Читати книгу - "Робінзон Крузо"

Не зупинятимуся докладно на дрібних пригодах, але дещо з того, що сталося з нами по дорозі, заслуговує на опис.

Прибувши до Мадрида, ми затрималися там на певний час, щоб огледіти пам’ятки іспанської столиці й побувати при королівському дворі. Лише в середині жовтня ми вирушили в путь і незабаром почули тривожні звістки, що змусили нас поквапитися. Щойно ми досягли Наварри, з’явилися чутки, що на французькому боці Піренейських гір випало стільки снігу, що багато мандрівників змушені повернутися з півшляху, не досягши мети.

Уже в Памплоні ми переконалися, що ці чутки правдиві, – у тих місцях дійсно панувала справжня зима. Мені, чоловікові, який провів більшу частину свого життя у спекотному кліматі, холод здавався нестерпним. Адже тільки десять днів тому ми залишили стару Кастилію, де стояла суха спека. Крижаний піренейський вітер різав наші обличчя, немов ножем, і змушував наші кінцівки клякнути. Було чому дивуватися!

Мій бідний П’ятниця, побачивши гори, суцільно вкриті снігом, і вперше в житті вдихнувши морозне повітря, не на жарт перелякався. А коли ми прибули в Памплону, сніг пішов такий густий і падав так довго, що місцеві мешканці одностайно почали стверджувати, що зима цього року настала раніше, ніж зазвичай. Шляхи, й без того розбиті, стали абсолютно непроїжджими, а замети були такі глибокі, що в деяких місцях коні вгрузали по черево. До того ж сніг був пухким, і мандрівник у горах щохвилини ризикував бути живцем похованим під лавиною.

Протягом двадцяти днів ми залишалися в Памплоні, чекаючи, що погода зміниться. Та надія згасала з кожним днем – такої лютої зими давно вже не було в Європі.

Коли нам урвався терпець, я запропонував вирушити на узбережжя і звідти відплисти на судні в Бордо, але того-таки дня до міста прибули четверо дворян із Франції, що перейшли через Піренеї. Їм удалося знайти провідника, який провів їх такими стежками, де снігу майже не було, а якщо й був, то настільки твердий, що витримував коней.

Ми послали слуг знайти цього провідника, і він погодився провести нас назад через гірські перевали, але попередив, що нам необхідно мати досить зброї, оскільки цієї пори в міжгір’ях і на лісистих схилах розбишакують вовки. Сніг позбавляє їх змоги полювати на звичну здобич, і вони зграями нападають на мандрівників.

Зброї наш загін мав удосталь, та й вовків ми не боялися, не беручи до уваги тих двоногих хижаків, яких цікавить не дичина, а золото і срібло. Їх чимало зустрічається біля обніжжя Піренеїв, надто ж по той бік іспанського кордону. Та провідник запевняв, що ми зможемо уникнути цієї небезпеки, і, порадившись, ми вирішили йому довіритися.

Тоді ж таки до нас приєдналася ще одна партія мандрівників – дванадцять французьких дворян зі слугами. Це були ті самі люди, яким довелося повернутися через сніжну заметіль у горах.

П’ятнадцятого листопада з провідником на чолі ми виступили з Памплони. Та як же я здивувався, коли він повів нас не просто в гори, а назад по дорозі в Мадрид. Ми проїхали нею миль двадцять, переправилися через кілька невеликих річок і опинилися на рівнині, де не було ані найменших ознак снігу. Всюди зеленіли луки, а сонце припікало, як улітку.

І тільки тоді провідник дав знак повернути з гірської дороги й попрямувати до гірських кряжів, які синіли вдалині. За кілька годин перед нами відкрилися жахливі провалля і стрімчаки. Шлях був такий крутий та звивистий, що коні ледве могли втриматися на ногах. Одначе снігу тут і справді було мало, і лежав він тільки на високогір’ї. З одного з перевалів провідник указав нам кудись уперед, і ми побачили, як далеко внизу розстеляються зелені долини Лангедоку й Гасконі.

Проте прямої дороги туди не було, і ми мали подолати ще чималий шлях гірськими тіснинами. А за кілька годин пішов сніг, та так густо, що годі було розібрати дорогу під ногами, і нам довелося зупинитися й перечекати негоду. Провідник заспокоїв нас, сказавши, що лишилося зовсім трохи, що ми вже проминули головний перевал і починаємо спускатися на французький бік гір.

І справді, я помітив, що шлях поступово пішов під ухил.

Незадовго до сутінок наш провідник звелів нам зупинитись, а сам вирушив уперед, щоб розвідати стежку. Не встиг він сховатися за поворотом, як із хащів на ближчому схилі вискочила пара вовків. Це були великі та злісні звірі; вони не вагаючись напали на провідника, і якби він опинився хоча б за півмилі від нас, то його б з’їли разом із конем, перш аніж ми змогли б допомогти.

Один із хижаків учепився в горло коневі, а другий кинувся на провідника з такою люттю, що він, замість того, щоб вихопити з-за пояса пістолет, відчайдушно заволав, кличучи на допомогу.

Тоді я звелів П’ятниці гнати коня щосили і з’ясувати, що там сталося. Мій хоробрий дикун негайно кинувся вперед, а коли побачив, що відбувається на дорозі, підскакав до провідника впритул і розрядив пістолет просто в голову вовка, що напав на вершника.

Щойно прогримів постріл П’ятниці, з лісу обабіч шляху долинуло жахливе вовче виття. Його підхопила луна в міжгір’ях, і нам здалося, що хижаків у цих місцях незліченна кількість.

Швидше за все, так воно й було.

Розділ 48

П’ятниця вчить ведмедя танцювати

Після того, як П’ятниця вклав одного вовка, другий прожогом кинувся до лісу. На щастя, він не завдав коневі великої шкоди – ікла звіра наштовхнулися на ремені упряжі, рани виявилися незначними, але кінь був на смерть наляканий. Провідник постраждав набагато сильніше, тому що вовк у двох місцях прокусив йому ногу до кістки.

Почувши крики, виття вовків і пістолетний постріл, увесь наш загін помчав щодуху. Дерева розступились – і ми побачили, від якого лиха врятовано нашого провідника. У снігу лежала туша вовка, а скривавлений провідник спішився, і тепер П’ятниця перев’язував його рани.

Та на цьому баталія не закінчилася. Галас на дорозі розбудив величезного ведмедя, який спав неподалік у барлозі, і могутній звір із гарчанням з’явився з засніженого чагарника. Спочатку ми були налякані та стривожені, але те, що сталося потім, надзвичайно нас звеселило. Можу присягтися, що такого полювання на ведмедя, яке влаштував мій спритний дикун, іще нікому не доводилося бачити.

Ведмідь – істота товста й