Читати книгу - "Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми їхали в абсолютній тиші, але навколо мене все кричало. Моя власна голова була набита голосами, думками, здогадками. Серце в грудях билося так, ніби його хтось зачиняв важкими дверима. Щоразу, коли я намагалася видихнути, у голові одразу ж спливала думка: «Що ще я не знаю? Що ще ховається за цією чортівнею?»
Поруч сиділа Валя. Її обличчя застигло в напруженій масці. Вона намагалася виглядати спокійною, але я бачила, як її пальці стискали поділ куртки, як її дихання було частим. Ми обидві були напружені до межі, але нам належало пройти через це. Ми їхали в гуртожиток Каті. У те місце, де, як я тепер розуміла, почалося наше пекло. Туди, де Катя могла залишити щось, що могло пролити світло на всю ту гидоту, в якій ми опинилися. Я знала одне: щось там на нас чекало. Якийсь ключ, який міг нарешті відкрити істину. У гуртожитку було дивно тихо. Дивно спокійно, як перед бурею.
- Мамо, ти точно впевнена? - запитала Валя. Її голос тремтів, як лист на вітрі.
- Ні, - я зітхнула. - Але в нас немає вибору.
Ми увійшли в кімнату Каті. Маленька, задушлива, захаращена. Наче вона все ще була тут. Усе навколо нагадувало про неї: її запах, її речі, її парфуми, усе це пахло брехнею, обманом, руйнуваннями. Я почала шукати. Ми з Валею почали обшукувати кімнату, перебираючи речі, шафи, шухляди. Час спливав повільно, але водночас швидко - це був один із тих станів, коли ти втрачаєш відчуття реальності, бо в голові все руйнується. Я відкривала тумбочки, рюкзаки, стару косметику. Нічого. Абсолютно нічого.
- Чорт забирай, - прошипіла я, стиснувши кулаки так, що нігті встромилися в шкіру. - Де ж це все?
Валя тихо перебирала полиці. Вона нічого не говорила, але її обличчя було сірим, ніби вона давно не бачила сонця. Вона продовжувала шукати, поки я вже починала сумніватися - може, ми даремно сюди прийшли? Може, це глухий кут?
І ось... Коли ми майже здалися, Валя раптом різко скрикнула:
- Мамо!
Я повернулася до неї. У руках вона тримала фотографію, немов це було щось отруйне. Я підійшла ближче і, глянувши на знімок, відчула, як світ навколо мене завмер.
На фото були Артем і Катя. Вони стояли близько, занадто близько одне до одного. Він обіймав її, ніби це була його власність. Моє серце, здається, перестало битися на мить, а потім звалилося, розбиваючись на тисячу осколків. Артеме. Той, кому я довіряла. Той, хто був моїм порятунком після Ігоря. Той, кого я збиралася любити і за кого збиралася вийти заміж.
- Як? - видихнула я, і мої слова були майже беззвучні. - Як це можливо?
- Мамо, - прошепотіла Валя, її голос був сповнений шоку. - Вони були разом? Він що, знав її?
Я не могла відповісти. Просто дивилася на фотографію, не розуміючи, як усе це стало можливим. Артем. Катя. Вони були разом? Весь цей час? Що він приховував?
Моя рука тремтіла, коли я взяла фотографію. Голова паморочилася, і раптово я почула, як двері кімнати грюкнули. Я повернулася і завмерла. Артем стояв у дверях.
- Що ти тут робиш? - прошипіла я, але серце забилося в паніці.
У руці він тримав пістолет. Мій мозок вибухнув тисячами думок, і всі вони кричали про одне: "Біжи, рятуй Валю, йди, доки не пізно!"
Але я не могла рухатися.
- Ти не повинна була це бачити, - Артем підійшов ближче, його обличчя було перекошене від гніву. - Ти не повинна була знати.
Мої ноги приросли до підлоги. Я не могла зрушити з місця, хоча в голові все кричало: "Рятуй доньку!"
- Артеме, що ти... що ти робиш? - мої слова, здавалося, не доходили до нього.
Валя стояла в кутку кімнати, її очі розширилися від жаху. Вона була паралізована страхом, і я бачила це. Вона, моя дівчинка, нічого не розуміла, але була готова захистити себе, якщо знадобиться.
- Весь цей час, - почав він, його голос був крижаним. - Весь цей час я намагався зробити так, щоб ти стала моєю. Але ти не змогла. Ти не могла просто залишити його, вірно? Усе через цього ідіота Ігоря. І тоді Катя...
- Катя? - я перебила його, піднявши брови, відчуваючи, як моє серце билося швидше. - Ти знав її? Весь цей час ти був із нею?
Він розсміявся, і його сміх був холодним, як сталь.
- Вона була моєю двоюрідною сестрою, Інно, - сказав він, підходячи ближче. - Ми все планували. І гроші, і тебе. Катя хотіла Ігоря, а мені потрібні були твої заощадження. Ти навіть не уявляєш, на що вона була готова заради цього... а тепер, вона мертва. І це твоя вина!
- Ні, - прошепотіла я, відступаючи на крок, але зіткнулася зі стіною. - Ти брешеш. Ти... ти просто маніпулював мною.
Він підняв пістолет, спрямовуючи його прямо на мене.
- А ти думала, що зможеш так просто піти від нас? - його очі блиснули. - Я намагався зробити все правильно. Ти мала бути моєю.
У цей момент я почула приглушений стогін позаду. Валя. Вона стояла там, і її очі були сповнені жаху. Але перш ніж я встигла щось зробити, Артем повернувся до неї.
- Ні! - закричала я, але було надто пізно.
Пролунав постріл. Усе сталося так швидко. Я чула, як куля розірвала повітря, і моя дочка скрикнула, падаючи на підлогу.
- Валя! - закричала я, кинувшись до неї. Я не могла дихати. Моє серце калатало, як молот, розриваючи груди.
У цей момент двері знову відчинилися. Ігор. Я ніколи не була такою щасливою його бачити, хоча це щастя було пронизане страхом. Він увірвався в кімнату, і все, що сталося далі, було як у тумані. Я бачила, як вони зчепилися. Ігор і Артем. Кулаки, удари, звуки боротьби. Пістолет випав із рук Артема, і Ігор його збив на підлогу. Але Артем був сильний - сильніший, ніж я думала. Я намагалася дотягнутися до Валі, її тіло було нерухомим. Усе навколо стало білим шумом. Раптово пролунав ще один постріл. Артем вистрілив. Ігор застогнав і впав на коліно, схопившись за бік.
- Ні! - я закричала так, як ніколи не кричала в житті. Це був крик душі, повний страху і болю.
Але Ігор не здався. Він вихопив пістолет, і в цей момент Артем зупинився. Озирнувся на мене, і я побачила, як його обличчя перекосилося в сказі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська», після закриття браузера.