Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

Але саме в цей момент першим пролунав гуркіт, що придушив її голос.

!

Монстр! Вона почула, як Алея, грубий хлопець, який, здавалося, завжди мав проблеми з Брундом, видала цей звук, схожий на рев. Очі його, здавалося, були налиті кров'ю, і, майже не замислюючись, він збив з ніг велетенського вовка, що накидався на нього ліктем, потім обернувся і вдарив мечем по срібному чудовиську, що ревло йому з горла: Ти проклятий звір!

.

Ця сцена, здавалося, застигла перед її очима, сповільнилася і розтягнулася, змусивши її прокинутися. Через те, що вона все одно була командиром, кожен міг з'їхати з глузду від злості, але тільки вона не мала права.

,

День за днем вона згадувала дні, коли навчалася в Королівській лицарській академії. Вона згадала високу постать, яка відкрила їй двері в інший світ. Вона приїхала з сільської місцевості Бучче. Вона була незграбною дівчиною. Коли вона прийшла в місце, про яке ніколи не чула і навіть не наважувалася думати, то відчувала лише страх і занепокоєння в серці. Але коли всі навколо розквітали сліпучим блиском, їй доводилося наполегливо працювати в тихі години ночі, щоб запам'ятати знання, які інші сприймали як належне. Оскільки інші були такими видатними, вона могла наслідувати її приклад і працювати вдвічі старанніше, ніж інші. Але навіть незважаючи на це, вона все одно була тією Попелюшкою, яка дбайливо підібрала довгу спідницю за спиною принцеси.

Однак вона все одно не вибирала здаватися, точніше, не наважувалася здатися.

Вельможі врешті-решт відмовляться від Букче, тому що слабкі не мають права вибору.

,

Фрея, якщо ти хочеш змінити долю кожного, ти повинна піти сюди.

Це було схоже на блискавку в темряві ночі і як голос, який належав тільки їй, говорив їй у серці

Фрея, ти не можеш витрачати свої зусилля даремно. Ви вистояли сотні днів і ночей в академії. Ви зробили все, про що раніше не наважувалися подумати.

Ви працювали вдвічі старанніше, ніж інші, хіба це не для того, щоб довести все, що перед вами? Ти можеш це зробити, ти не гірший за всіх. Одного разу жителі Бучче зможуть контролювати власну долю і повернути втрачену землю.

Брандо

Це бурмотіння, яке, здавалося, уві сні, перетворилося на серйозний наказ, коли дійшло до її вуст Алея, наказую тобі повертатися!

.

Рот Брунда був повний крові, і він здивовано подивився на неї. Він відкрив рота, але рот його відкривався і закривався, і він не мав сили вимовити ні звуку.

.

Довгий меч Алеї вже влучив у праву руку чудовиська.

Меч рубав і розрізав ртутоподібну руку, наче розпечений ніж, що ріже масло, але це не мало ні найменшого ефекту. Як тільки лезо проходило, рана відновлювалася до початкового стану.

.

Срібне чудовисько повернуло голову, вираз його обличчя не змінився або взагалі не мав виразу, тільки велика паща, що відкрилася, мов щілина, беззвучно глузуючи з нього, випустила порожню насмішку, махнула лівою рукою, і струмінь срібного металу покотився до шиї Лицаря, наче довгий батіг.

.

Але чорне лезо раптом прорізалося між ними.

.

Данг Довге і вузьке лезо обертало вістря меча, в результаті чого струмінь металу повністю стикався з гребенем меча, розлітаючись на незліченні частинки срібла, як краплі води.

! -

Мейнільд чисто відклав меч, а потім обернувся, щоб з деяким здивуванням подивитися на Фрею. Обличчя дівчини з сільської місцевості Бучче все ще було почервоніле, а в виразі її обличчя все ще залишалися залишки самозвинувачення і жалю, але в її яскравих світло-карих очах залишалася тільки рішучість.

Такий погляд вона бачила раніше, в іншому сні і зрідка, коли незграбна дівчинка намагалася навчитися встигати за темпом усіх.

Швидкий відступ

.

Брунд нарешті видавив слід сили, щоб видати звук у цей момент.

.

Я ніколи не залишу тебе ідіотом, Брунд! — сердито відповіла Алея.

Рот командира Брунда відкривався і закривався, ніби він хотів сказати це речення.

,

Фрея подивилася на молодого лицаря, який ледве міг говорити, і була така засмучена, що їй хотілося плакати, але вона знала, що зовсім не може втратити спокій, у безвихідній ситуації має бути срібна підкладка, це був відомий вислів у Вступі до війни Вордворта. У цей момент розум дівчини спалахнув, як блискавка, і всі сцени, які вона запам'ятала в минулому, промайнули в її свідомості і стали гранично ясними.

���

Це чудовисько йде за мною

.

Він хоче нас убити.

.

— Але Блідих синів далеко не досить.

– Не панікуй, Фреє.

.

Срібне чудовисько відсмикнуло закривавлену праву руку від спини Брунда і глянуло на Алею, яка накидалася на неї, як скажений пес, але їй було байдуже на цю скромну людину, її очі завжди були на Фреї, якщо вона мала очі.

.

Другий меч Алеї прийшов, як і було заплановано, і в ту ж мить Брунд слабко став на коліна на землю, немов у нього вичерпалися сили після того, як чудовисько випустило його на волю.

.

Все це сталося в одну мить.

.

Сеньйор Мейнільд, будь ласка, йдіть і співпрацюйте з Алеєю! — раптом прошепотіла Фрея.

?

Мейнільд трохи помовчала, вона не озирнулася, але все одно запитала: Ти впевнена, що робиш, Фрея?

.

У нас ще є шанс врятувати Брунд.

?

Ви впевнені в цьому?

.

Я впевнений.

.

Жінка-Лицар злегка кивнула: Ти полководець, я вірю в тебе. Після цього вона витягла свій довгий меч і встала обличчям до срібного чудовиська, а ліворуч і праворуч від Алеї стояла Алея.

Фрея відкрила рота, стоячи на холодному вітрі, кінчики її пальців були трохи білі. Вона все ще не розуміла, не розуміла, чому Брандо і старший Мейнільд так вірять у неї. В академії явно було багато людей, які були видатнішими за неї, чому вони вибрали її, просто щоб пограти в гру гидке каченя? Чи тому, що вони побачили в ній своє минуле?

.

Вони не були надійними, Брандо міг би бути й можливим, але сеньйор Мейнільд не була такою нудною людиною, вона якось розпитувала про своє минуле, вона була така видатна, що ніхто не міг позаздрити, якщо мерехтять зірки на небі, то Мейнільд, мабуть, найсліпучіша.

?

Навіть якби Фрея була впевнена в собі, вона б не подумала, що має щось спільне з такою людиною, а Брандо такий самий, крім старшого Мейнільда, чи був хтось кращий за нього?

.

Їй було важко в