Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я хотів кричати, але в ту мить темний силует зняв маску, що приховувала його обличчя. І тоді я зрозумів, як він виглядає — попри те, що зло завжди має те саме обличчя.
Це був Карлайл Істроу — ворог, який колись був другом моєї родини.
— Твоя донька, — прошепотів він. — Твоя донька тепер моя.
Мері Рекс утратила свою коштовну прикрасу. Зійдіть униз до Вокера, туди, де холод і жорстокість; підніміться нагору раз, потім ще раз, позаду завулка, де мешкав колись Аллан; шукайте дзвони — ті, що ніколи не б’ють: мальовані дзвони, на жалобний плач яких співом відповідають янголи.
Завулок був безлюдний і вузький — наче іржавий цвях на поверхні міста. Місяць кидав загострені срібно-сірі бліки на його замурзану бруківку. Лабіринт губився в тінях, що перетиналися іншими завулками, так само непривітними в тьмяному світлі. Здавалося, що стіни будинків над ними хиляться одна до одної, майже торкаючись.
— Ти маєш розповісти, хто намагається вбити тебе, — сказала Макбрайд, оглядаючи рану Чарлі.
— Він знав, — сказав Вітмен. — Цей мерзотник, що мене найняв. Він стежив за мною увесь цей час, аби переконатися, що я його не надурю.
— То справа в цьому, Алексе? Він просто хоче фільм?
— Він має фільм. Він убив одного з наших спільних знайомих, щоб дістати його.
— Того баска з Архіву?
— Каталонця. Вони відрізали хлопцеві пеніс і заткнули йому до рота.
— Добра новина, — сказала Макбрайд Чарлі, — це що куля лише подряпала тобі руку. З тобою все буде гаразд.
— Ви впевнені? Таке відчуття, що я помираю.
— Потрібно буде накласти шви.
Чарлі скривився.
— А я собі так сподівався, що це погана новина.
Макбрайд похитала головою.
— Погана новина в тому, що нам немає куди йти, — вона розвернулася до Вітмена. — Є якісь ідеї?
Вітмен глянув на неї порожніми очима. Кілька секунд вони прислухалися до вітру, який нашіптував свої таємниці стінам завулка.
— До тебе ми піти не можемо, — сказала Макбрайд. — І ті люди знають моє ім’я. Вони стежитимуть за моєю квартирою.
— Я знаю місце, — сказав Вітмен, допомагаючи Чарлі підвестися.
— Ви впевнені, що все буде гаразд? — спитав Чарлі, вказуючи на кров на своїй руці. — Ви, бува, нічого від мене не приховуєте, ні? Я помираю?
— Якби ти тільки був на кількасот фунтів легший, пузаню, цього б ніколи не сталося, — сказав Вітмен.
— Де це місце? — спитала Макбрайд.
— Ти не повіриш, якщо я тобі скажу.
29Повітря було холодне, відчувався легкий подув вітерцю. Люди юрбами прямували до пабів на Ґрасмаркеті — парад алкоголіків під бурштиновим небом.
Вони втрьох ішли швидким кроком, доки не помітили галерею тіней біля підніжжя Вест-Боу навпроти криниці — короткого відрізка Боу, єдиного, що зберігся. Похмурий ряд громіздких будинків наче заокруглювався сам собою, мов кам’яні зарості шипшини на тлі похмурих вогнів.
Вітмен підійшов до дерев’яних дверей. Колись червоні, з роками вони потьмяніли, і здавалося, ніби їх не відчиняли сторіччями. Вони були суттєво менші за сучасні двері — відповідно до часів, коли місцеві мешканці були більш обмежені у своїх пропорціях.
Яскраво-червоний мідний молот на дверях нагадував голову Медузи. Вітмен постукав чотири рази. Чарлі у своєму запамороченні чекав, що земля розверзнеться — це виглядало ймовірнішим, ніж те, що ці доісторичні двері зрештою відчиняться.
Доки вони чекали, Вітмен дивився на верхівку крутої вулиці. Сяйво ліхтарів косими променями просочувалося крізь туман, а тоді спускалося й омивало землю.
І коли вже здавалося, що жодної відповіді не буде, почулося брязкання ключів. Гримнули двері — хтось відмикав низку висячих замків і засувів, один за одним. Двері прочинилися зі скрипом — наче буркнувши прокляття. Повітря колихнулося всередину, а тоді вивергнулося назовні. Високий хирлявий чоловік суворо дивився на них з-за дверей. Його обличчя майже повністю приховувала густа борода до пояса — наче з цукрової вати. Він вдивлявся в них так, ніби їх тут не було. Здавалося, він не впізнав Вітмена.
— То який наш пароль? — спитав чоловік.
Вітмен прокашлявся.
— ланвайрпуллґвинґиллґоґерихвирндробуллллантисильйоґоґоґох[23].
Макбрайд метнула на нього погляд, насупившись.
Чарлі замислився на секунду.
— З «Барбарелли»? — спитав він Вітмена.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Infernale. Пекельний сеанс», після закриття браузера.