Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

але вважаючи: те, що трапилося в Берліні, не пошириться на Австрію. Мине п’ять років перш ніж Фрейд і справді вдасться до еміграції, попри те, що тоді безліч інших психоаналітиків не погоджувалися із його оцінкою ситуації. Канцлер Австрії, представник Християнсько-соціальної партії, Енґельберт Дольфусс призупинив роботу парламенту й керував країною згідно з указом про надзвичайну ситуацію від 4 березня поточного року. Наступного лютого, у відповідь на загальний страйк у Відні, Дольфусс заборонив Соціал-демократичну партію, проголосив воєнний стан і обгородив цілий центр міста колючим дротом. Він був рішуче налаштований знищити соціал-демократів раз і назавжди. Після чотирьох днів кривавих сутичок, під час яких війська «Гаймверу» бомбардували Карл-Маркс-Гоф, викурюючи «шуцбундерів» із їхніх «фортів», Червоний Відень урешті здався{233}.

Німецьке товариство психоаналітиків було очищено від євреїв, які становили 80 % його членів; більшість із них виїхали з країни. Як президент МАП, Джонс відкрив у Лондоні імміграційне бюро, яке фінансувало та координувало психоаналітичну діаспору: «Ситуація німецьких аналітиків є доволі плачевною, — писав Джонс Аврааму Брілю, засновникові Нью-Йоркського товариства психоаналітиків, наприкінці травня 1933-го. — Наскільки я розумію, жодному єврею не дозволено займати будь-яку офіційну посаду в тому суспільстві… Фрейд, власне, блискуче поводиться у цій ситуації і все ще сподівається, що Австрія, можливо, й не піддасться нацистській загрозі, хоча, як на мене, — це сумнівні сподівання».

Макс Айтінґтон утік до Палестини, і Берлінська поліклініка та Інститут психоаналізу перейшли під керівництво двох аналітиків неєвреїв — Фелікса Боема та Карла Мюллера-Брауншвайга, які довели, що є ефективними нацистськими колабораціоністами. Вони підписували свої листи «Хай Живе Гітлер!» та замінили фотографії Фрейда, які прикрашали Поліклініку (інколи по чотири на одну кімнату) портретами фюрера. За спогадами Боема про його співбесіду на цю посаду, коли Фрейд призначив його перейняти справи від Айтінґтона, його єдиною вимогою було: «Звільни мене від Райха». Джонс, який було чував, що Райх був «дуже тямущим аналітиком», хоча й «дещо диким та ненадійним у своїх теоретичних судженнях», спочатку захищав Райхове право на політичну активність{234}. Після улесливих перемовин-умовлянь з Анною Фрейд, Джонс змінив свою думку і заявив, що Райх повинен обирати між психоаналізом та політикою. Джонс та Анна Фрейд разом розробляли план, як би краще змусити його нарешті замовкнути.

Ернест Джонс сподівався, що Боем та Мюллер-Брауншвайг зможуть утихомирити нацистів й таким чином «врятувати» психоаналіз, аби він, як Джонс казав, знову зацвів за менш войовничих часів. «Я віддаю перевагу тому, що хай краще психоаналіз практикують іновірні в Берліні, аніж зовсім не практикують», — писав він у листі до Анни Фрейд. Райх та інші вважали, що це було крайньою наївністю. 1936 року Німецьке товариство психоаналітиків увійшло до складу лиховісного Німецького інституту психологічних досліджень та психотерапії, який очолив кузен Германа Герінга, відданий нацист, котрий радив членам персоналу «з усією науковою запопадливістю пропрацьовувати вздовж і впоперек “Майн Кампф” Адольфа Гітлера». Поліклініка була особисто схваленою Гітлером, який використовував її як концентраційний табір попереднього утримання, або ж, як це описувала Елізабет Данто, як «віртуальну психіатричну гільйотину» для боротьби із дегенеративністю суспільної моралі.

Дев’ять десятих усіх аналітиків, які практикували в Німеччині та Австрії, уже покинули країни до березня 1938 року — дати входження нацистського маршу до Відня. Нацисти почепили свастику на фасад будинку, в якому жив Фрейд, а Анну Фрейд забрали на допит у гестапо. Фрейд писав у своєму щоденнику: «Прощавай, Австріє»{235}. Йому було 81, і остання стадія раку висмоктала з нього всі сили; штурмовики якраз грабували його квартиру, коли Ернест Джонс прийшов на порятунок. На те, щоб переконати Фрейда та його оточення виїхати з країни, Джонсу знадобилося п’ять днів. Ті, що залишилися, загинули у таборах; чотири із п’яти Фрейдових сестер померли в Аушвіці.

Перлз покинув Берлін невдовзі після Райха. Навесні 1933 року він, маючи зі собою лише 100 марок, захованих у запальничці, дістався Голландії. Його дружина, аналітик Лора Перлз пригадує: «Останні декілька наших ночей у Берліні ми провели в різних місцях. Людей витягували з їхніх ліжок у період між 3 та 4 ранку — не лише євреїв, але й людей, що були причетними до будь-яких лівих або ж комуністичних рухів». Перлз поїхав до Лондона, аби побачитися з Ернестом Джонсом, який відправив його до Південної Африки. Разом із Вульфом Сачем, ще одним заповзятим райхівцем, Перлз започаткував товариство психоаналітиків у Йоганнесбурзі. Старша сестра Перлза Ґрета не втекла й загинула в концтаборі, як і сестра Лори Перлз — разом з усією сім’єю.

Едіта Джейкобсен була однією з небагатьох аналітикинь, які залишилися в Берліні, нібито аби приглядати за своєю старенькою матір’ю; у жовтні 1935 року її спіймали в народному парку за тим, що вона допомагала розвантажувати цілу вантажівку антинацистської літератури, й заарештували за участь у «Новому початку» — німецькому підпільному русі, який очолив колишній суперник Райха у справах сердечних Карл Франк. Гестапо допитувало Едіту про її пацієнтів та їхнє статеве та політичне життя, і, попри її мовчання, одного з цих них пізніше вбили нацисти. За свої антинацистські діяння (вона написала психоаналітичну роботу, в якій описала досвід свого ж перебування за ґратами, — «Спостереження за психологічним ефектом позбавлення волі політичних в’язнів-жінок») Джейкобсен провела два роки у в’язниці Лейпцига, перш ніж 1937-го її тимчасово випустили для проходження стаціонарного лікування; з допомогою Отто Феніхеля вона виїхала до Праги, а згодом і до Америки{236}.

Щодо Райха, то він відчував, що у Відні йому не раді, і 1934 року, сівши на корабель, який ішов через Польщу, виїхав до Данії. Там, згідно з розповідями його товаришів, неформального принца психоаналітиків став переслідувати образ його батька, і він поступово втрачав здоровий глузд.

Чотири