read-books.club » Наука, Освіта » Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років" автора Кирило Юрійович Галушко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 57 58 59 ... 78
Перейти на сторінку:
служити не лише гетьманській, а й будь-якій іншій владі.

Україна та Крим: непросте сусідство

«Кримське питання» у березні 1917 — березні 1918 р.

Повалення самодержавства в Росії ініціювало початок власних революцій на тодішніх національних околицях імперії, серед яких особливе місце займав Крим. Уже 25 (12) березня 1917 р. відбулися збори кримськотатарського благодійного товариства, на яких був утворений Тимчасовий мусульманський революційний комітет із 15 осіб, а 7 квітня (25 березня) в Сімферополі розпочав роботу перший Всекримський мусульманський з’їзд, що зібрав до 2 тисяч делегатів від 12 організацій. На цьому з’їзді постав орган національно-культурного самоврядування кримських татар — Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет, більш відомий як Мусвиконком. До нього було обрано 50 осіб, а 18 (5) квітня його склад та повноваження вирішувати всі справи кримських татар затвердив Тимчасовий уряд Росії. На чолі Мусвиконкому (а також і муфтієм Криму) став громадський діяч, юрист, поет і богослов Номан Челебіджіхан.

Мапа Перекопського перешийку (пунктиром зазначені кордони повіту)

Утворення Мусвиконкому поставило на порядок денний питання про майбутній статус і кордони Криму, а також про зв’язки між українською та кримськотатарською революціями. Було три можливих варіанти проведення кримсько-українського кордону. По-перше, уся Таврійська губернія, до складу якої входив Кримський півострів і співрозмірна частина материкової України, мала залишитися єдиною та непідконтрольною Києву — на цьому наполягали переважно російські політики як консервативних, так і ліберальних, але «єдінонєдєлімських» поглядів. По-друге, знову ж таки Таврійська губернія могла залишитися неподільною, але разом із Кримом увійти до складу України. І по-третє, губернія могла бути розділеною на материкову та півострівну частини, на кожну з яких чекала своя доля. І кримсько-українські дебати точилися навколо вибору поміж другим і третім варіантом.

Упродовж весни — літа 1917 р. Київ не мав єдиної позиції щодо долі Криму. На Всеукраїнському національному конгресі 19—21 (6—8) квітня звучали різні пропозиції, але остаточної резолюції ухвалено не було. Утім, серед трьох представників Таврійської губернії, які ввійшли до складу Української Центральної Ради (УЦР), один був мешканцем Севастополя. Безрезультатно скінчилися і два раунди переговорів (у травні та липні) Ради з Тимчасовим урядом щодо меж автономії України, тож у перших двох Універсалах про них не йшлося.

На початку серпня до Києва завітали двоє лідерів Мусвиконкому, — Джафер Сейдамет та Амет Озенбашли — які прозондували ставлення Ради до статусу Криму, але, не дійшовши згоди, швидко повернулися. Паралельно удару по українських територіальних амбіціях завдав Тимчасовий уряд, видавши 17 (4) серпня 1917 р. «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріатові», відповідно до якої українська автономія поширювалася лише на губернії Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську (і то з деякими винятками). Отже, усю Таврійську губернію було вилучено з меж України.

Остаточне «з’ясування стосунків» між Кримом та Україною відбулося на З’їзді народів Росії 21—28 (8—15) вересня 1917 р. у Києві. За звітом одного з членів Мусвиконкому делегація кримських татар уклала там неформальний договір із Радою «про кордони Криму та про визнання Україною самостійності Криму». Після цього в усіх офіційних документах УЦР, зокрема в Третьому Універсалі та проекті Конституції Української Народної Республіки (УНР), зазначено, що півострів не входить до складу України.

