Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я б на вашому місці напився,— сказав я.
— О ні. Я повинен бути тверезий. Не хочу потім згадувати, що був п’яний тієї ночі, коли мій хлопчик умирав. Дружина ж моя не нап’ється!..
— Хіба ви не можете повідомити в редакцію?
— Коннолі насправді не хворий. Він гайнув за якоюсь спідницею в Сінгапур. А мені доводиться його покривати. Якщо про це довідаються, його виженуть.— Грейнджер якось підтягнувся, його тіло не було вже таке безформне. — Пробачте, що затримав вас, Фаулере. Мені просто необхідно було з ким-небудь поговорити. А тепер треба йти проголошувати тости. Дивно, що трапилися саме ви,— адже ви ненавидите мене.
— Хочете, я зроблю за вас кореспонденцію? Можна буде сказати, що її написав Коннолі.
— Не вийде. У вас не той акцент.
— І не такий уже ви мені неприємний. Раніше я багато чого не помічав.
— Ну, ми з вами завжди будемо жити, як кішка з собакою. А за співчуття — спасибі.
«А чим я, власне, відрізняюся від Пайла? — подумав я.— Невже мене теж треба кинути у вир життя, щоб я зрозумів людське горе?»
Грейнджер повернувся в ресторан, і звідти почулися радісні вигуки його гостей. Я знайшов велорикшу й поїхав додому. Там нікого не було. Я сів і чекав до півночі. Потім, уже ні на що не сподіваючись, вийшов на вулицю і зустрів Фуонг.
Розділ третій
— Мосьє Віго приходив? — спитала Фуонг.
— Приходив. Він пішов з чверть години тому. Ну як, хороший фільм?
Вона вже принесла в спальню тацю і тепер засвічувала лампу.
— Дуже сумний, — сказала вона, — але барви чудові. А чого приходив мосьє Віго?
— Хотів розпитати мене про деякі речі.
— По які?
— Та про се, проте. Гадаю, він ужене буде мене турбувати.
— Мені більше подобаються фільми з щасливим кінцем,— сказала Фуонг.— Хочеш курити?
— Давай.
Я ліг на ліжко, і Фуонг почала готувати люльку. Потім сказала:
— Їй відрубали голову.
— Дивна річ! За що?
— У них була французька революція.
— A-а, історичний фільм. Зрозуміло.
— Все одно, фільм дуже сумний.
— Мене не дуже хвилюють герої минулого.
— А її коханий... він повернувся до себе на горище... він був такай нещасний, і він написав пісню,— розумієш, він був поет,— і незабаром ті люди, що відрубали голову його дівчині, стали співати цю пісню. То була «Марсельєза».
— Щось Не дуже схоже на історію,— сказав я.
— Він стояв у натовпі, коли вони Співали, і був дуже сумний; а коли він усміхався, було видно, що йому ставало Ще тяжче, що він думав про неї. Я дуже плакала, і сестра теж.
— Твоя сестра? Не вірю.
— Вона дуже чутлива. Цей жахливий Грейнджер теж був там. Зовсім п’яний і весь час сміявся. Хоч картина була зовсім не весела. Навпаки, вона була сумна.
— Я його розумію,— сказав я.— Йому є що сьогодні святкувати. Його син видужує. Я чув сьогодні в «Континенталі». Я теж люблю щасливий кінець.
Викуривши дві люльки, я відкинувся на шкіряну подушку і поклав руку на коліна Фуонг.
— Ти щаслива?
— Звісно,— озвалася вона неуважно. Очевидно, я не заслуговував на більш помірковану відповідь.
— Тепер у нас усе так, як було раніше,— збрехав я.— Як рік тому.
— Авжеж.
— Ти вже давно не купувала собі шарфів. Чому б тобі не сходити до крамниці?
— Завтра свято.
— A-а, правда. Я забув.
Ти ще не прочитав телеграми,— сказала Фуонг.
— Я й забув про неї. Не хочеться сьогодні думати про роботу. Та й пізно вже надсилати матеріал. Розкажи ще про картину.
— Ну, її коханий намагався вирятувати її з тюрми. Він потай приніс їй чоловіче вбрання і капелюх, які носять тюремники, але якраз тоді, коли вона виходила з воріт, її волосся розсипалось, і всі закричали: «Une aristocrate! Une aristocrate!»[70] Мені здається, що тут у фільмі неправильно. Треба було дати їй втекти. Тоді вони удвох заробили б багато грошей на тій його пісні і могли б поїхати за кордон, в Америку... чи в Англію,— додала вона, вважаючи це, мабуть, за хтозна-яку хитрість.
— Краще я прочитаю телеграму,— сказав я.— Дай боже, щоб мені завтра не треба було їхати на Північ. Хотілося б пожити спокійно з тобою.
Вона витягла конверта з-за баночок з кремом і подала мені.
Я розпечатав його і прочитав:
«Обдумала твого листа знову крапка дію нерозумно як ти й сподівався крапка доручила адвокатові розпочати справу про розлучення мотивуючи ти мене покинув крапка хай береже тебе бог з любов’ю до тебе Елен».
— Тобі треба буде їхати?
— Ні,— відповів я.— Мені не треба нікуди їхати. Прочитай. Ось твій щасливий кінець.
Вона зіскочила з ліжка.
— Але ж це чудово! Треба піти розказати сестрі. Вона буде така рада. Я скажу їй: «Ти знаєш, хто я? Я — друга місіс Фаулер!»
Навпроти, на книжковій полиці, наче кабінетний портрет молодої людини з короткою зачіскою і чорним собакою біля ніг, стояла книжка «Роль Заходу», Пайл уже нікому не міг заподіяти зла. Я спитав Фуонг:
— Ти дуже за ним сумуєш?
— За ким?
— За Пайлом.— Дивно, що навіть тепер, навіть у розмові з нею я не міг назвати його на ім’я.
— Можна мені піти? Ну, прошу. Сестра так зрадіє.
— Ти одного разу кликала його уві сні.
— Я ніколи не пам’ятаю своїх снів.
— У вас було так багато спільного. Він був молодий.
— Ти теж не старий.
— Хмарочоси. Емпайр стейт білдінг[71].
Вона сказала якось нерішуче:
— Я хочу побачити Чеддарське міжгір’я[72].
— Але це тобі не Великий каньйон[73].— Я лагідно притягнув її до себе на ліжко: — Мені дуже шкода, Фуонг.
— Про що ти шкодуєш? Така радісна телеграма. Сестра...
— Гаразд, іди розкажи сестрі. Але спершу поцілуй мене, її тремтливі уста ковзнули по моєму обличчю, і вона зникла.
Я згадав той перший день, коли Пайл
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.