read-books.club » Детективи » І мертві залишають тіні 📚 - Українською

Читати книгу - "І мертві залишають тіні"

114
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "І мертві залишають тіні" автора Карл Хайнц Вебер. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 57 58 59 ... 87
Перейти на сторінку:
пояснень.

— Вона жива, — промимрив він. — Вона жива, хіба не так? Беата жива. Я бачу по вас, що вона жива.

Своїм запитанням Манфред Госс створив ситуацію, яка змушувала його діяти, бо йому просто не вдалось би загальними фразами підтримувати далі цю розмову. Він мусив дати відповідь, яка не тільки не призвела б до непорозумінь, але й була б на рівні вимог розслідування.

Він глянув на годинник і подумав, що встиг дізнатися старший лейтенант Гайнсен у Нествіку. Знав, що кажучи наступні слова, він брав на себе велику відповідальність, знав, що багато міг втратити, але й міг виграти все. Багато проти всього! Це мало вирішальне значення, і воно перехилило шальку терезів.

— Є одна Беата Келлер, пане Шладовський, вона живе в маленькому селі Нествік під Мекленбургом. Ми знаємо, що вона багато років турбувалася про могилу О'Дейвена. Ви згодні побачитися з цією жінкою? Уже через кілька годин? Ви нам цим дуже допомогли б.

Шладовський підскочив раніше, ніж Госс закінчив своє речення, й пошкандибав з кімнати. Коли він повернувся, його очі сяяли.

— Я готовий, товаришу капітан. Ще й як готовий!

— Гаразд. Я зателефоную своєму начальству. По дорозі ви мені розкажете, що тоді сталося з Беатою Келлер. А коли побачите її й упевнитеся, що це саме вона, то скаже їй останнє бажання О'Дейвена. Тобто те, що Джеймс хотів аби Беата Келлер поїхала у Фрідріхсвалль. Навіть зараз, через двадцять два роки після його смерті, ця подорож може мати велике значення.


13

Коли доктор Гегеман дізнався про це, перед ним захитався світ. Упав його світ, і розверзлася прірва, а він не був певен, що вона його не поглине.

Вона жила. Беата. Жила там, по той бік, під Мекленбургом, може, навіть з дитиною, з його дитиною. Хтозна, як там їй велося, але вона жила. Мабуть, незаміжня, бо прізвище й досі Келлер, Беата Келлер, колишня дівчина, а сьогодні сорокашестирічна жінка.

Сказав йому про це доктор Шарф з Федеральної розвідувальної служби.

Прийшов він без попередження, сів навпроти нього, на отому он стільці перед широким письмовим столом у його кабінеті, не здавався маленьким, як решта відвідувачів, не був ні боязким, ні запобігливим. Поводив себе майже так, як людина, що принесла добру звістку, і випалив своє повідомлення, здається, нічого не запідозривши, не зловтішно, навіть з відтінком привітності.

— А жіночка жива-здорова, пане доктор Гегеман. Виходить, провідати її можна. Звичайно, особисто ви, з вашою репутацією, туди поїхати не зможете. Це зробить хтось інший, але добре поінформований. Про вас, звичайно, ви розумієте. Прізвище жінки те саме, що й колись, — Келлер. Не забудьте цього.

Гегеман второпав одразу. Остання тодішня передача ірландською мовою, спроба професора Мейволда розшифрувати її, оте слово — Keller, але ж не підвал, а Беата Келлер.

Ранник міністерства сказав:

— Звичайно, вам треба піти по цьому сліду, пане доктор Шарф, хоча я особисто майже не вірю…

Та це вже занадто. Він умовк і зітхнув, мовляв, зробити щось важко.

Шарф недбало махнув рукою, наче те, що думає Гегеман, не має ніякого значення. Він багатозначно всміхнувся, як усміхаються, коли знають більш, ніж хтось здогадується. Це дратувало й сіяло невпевненість. Гегеман вагався: закінчувати речення чи починати нове. Власна нерішучість дратувала його.

— Про яку інформацію йде мова?

— Та ви ж добре знаєте! Але щоб не виникло непоромумінь, я хочу пояснити вам свої міркування. Ми поки що и и ходили з того, що Беата Келлер невдовзі після смерті О'Дейвена теж загинула. Таким чином вона вибула з кола тих, хто міг дати інформацію. А тепер усе перемінилося. Нам треба знайти засоби й можливості спонукати її дати свідчення. За певних обставин це може викликати сенсацію, і ми повинні заздалегідь переконатися в тому, чи взагалі парто ризикувати. Згідно з тим, що я знаю про О'Дейвена, не вважаю, щоб він від самого початку знайомив свою подругу зі своїми справами. Це наражало б її на небезпеку. Але, з другого боку, вся його робота пішла б собаці під хвіст, якби він забрав з собою на той світ те, що знав. Отже, по пізніше тої хвилини, коли він збагнув, що подвійну гру викрито, він міг знехтувати всіма правилами конспірації й довірити їй свою таємницю. Але коли ж це сталося? Безпосередньо під час його арешту? Якщо він був несподіваний для нього, то, безперечно, лиш тоді. Отож треба згадати обставини його арешту ще раз у всіх подробицях, щоб, може, на основі поведінки обох відповісти на наші запитання. Це одне. По-друге, слід поміркувати про те, що за думки и почуття сповнювали цю дівчину, якій тоді було неповних двадцять чотири роки. Раптом, так би мовити, за одну ніч, вона потрапила в жахливе становище. О'Дейвена арештували, викрили, розстріляли. Цілком очевидно, що й вона опиняється в лабетах гестапо. Довгі роки була подругою, ба навіть супутницею життя зрадника, вони працювали разом. Мабуть, вона також і його спільниця? — безперечно спитають її. Отже, Беата Келлер опинилася в такому становищі, яке люди нашого фаху називають просто класичним: вимучена болем від смерті О'Дейвена, сповнена страху за своє власне життя й за долю дитини. А сюди можна додати й четвертий складник, але про це поговоримо пізніше. Я хочу сказати: Келлер була доведена до такого стану, що, очевидно, психічно надламалась. Навряд чи хтось сильніший, а тим більше така слабка, недосвідчена істота може витерпіти подібні тортури й не втратити гідності. Бо завжди щось втрачається, а найчастіше — обережність і холодна розсудливість. Досвідченому й вишколеному оку варто лиш зачекати, поки жертва сама себе видасть. Та кому це я кажу? Адже цей випадок теж можна назвати типовим, бо не дрімало вишколене око, маю на увазі ваше око, пане раднику міністерства. Отже, давайте спробуємо проаналізувати поведінку Келлер після смерті О'Дейвена. Можна припустити, що в ті дні вона, очевидно, шукала перш за все людей, перед якими могла б вилити душу. А чому б їй, власне, не прийти до вас?

1 ... 57 58 59 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «І мертві залишають тіні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "І мертві залишають тіні"