Тоді як у Києві 20 (7) листопада 1917 р. було проголошено УНР, у Криму склалося «тривладдя». Так, 3—6 грудня (20—23 листопада) на губернському з’їзді земств, міських дум, профспілок та національних організацій у Сімферополі був утворений тимчасовий орган управління Таврійською губернією із 48 осіб, — Рада народних представників (РНП) — до складу якого ввійшли і троє членів Мусвиконкому. Із 9 грудня (26 листопада) до 26 (13) грудня в Бахчисараї відбувся Перший Курултай, на якому було задекларовано створення Кримської Народної Республіки (КрНР) — форми національно-політичної організації кримських татар, на чолі якої став Челебіджіхан. А 29 (16) грудня в Севастополі ультраліві створили Військово-революційний комітет (ВРК), що узурпував владу над містом і Чорноморським флотом.

У січні 1918 р. унаслідок короткочасної кровопролитної війни між ВРК, який спирався на 20 тис. розпропагованих матросів і червоногвардійців, та Кримським штабом, що об’єднав 7 тис. бійців РНП та КрНР, більшовики захопили всю територію Криму й розігнали паралельні центри влади. Півостровом прокотилася перша хвиля червоного терору, зокрема 23 лютого було вбито Челебіджіхана. Дев’ятнадцятого — двадцять першого березня більшовики та ліві есери утворили в Криму Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди — квазінезалежну державу, фактично підконтрольну радянській Росії.

Визволення Криму та німецька окупація у квітні 1918 р.

Радянсько-українська війна та захоплення більшовиками Криму змусили керівництво УНР переглянути своє ставлення до статусу пів­острова. Двадцять сьомого (чотирнадцятого) лютого 1918 р. Київ почав вироблення умов попереднього миру з Росією, за яким збирався вимагати залишити півострів у зоні свого впливу. Наприкінці березня німецький Генштаб ухвалив принципове рішення заволодіти Кримом і Севастополем як базою Чорноморського флоту, кораблі та матроси якого брали участь у війні з кайзерівською армією; при цьому політичне майбутнє півострова було невизначеним. Австро-Угорщина також вважала за потрібне приєднати Крим до України.

Десятого квітня 1918 р. військовий міністр УНР Олександр Жуковський поставив перед командувачем Окремої Запорізької дивізії Олександром Натієвим секретне завдання сформувати похідну групу й відправити її на півострів, випередивши кайзерівську армію. До складу утвореної у Харкові Кримської групи ввійшли 2-й Запорізький піший полк, два дивізіони бронемашин, важка артилерійська батарея та харківський партизанський загін. Пізніше до них приєдналися кінний гайдамацький полк ім. Костя Гордієнка, кінно-гірський гарматний дивізіон та інженерний курінь. Усього в групі було приблизно 9 тис. бійців, більше десяти бронемашин, півдюжини гармат та щонайменше 2 бронепоїзди (не рахуючи 16 транспортних ешелонів). Командувачем усієї групи був призначений Петро Болбочан.

Протока між Генічеськом та Арабатською стрілкою (худ. Т. Пакер, 1856 р.)

Паралельно на Крим наступав 52-й німецький корпус Роберта Коша: 217-та піхотна і Баварська кавалерійська дивізії йшли на Перекоп, 15-та дивізія ландвера їхала за Болбочаном на Мелітополь, а 212-ту піхотну спішно перекидали з Румунії — усього 50 тис. за списками. На момент штурму в Коша під рукою було до 30 тис. солдатів із бронемашинами, артилерією та авіацією.

Кримські «товариші» зосередили на Перекопському перешийку 5 червоногвардійських, 3 «партизанських», 2 кавалерійські та 1 «інтернаціональний» загін з 16—20 гарматами, кулеметами, бронемашиною і аеропланами — усього до 7 тис. осіб. Берег Сиваша навпроти Чонгара прикривали 3 «революційних» і 1 кавалерійський загін із бронепоїздом, гарматами та кулеметами — усього до 5 тис. осіб. Північною Таврією було розкидано до 6 тис. червоногвардійців,

1 ... 57 58 59 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"