Читати книгу - "Код да Вінчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Найбільше цікавив номер чотири.
Колле кивнув. Він це відразу помітив. У Жака Соньєра був жучок. Він знову глянув на список. Як же вдалося підкинути жучки таким видатним людям?
— Ви прослухали щось із тих файлів?
— Ось останній, — агент увімкнув мікрофон.
Гучномовець заговорив:
— Капітане, прибула агент відділу криптографії.
Колле не міг повірити власним вухам.
— Так це ж я! Це мій голос! — він згадав, як сидів за столом Соньєра і говорив по радіо із Фашем, який тоді був у Великій галереї, щоб попередити його про прибуття Софі Неве.
Агент кивнув:
— Наші розслідування цієї ночі в галереї могли бути почуті тими, хто зацікавлений у цьому.
— Ви послали когось виявити, де маячок?
— Нема потреби. Я вже знаю, де він, — агент підійшов до стосу старих записів та фотокопій на робочому столі. Він вибрав сторінку і простяг її Колле: — Це вам нічого не нагадує?
Колле був вражений. У його руках була фотокопія старовинного креслення примітивного робота. Він не міг прочитати інструкцію італійською, проте він знав, на що зараз дивиться: на шарнірну модель середньовічного французького лицаря.
Лицар на столі Соньєра!
Колле побачив на берегах фотокопії напис червоним фломастером. Написано було французькою, як найкраще вставити в лицаря пристрій для підслуховування.
Розділ 69
Сайлас сидів на пасажирському місці в лімузині «ягуар», припаркованому неподалік від церкви Темпл. Його руки, які стискали наріжний камінь, аж спітніли, поки він чекав на Ремі, який на задньому сидінні затикав Тібінґу рота і зв’язував його мотузкою, яку вони знайшли в багажнику.
Нарешті Ремі сів за кермо поряд із Сайласом. Він, покректуючи, струсив із себе краплини дощу і глянув через плече за спущений розділювач на скрючену постать Лью Тібінґа, яку ледь можна було розгледіти в темряві задньої частини машини.
— Нікуди не дінеться.
Сайлас міг чути приглушені крики Тібінґа і второпав, що Ремі, певне, скористався вже зужитими плівками, щоб заклеїти йому рота.
— Ferme ta gueule! — вигукнув Ремі, прикрикнувши на Тібінґа через плече. — Заткнися!
Він різко натиснув кнопку на панелі керування. Непрозорий розділювач виріс у них за спиною, наглухо перекривши задню частину машини. Тібінґ зник, і його голос не пробивався.
За хвилину, коли лімузин їхав вулицями, задзвонив телефон Сайласа. Це Учитель! Він схвильовано відповів:
— Алло!
— Сайласе, — сказав учитель зі знайомим французьким акцентом, — радий чути твій голос. Це означає, що ти в безпеці.
Сайлас так само відчув полегшення, коли почув голос Учителя. Все це тривало багато годин, обставини не раз міняли хід операції. Нарешті він знову був на правильному шляху.
— Наріжний камінь у мене.
— Це чудова новина, — сказав Учитель, — а Ремі з тобою?
Сайлас був здивований, коли почув, що Учитель назвав ім’я Ремі.
— Так. Ремі звільнив мене.
— Як я й наказав йому. І мені дуже жаль, що тобі так довго довелося терпіти ув’язнення.
— Фізичний дискомфорт — то не страшно. Головне, що наріжний камінь у нас.
— Так. І треба, щоб його якомога швидше принесли мені. Це дуже важливо.
Сайласу не терпілося нарешті побачити Учителя.
— Так, пане! То була б честь для мене.
— Сайласе, я хотів би, щоб його мені приніс Ремі.
Після всього, що зробив для Учителя Сайлас, йому вірилося, що його буде винагороджено тим, що саме він принесе наріжний камінь.
