Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

що тут є отой замок Тауер — старий, як Синяк. Та й люди не такі… Гей, якби увидіти короля! Кажуть, ніби він сидить на троні, айбо не править. Сидить, кажуть, у тому Букінгемському палаці, як чучало, та смачні вина попиває, жінкою своєю милується. Як у казці, та й готово. Без його ока, певне, будувалися ці вулиці та квартали. Будинки як близнята, як вагончики на трамваї. А ще кажуть, що Лондон хотіли зробити столицею світу. Як маєш гроші та голову на плечах, то її можна збудувати і в нас, на пустирі.

Що не кажіть, а в Лондоні повітря ліпше, як у Берліні. Бо тут парків мають багато. І море дише майже так свіжо, як Боржава. Острів, мов корито. Стоїть посеред моря…

— Я думав, що Лондон не такий.

— Яким же ти уявляв його?

— Величезне похмуре місто, з високими будовами, з трубами заводів, фабрик.

— Того ти не побачиш, Іванку. Тут у центрі міста, бачиш — бульвари, парки, квітники… Красиво, правда?

— І людей менше, як у нас.

— Сьогодні ми маємо неділю! Що ж би ти хотів? Лондонці моляться. Не так, як ми, безвірці, бродимо по місту. Магазини і ресторани, театри, концертні зали в Англії в такий день всі зачинені. Чудні оті англійці.

— Гей, чи не чудні. Ти зо мною виділа Чарлі Чапліна у кінові? Сміхотворець та й готово! Такого й люди люблять.

Обоє засміялися та пішли далі, перезираючись.

— Англійці взагалі сміхотворці. Десь триста років тому уряд заборонив показувати людям будь-які видовиська. Потому з’явилося на світ кіно. Як тільки закінчується ранкове богослужіння, англійці поспішають у кінотеатри. На них той закон не впливає, бо виданий ще тоді, коли й електрики не було…

Пані Герцфертовова знала вже, що англійці стримано нагороджують оплесками навіть тоді, коли вистава їм подобається. Принаймні, вони не видають захоплення зовні.

І ось — по залу прокотилося перше «браво».

Власниця цирку стояла зачарована: «Зачекайте, зачекайте, ви ще побачите, що витворятиме для вас мій витязь!».

Шквал оплесків супроводжував кожний номер. Зал гримів. Сміх перекочувався хвилями, коли на арену виходив Амброзі Грозні. Лондонці шаленіли, коли акробати-канатоходці Зденек Мірка з Руженою Зікловою робили свої повітряні сальто, чи коли жокей Сватопулк Ганзелка вистрибував на своїх неосідланих коників.

Амброзі Грозні веселить публіку своїми нехитрими фокусами, і раптом погасло світло. З лівого форгангу просувається, освітлений прожекторами, величезний картонний ящик. Освітлення збільшується. Під ящиком вже видніються чиїсь ноги.

Громіздкий ящик обережно обпирається на ріг, а з-під нього показується Іван Сила. Розриває папір-картон з одного боку. Звідти вистрибує Регіна Штаткова. Розірвав далі ящик — іна манежі з’явилася клітка з Гамлетом. Крізь бурю оплесків ледве було чути якісь вигуки. Та не звертав на це увагу, бо треба було йти готуватися до наступного виходу.

Після «Ведмежого вальсу» Іван показав той свій перший номер — «Зуби мамонтові», як назвала його пані Герцфертовова ще в Берліні, не знаючи, майже, що у того вимерлого слона були не зуби, а бивні. На цей раз Іван так майстерно прибив долонею плаху до стола, що дехто навіть не повірив, що у його руці не було молота. На манеж вийшло кілька чоловік. Почали обмацувати дошку, перевіряти, як експерти, чи, бува, не підробка-дурисвітство те. Та плаха, виявляється, справжня, дубова. І цвях також металевий, як і інші. Потермосили руками, аби витягти звідти. Та разом з гвіздком лише теліпався важкий стіл.

Іван вийняв з кишені хусточку, приклав на шляпку цвяха. Нахилився. Схопився руками за дошку — і двадцятисантиметровий цвях стирчав у зубах. Зневіри, котрі контролювали достовірність трюка, мовчки стояли, поки Іван вкланювався публіці і щось перебирав пальцями. Повернувшись до тих, що перевіряли, вручив їм латинську букву «С», зроблену з того ж таки гвіздка. Власними руками.

Рано-вранці газети рябіли великими заголовками і фотографіями. В одній навіть домудрилися вмістити Силове фото з цвяхами у руках. Під ним текстовка: «Купуйте наші цвяхи! Вони міцні, надійні, легко входять у дерево!». На другому знімку — Іван за обідом. «Харчуйтеся у нашому ресторані! Наші страви висококалорійні, мають здатність збуджувати силу!».

Після шестиденних гастролей у Лондоні пані Герцфертовова одержала телеграму з Блекпула. Королева Великобританії запрошує чехословацький цирк виявити їм честь і показати свою програму. Не встигла власниця цирку розібратися як слід у тій телеграмі, а всюдисущі агенти-маклери вже стукали у двері готелю.

— Я ще не встигла подумати, — одповіла пані одному з них.

— За п’ять виступів плачу гроші заздалегідь, — не здавався той. — Ви розумієте, королева прагне розваги. Вона там на відпочинку. З королем і почтом. Вона вагітна, майте на увазі. У такому разі жіночі примхи задовольняє навіть чабан… Після першого ж виступу ви можете повернутися знову сюди.

— А реквізити? Нам нелегко збиратися з постійного місця.

— Ми все зробимо, — переконував агент. — За свої кошти. То ж сенсація на весь світ! Такої честі не кожний удостоюється, повірте мені!

Пані Герцфертовова прагнула одного: якнайбільше зиску для себе. Думку артистів вона ніколи не вислуховувала і не зважала на неї. Яке рішення прийме, таке й мусить подобатися всім. На те й власниця!

— Коли вже так просите, то за подвійну плату я можу відвідати Блекпул і зробити приємний сюрприз для вашої ясної королеви. Себто, виплатите мені на мій власний рахунок повну вартість десяти концертів.

Агент-маклер замешкався, а за якусь мить відповів:

— Можете збиратися!

Великий автобус, забитий реквізитами та багажем