Читати книгу - "Пташиний спів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Давай пограємо у фріца, — запропонував Еванс. Це була гра, яка народилася з забобонів мінерів, — офіцери ніяк не могли її зрозуміти.
— Краще не треба, — відповів Уїр. — Та якщо вже так, то хоча б тихенько.
— Ну добре, — почав Еванс. — Йому двадцять п’ять, у нього дружина і двоє дітей. І він за десять футів від камери.
— Їх четверо, — сказав Джек. — Вони у бойовому тунелі. Якщо пройдемо десять футів до чаювання — будемо там перші.
Еванс рахував бали на основі того, скільки футів вони минають за день. Задача гри — вгадати, де буде ворог. Виграє той, хто побачить його мертвим. Той, хто програв, може викупити свою безпеку певною кількістю цигарок. Уїр не міг зрозуміти ані правил гри, ані системи балів, але не забороняв грати, бо вважав, що це відволікає солдатів та тримає їх напоготові. Усі пам’ятали програш Тернера тоді п’ять днів поспіль — навіть у день своєї смерті — і ставилися до гри дуже серйозно.
У той день після обіду Уїру передали, що капітан Грей хоче його бачити. Уїр знайшов його за окопами — той якраз перевіряв провіант.
— Ми з вами ще не зустрічалися, правильно? — почав Грей. — Ваші люди добре працюють. Там, унизу, мабуть суцільний жах.
— Не гірше, ніж під обстрілом. Ми лише не хочемо, щоб нас застали зненацька. Ваші люди бояться, щоб їх не підірвали знизу, а мої — щоб їх не упіймали в тунелі три фути завширшки і не перестріляли. Ви отримали мій рапорт?
— Так, звичайно. Ви повинні мати належний захист. Я розумію це. Але ви і мусите зрозуміти, що мої солдати не звикли бути під землею. До цього часу вони добре справлялися?
— Так, поки добре. Але нам потрібна постійна рота.
— І ви дійсно не можете виділити своїх людей для захисту?
— Зараз, коли копають ще нижче, не можу. Вони працюють цілодобово. Мені потрібен лише один патруль — трьох чи чотирьох солдатів вистачить.
— Ну добре. Ви, мабуть, знаєте, що я сумніваюся у корисності влаштування воронок, які може зайняти ворог. Але я не буду сперечатися щодо безпеки ваших людей. Я призначу Рейзфорда головним. Ви ж ним знайомі?
— Так.
— Він надійний?
— Я думаю, надійний, — відповів Уїр.
— Але дивний, так? Я поговорю з ним трохи пізніше. Почнемо сьогодні ж.
Стівен поцікавився, чи є добровольці.
— Дорогу нам покаже хтось з каналізаційних пацюків, але мені потрібні ще двоє солдатів. Ми будемо вартувати у бойовому тунелі — там не треба згинатися.
Ніхто не зголосився.
— Ну добре. Ханте, Бірне — ідете ви.
Він пішов дізнатися у сержанта Адамса, хто з тунельників піде з ними на чергування.
— Вони якраз обирають, сер. Піде той, хто програв у фріца.
Програв Джек. Тепер він не тільки віддав Евансу п’ять цигарок, а ще й був змушений проводити солдатів у тунель. Вони узяли протигази, повісили на пояс гранати та о десятій годині вирушили до тунелю.
Стівен востаннє подивився на небо і поліз слідом за Джеком у шахту. Він ще ніколи не був під землею. Стівен відчув раптовий прилив ніжності до цього світу під безкінечним небом — хоча і порізаного спіралями колючого дроту, що звивався по розірваній снарядами землі, хоча і повітря загрожувало у будь-яку секунду наповнитися шматками металу.
Драбина, яка вела в шахту, була зроблена з розрахунком на довгу службу, на совість. Руки відчули неполіровану деревину, вкриту скалками. Між сходинками була різна відстань, і спускатися доводилося у неправильному ритмі. Стівен ледь встигав за Джеком Фаєрбрейсом. Спочатку він багато уваги приділяв тому, щоб не загнати скалку в палець, але скоро він лише дивився на випадкові відбитки світла від каски далеко внизу.
Врешті-решт, Стівен дійшов до останньої сходинки — тут на нього чекав Джек. На якусь мить темрява та тиша стали схожі на дитячу гру — коли вони з хлопцями підбурювали один одного залізти у покинутий підвал або колодязь.
Його лякали запах сирої землі та безжалісна маса над головою. Воронки від вибухів на поверхні були лише подряпинами у порівнянні з цим нищівним обсягом. Якщо він зараз рушить з місця або поповзе — шансів вижити не буде. Неможливо відбитися та втекти з легким пораненням. Навіть молодший брат Рівза під прямим ударом снаряду з гаубиці менше ризикував.
Хант і Бірн знервовано озиралися. Вони мали гвинтівки, а на голові — каски замість м’яких кашкетів. Стівен озброївся револьвером. В усіх були гранати — Уїр сказав, що в разі сутички від них тут буде більше користі.
Джек тихо заговорив:
— Я чув якісь рухи німців з цього боку. Ми маємо захистити наших солдатів, які закладають міну, а також нижній тунель — вони про нього не знають. Ми пройдемо тут — цей вхід веде у довгу штольню. Наприкінці починаються два бойові тунелі — там будуть пости прослуховування. Тримаймося разом.
Бірн подивився на те, що Джек назвав входом.
—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пташиний спів», після закриття браузера.