— Відчуваю твоє розчарування, із чого випливає, що ти не розумієш, що саме я маю на думці. — Учитель стишив голос до шепоту: — Ти маєш вірити, що я й сам дуже хотів би отримати наріжний камінь від тебе, людини Господа, а не від злочинця, але доводиться мати справу з Ремі. Він не послухався моїх наказів і допустився серйозної помилки, яка поставила під загрозу всю місію.
Сайлас відчув дрож і глянув на Ремі. Викрадення Тібінґа не було частиною плану, він знав це.
— Ми з тобою є людьми Господа, — прошепотів Учитель, — ми не повинні відступати від нашої мети. — На лінії виникла грізна пауза. — Лише з цієї причини я попрошу Ремі принести мені наріжний камінь. Ти розумієш?
Сайлас відчув гнів у голосі Учителя і перестав розуміти цю людину. «Ремі зробив те, що був змушений зробити. Він не міг уникнути того, щоб не розкрити себе, — подумав він. — Він рятував наріжний камінь».
— Я розумію, — ледь видушив він.
— Добре. А тепер ти маєш негайно зникнути. Поліція шукатиме лімузин, а я не хочу, щоб тебе схопили. Чи має «Opus Dei» резиденцію в Лондоні?
— Звичайно ж!
— І тебе там приймуть?
— Як брата.
— Тож іди туди і щоб тебе ніхто не бачив — я скажу Ремі відвезти тебе туди. Зателефоную тобі, тільки-но матиму наріжний камінь, — Учитель зітхнув, — а тепер мені треба поговорити з Ремі.
Сайлас передав Ремі телефон, відчуваючи, що то, можливо, остання телефонна розмова в його житті.
Коли Ремі взяв телефон, він знав, що цей нещасний забитий чернець і не підозрює, яка доля чекає на нього зараз, коли він виконав своє завдання.
«Учитель використав тебе, Сайласе».
Ремі, зрештою, не дуже-то й подобався Учитель, але він пишався, що завоював довіру цієї людини й так допоміг йому. «Я відробив свої гроші».
— Слухай уважно, — сказав Учитель, — відвези Сайласа до резиденції «Opus Dei», висади його за кілька вулиць. А потім їдь до Сен-Джемс Парк, з того боку, що біля торговельного центру, і припаркуй лімузин на Хорз Гард Парад. Там поговоримо.
На цьому зв’язок урвався.
Розділ 70
Ленґдон усе ще весь тремтів, коли вони з Софі з дощової вулиці увійшли до бібліотеки Королівського коледжу. Відділ теології та релігієзнавства мав одну з найповніших у світі базу даних.
У глибині кімнати наливала собі чашку чаю чергова бібліотекарка, збираючись розпочати свій робочий день.
— Доброго ранку, — бадьоро привіталась вона, облишивши свій чай та пішовши їм назустріч, — Памела Гетем.
Вона простягла їм руку. У неї був приємний текучий голос. На шиї в неї висіли окуляри в масивній роговій оправі.
— Я можу вам чимось допомогти?
— Так, дякую, — відповів Ленґдон, — мене звуть…
— Роберт Ленґдон, — вона мило всміхнулася, — я впізнала вас, у нас є дещо з ваших книжок і дослідницьких праць.
Ленґдон усміхнувся їй у відповідь.
— Цей моя товаришка Софі Неве. Якщо не важко, ми б дуже хотіли знайти з вашою допомогою деяку інформацію. Розумію, ми прибули без попередження. Мій друг дуже добре говорив про вас. Сер Лью Тібінґ, — він відчув гострий сум, вимовивши це ім’я, — британський королівський історик. Ви, певне, знаєте його.
Гетем засяяла й усміхнулась у відповідь.
— Так, звичайно. Це така особистість! Просто фантастика. І все та сама дослідницька мета. Грааль, Грааль, Грааль. Можу поклястися, ця людина скоріше помре, ніж відступиться від своїх пошуків.
— То чи не могли б ви
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код да Вінчі», після закриття браузера.