Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

Він поринув у роздуми, наче забуваючи про те, що все ще стояв у одній із мною та Нозері кімнаті. Після кількох митей незручного мовчання і споглядання ректора некромант встав на ноги і стрельнув у мене оцінюючим поглядом. 

– Завтра вночі нам потрібна буде твоя допомога. Я вважаю, що це зайве, але Ярош, бачиш, наполягає, – у голос Нозері прослизнули нотки єхидства, і він точно не був вражений ані мною, ані моєю магією – а дарма. 

– Для чого це? – запитала я, відступаючи на крок і складаючи руки на грудях. Нозері закотив очі, але таки відповів ліниво:

– Труп Санена все ще у моїй лабораторії. Двох студентів вже поховали, тож користі від них не буде, а ось старий… – він кілька разів клацнув язиком, і в очах його розгорівся аж надто добре мені знайомий дослідницький інтерес. – Ти казала, що зі смертю розуму вмирають і шанси зазирнути в нього. Що ж, на щастя для тебе, – він задоволено потер руки. – Я непогано піднімаю мертвих. 

Після цих слів він пішов до виходу і не завдав собі клопоту попрощатися ані зі мною, ані з Ярошем. За кілька митей ректор пішов слідом, але потім завмер, виринаючи з думок. Він слабко посміхнувся мені, і від цього руху м’язів мішки під його очима стали тільки очевиднішими. 

– Ти справді допомогла, Таво. І… будь обережна. 

Він взяв мою руку в свою – я навіть не була впевнена, чи він справді розуміє, що робить – і стиснув її м’яко, але відчутно. Після цього пішов до дверей і так само обережно причинив за собою двері. 

… а коли я нарешті зайшла до своєї спальні, аби повечеряти у спокої, помітила, що все дубове ліжко зайняла новенька перина – найм’якша з усіх, що я бачила за життя.