Читати книгу - "Ляльковий дім"

Освальд. Ну, мамо, не сперечайся. Будь ласка. Треба ж мені чимось заглушити ці гнітючі думки. (Іде на балкон.) І до того ж… ця темрява тут!

Фру Алвінг шарпає дзвінок.

І цей безупинний дощ. Так може тривати тижні, місяці. Ні єдиного променя сонця. Я не пригадую, щоб хоч раз бачив тут сонце, коли я приїздив додому.

Фру Алвінг. Освальде… ти думаєш поїхати від мене?

Освальд. Гм… (Важко переводить дух.) Я ні про що не думаю. Не можу ні про що думати. (Глухо.) Доводиться відкласти піклування.

Регіна (входить з їдальні). Дзвонили, пані?

Фру Алвінг. Так, треба лампу сюди.

Регіна. Зараз. Я вже засвітила. (Виходить.)

Фру Алвінг (підходить до Освальда). Освальде, не приховуй від мене нічого.

Освальд. Я й не приховую, мамо. (Іде до стола.) Мені здається, я вже досить сказав тобі.

Регіна вносить лампу і ставить її на стіл.

Фру Алвінг. Слухай, Регіно, принеси нам півпляшки шампанського.

Регіна. Добре, пані. (Виходить.)

Освальд (беручи матір за голову). Ось так. Я знаю, що мати не примусить мене мучитись від спраги.

Фру Алвінг. Так, мій бідолашний, любий хлопчику. Хіба я можу в чому-небудь відмовити тобі?

Освальд (пожвавішав). Правда, мамо? Ти це серйозно кажеш?

Фру Алвінг. Що саме?

Освальд. Що ні в чому не можеш мені відмовити?

Фру Алвінг. Але, дорогий Освальд є…

Освальд. Цить!

Регіна (приносить піднос з півпляшкою шампанського і двома келихами, ставить на стіл). Відкупорити?

Освальд. Ні, спасибі, я сам.

Регіна виходить.

Фру Алвінг (сідаючи до стола). Що ти мав на увазі, питаючи, чи правда, що я ні в чому не відмовлю тобі?

Освальд (відкупорюючи пляшку). Спочатку вип'ємо келих… чи два. (Корок бахкає; він наливає один келих і хоче налити другий.)

Фру Алвінг (прикриваючи келих рукою). Ні, мені не треба.

Освальд. Ну, так я наллю ще собі! (Випиває келих, знову наливає й випиває, потім сідає за стіл.)

Фру Алвінг (очікуючи). Ну?

Освальд (не дивлячись на неї). Слухай, скажи… мені здалося за столом, що ви з пастором якісь дивні… гм… такі мовчазні.

Фру Алвінг. Ти помітив?

Освальд (після короткої паузи). Так. Гм… Скажи мені, як тобі подобається Регіна?

Фру Алвінг. Як вона мені подобається?

Освальд. Так. Правда, вона славна?

Фру Алвінг. Милий Освальде, ти не знаєш її так близько, як я…

Освальд. Ну?

Фру Алвінг. На жаль, Регіна занадто довго жила у своїх батьків. Мені слід було взяти її до себе раніш.

Освальд. Так, але хіба вона не чарівна? (Наливає собі шампанського.)

Фру Алвінг. У Регіни багато недоліків, і значних…

Освальд. Ну то й що ж? (П'є.)

Фру Алвінг. Та все ж я люблю її. І я відповідаю за неї; я ні за що в світі не хочу, щоб з нею що-небудь сталося.

Освальд (схоплюючись). Мамо, в Регіні весь мій порятунок!

Фру Алвінг (встаючи). В якому розумінні?…

Освальд. Я не можу, я не в силі нести цю муку сам.

Фру Алвінг. А мати?… Вона не може тобі допомогти?

Освальд. Я сам так думав спочатку. Тому я й вернувся до тебе. Та бачу — нічого не виходить. Мені не витримати тут.

Фру Алвінг. Освальде!

