read-books.club » Любовні романи » Якщо подолаєш прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"

246
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Якщо подолаєш прокляття" автора Світлана Горбань. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60
Перейти на сторінку:

— Хіба? Я відчуваю, що ви — жінка, яка може за одну мить змінити все життя людини.

— Невже?

— Не смійтеся. Це помітно, у вас магічні іскристі очі.

— Тримайтеся від таких подалі. Я приношу тільки нещастя.

— Схоже, досі більше завдавали прикрощів вам.

Усміхнулась загадково:

— Сьогодні не найкращий день у моєму житті.

Софія потрохи відсьорбувала каву, а він мовчав. Нарешті рішуче поклав руки на пластмасовий столик:

— Що ви прочитали в тому журналі? Обличчя було таке, наче побачили привида.

— Я побачила привида.

— Справді?

— Це важко пояснити. Існують люди, чия доля запрограмована за тисячі років до їхнього народження.

— І ви — з таких?

Вона зітхнула й усміхнулась одночасно.

— Одному чоловікові я вже змінила і, схоже, скалічила життя. Досить.

— Інакше кажучи: відчепись.

— Я розумію, — відсунула чашечку й поклала долоню на його руку. — Просто так ви не відчепитесь.

Він з надією подивився їй в очі. Погляди зустрілися — й завмерли.

Боже, навіщо? Вона ж обрала Світло — назавжди! Останнім часом ніколи не використовувала штук, яким навчилася колись від Морельди. Чому ж сьогодні настрій спонукав до майже забутих дій?

Якусь мить Софія вагалась — і закінчила таки навіювання.

Через півхвилини різко відкинула голову назад, затулила обличчя руками.

— Вам недобре?

Повільно опустила руки:

— Ні, все гаразд. А з вами?

Чорнявий офіцер задумався, намагаючись щось пригадати:

— Дивний сьогодні день… Я нібито не сюди збирався.

— Це дощ. Він руйнує наші плани.

— Дощ? Так… До речі, він, схоже, перестав.

— Так.

— Пора йти, — усміхнувся, підвівся. — Дякую за приємне товариство.

Вона лише злегка нахилила голову. І довго дивилася вслід згаслими очима.

Дощ і справді скінчився, вітер швидко відганяв з клаптиків неба, що виднілися між дахами, клуби сірих хмар, наполоханих, порваних. Мокре жовте листя прикрашало асфальт веселими аплікаціями. Поодинокі несміливі промінчики вже підсвічували останні блискучі краплини, що розчинялись у повітрі водяним порохом. Виходили зі схованок зраділі перехожі, а колеса машин вичавлювали з калюж низенькі дзюркотливі фонтанчики.

Софія була збентежена й незадоволена собою.

Стало страшно, що необов’язкове й непотрібне чаклунство зробить неможливим те єдине диво, на яке вона чекала все життя. Чекала і сподівалась. Невже все марно?

Згадала, що неподалік колись бачила красивий старовинний храм, і звернула в бічну вуличку. Швидко проминула два безлюдні перехрестя й на сходах готичного собору зіткнулася з високим худорлявим священиком. Саме такого й хотіла зустріти.

— Отче, я хочу покаятись! Негайно!

Співчутливо усміхнувся:

— Це так терміново?

— Так! Я відчуваю, що — так!

Його уста усміхались, але очі палали бентежним сірим вогнем.

— Ви хрещені? Католичка? — він казав з ледь помітним акцентом, і Софії сподобалась ця ознака обнадійливої нетутешності.

— Мати казала, що хрещена. Вона православна. Для вас це має значення?

— Це має значення для вас.

— Для мене важливе єдине: щоб ви повірили й не вважали мене божевільною.

Він подивився серйозно й уважно:

— Я вас вислухаю.

Вони зайшли до собору, присіли збоку на лавочці. Софія й сама здивувалась, як змогла так коротко, кількома фразами розповісти про себе найголовніше. Він не перебивав і не дивувався. Тільки тер скроню довгими пальцями лівої руки. І сказав лише: «Сподівайтесь на Бога», — але вона вилетіла, як на крилах, у вологе після дощу місто. Велелюдне і прекрасне.

Сподівалась.

І відчувала близькість дива.

Сьогодні вперше відчула його можливість так виразно.

Щось насувалося з усіх боків.

Витягла з сумки, що висіла на довгому ремінці через плече, тоненьку книжечку в твердій бордовій обкладинці. Франсуа Війон «Великий тестамент» — з чотирьох слів знайомим та звичним було тільки «великий». На ходу розгорнула й почала читати із середини. Туфельки на високих каблучках вели звичним маршрутом, а в голові звивалося, спліталося мереживо химерних рядків:

У спразі гину біля водограю, Зубами біля вогнища січу, Чужинцем в рідному краю блукаю, Німую криком, мовчки я кричу…

Не помітила, як ноги мимохіть перемістили її з тротуару на дорогу, напереріз легковому автомобілю, що мчав просто на неї.

1 ... 59 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо подолаєш прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якщо подолаєш прокляття"