Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хіба? Я відчуваю, що ви — жінка, яка може за одну мить змінити все життя людини.
— Невже?
— Не смійтеся. Це помітно, у вас магічні іскристі очі.
— Тримайтеся від таких подалі. Я приношу тільки нещастя.
— Схоже, досі більше завдавали прикрощів вам.
Усміхнулась загадково:
— Сьогодні не найкращий день у моєму житті.
Софія потрохи відсьорбувала каву, а він мовчав. Нарешті рішуче поклав руки на пластмасовий столик:
— Що ви прочитали в тому журналі? Обличчя було таке, наче побачили привида.
— Я побачила привида.
— Справді?
— Це важко пояснити. Існують люди, чия доля запрограмована за тисячі років до їхнього народження.
— І ви — з таких?
Вона зітхнула й усміхнулась одночасно.
— Одному чоловікові я вже змінила і, схоже, скалічила життя. Досить.
— Інакше кажучи: відчепись.
— Я розумію, — відсунула чашечку й поклала долоню на його руку. — Просто так ви не відчепитесь.
Він з надією подивився їй в очі. Погляди зустрілися — й завмерли.
Боже, навіщо? Вона ж обрала Світло — назавжди! Останнім часом ніколи не використовувала штук, яким навчилася колись від Морельди. Чому ж сьогодні настрій спонукав до майже забутих дій?
Якусь мить Софія вагалась — і закінчила таки навіювання.
Через півхвилини різко відкинула голову назад, затулила обличчя руками.
— Вам недобре?
Повільно опустила руки:
— Ні, все гаразд. А з вами?
Чорнявий офіцер задумався, намагаючись щось пригадати:
— Дивний сьогодні день… Я нібито не сюди збирався.
— Це дощ. Він руйнує наші плани.
— Дощ? Так… До речі, він, схоже, перестав.
— Так.
— Пора йти, — усміхнувся, підвівся. — Дякую за приємне товариство.
Вона лише злегка нахилила голову. І довго дивилася вслід згаслими очима.
Дощ і справді скінчився, вітер швидко відганяв з клаптиків неба, що виднілися між дахами, клуби сірих хмар, наполоханих, порваних. Мокре жовте листя прикрашало асфальт веселими аплікаціями. Поодинокі несміливі промінчики вже підсвічували останні блискучі краплини, що розчинялись у повітрі водяним порохом. Виходили зі схованок зраділі перехожі, а колеса машин вичавлювали з калюж низенькі дзюркотливі фонтанчики.
Софія була збентежена й незадоволена собою.
Стало страшно, що необов’язкове й непотрібне чаклунство зробить неможливим те єдине диво, на яке вона чекала все життя. Чекала і сподівалась. Невже все марно?
Згадала, що неподалік колись бачила красивий старовинний храм, і звернула в бічну вуличку. Швидко проминула два безлюдні перехрестя й на сходах готичного собору зіткнулася з високим худорлявим священиком. Саме такого й хотіла зустріти.
— Отче, я хочу покаятись! Негайно!
Співчутливо усміхнувся:
— Це так терміново?
— Так! Я відчуваю, що — так!
Його уста усміхались, але очі палали бентежним сірим вогнем.
— Ви хрещені? Католичка? — він казав з ледь помітним акцентом, і Софії сподобалась ця ознака обнадійливої нетутешності.
— Мати казала, що хрещена. Вона православна. Для вас це має значення?
— Це має значення для вас.
— Для мене важливе єдине: щоб ви повірили й не вважали мене божевільною.
Він подивився серйозно й уважно:
— Я вас вислухаю.
Вони зайшли до собору, присіли збоку на лавочці. Софія й сама здивувалась, як змогла так коротко, кількома фразами розповісти про себе найголовніше. Він не перебивав і не дивувався. Тільки тер скроню довгими пальцями лівої руки. І сказав лише: «Сподівайтесь на Бога», — але вона вилетіла, як на крилах, у вологе після дощу місто. Велелюдне і прекрасне.
Сподівалась.
І відчувала близькість дива.
Сьогодні вперше відчула його можливість так виразно.
Щось насувалося з усіх боків.
Витягла з сумки, що висіла на довгому ремінці через плече, тоненьку книжечку в твердій бордовій обкладинці. Франсуа Війон «Великий тестамент» — з чотирьох слів знайомим та звичним було тільки «великий». На ходу розгорнула й почала читати із середини. Туфельки на високих каблучках вели звичним маршрутом, а в голові звивалося, спліталося мереживо химерних рядків:
У спразі гину біля водограю, Зубами біля вогнища січу, Чужинцем в рідному краю блукаю, Німую криком, мовчки я кричу…Не помітила, як ноги мимохіть перемістили її з тротуару на дорогу, напереріз легковому автомобілю, що мчав просто на неї.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо подолаєш прокляття», після закриття браузера.