Освальд. Мені потрібне інше життя, мамо. І через те я повинен поїхати від тебе… Я не хочу, щоб ти мучилась задля мене.

Фру Алвінг. Бідолашний мій хлопчику! О!.. Але хоч поки ти такий хворий, Освальде?

Освальд. Ох, коли б тільки хвороба, я б залишився у тебе, мамо. Адже ти мій найкращий друг у світі.

Фру Алвінг. Чи не правда, Освальде!

Освальд (неспокійно ходить по кімнаті). Але ж цей біль! Ці муки сумління, каяття… і цей смертельний страх. О, цей невимовний жах!

Фру Алвінг (ідучи за ним). Жах? Який жах? Що ти говориш?

Освальд. Не розпитуй. Я сам не знаю. Не можу пояснити.

Фру Алвінг іде праворуч і дзвонить.

Що ти хочеш?

Фру Алвінг. Хочу, щоб мій хлопчик розвеселився… Не ходив би і не мучився зі своїми думами. (До Регіни, що увійшла.) Ще шампанського. Цілу пляшку.

Регіна виходить.

Освальд. Мамо!..

Фру Алвінг. Ти гадаєш, ми не вміємо тут жити, на селі?

Освальд. Ну, хіба ж вона не чарівна? Фігура яка? І скільки здоров'я!

Фру Алвінг (сідаючи до стола). Сідай, Освальде, й поговоримо спокійно.

Освальд (теж: сідаючи за стіл). Ти, видно, не знаєш, мамо, що я винуватий перед Регіною й повинен спокутувати свою провину.

Фру Алвінг. Ти?

Освальд. Або свою необережність — якщо хочеш. Цілком невинну, зрештою. В останній мій приїзд додому…

Фру Алвінг. Що?…

Освальд…вона все розпитувала мене про Париж, і я розповідав їй про те про се. І, пам'ятаю, одного разу сказав їй: «Ну а ти сама хотіла б побувати там?»

Фру Алвінг. Ну?

Освальд. Вона вся спалахнула й відповіла, що, звичайно, страшенно хотіла б. А я й скажи їй: «Ну, ми це як-небудь влаштуємо»… чи щось подібне.

Фру Алвінг. Далі?

Освальд. Ну звісно, я про це й забув. Та ось позавчора питаю її, чи рада вона, що я залишаюсь тут так надовго…

Фру Алвінг. Ну?

Освальд. А вона так якось чудно глянула на мене й каже: «А як же моя подорож до Парижа?»

Фру Алвінг. її подорож?

Освальд. І ось я став її розпитувати й дізнався, що вона поставилась до моїх слів цілком серйозно і тільки все мріяла, що про мене. Почала навіть вивчати французьку мову…

Фру Алвінг. То ось чому…

Освальд. Мамо, коли я побачив перед собою цю славну, вродливу, свіжу дівчину… раніш я якось не звертав на неї особливої уваги… а тут, коли вона стояла переді мною, наче готова розкрити мені свої обійми…

Фру Алвінг. Освальде!

Освальд…в мені раптом наче блиснуло: у ній весь твій порятунок! Адже вона така життєрадісна…

Фру Алвінг (здивовано). Життєрадісна?… В цьому може бути порятунок?

Регіна (входить в їдальню з пляшкою шампанського). Пробачте, що забарилась; довелось у погріб лазити… (Ставить пляшку на стіл.)

Освальд. І принеси ще келих.

Регіна (дивиться на нього здивовано). Тут є келих для пані, пане Алвінг.

Освальд. Так, а ти ще для себе принеси.

Регіна здригається, швидко і злякано зиркає на фру Алвінг.

Ну?

Регіна (стиха й нерішуче). Як пані зволить?…

Фру Алвінг. Принеси келих, Регіно.

Регіна йде до їдальні.

Освальд (дивлячись їй услід). Ти звертала увагу на ЇЇ ходу? Який твердий і вільний крок!

Фру Алвінг. Цього не буде, Освальде!

Освальд. Це вирішено. Ти ж бачиш. Нічого й