Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

їзди, в Майнці, не кажучи вже про те, що професор міг би написати листа будь-кому з ординаріїв або навіть самому генералу Секкі, я не сумніваюся, що він був би задоволений цим. Однак тепер, коли ми вже тут, настала моя черга цікавитися: про що ж так терміново хотів поговорити професор?

– О, – застогнав той, зробивши театральний жест рукою. – Звичайно, про що можуть говорити богослови: про спасіння, про єресі, про світло віковічне....

– Боюся, що я не можу бути співрозмовником для професора по жодній з цих тем.

– Та ви жартуєте! – з удаваним здивуванням вигукнув Андреае. – Ординарій домініканського ордену – не партнер для розмови про богослов'я?! Ну прямо смішно! Зрештою, ви ж згромадження проповідників, чи не так? Хіба Папа Інокентій не наказував вам іноді в нескінченних суперечках навертати невірних? Хіба не в цьому суть братства?

– Так, саме в цьому. Однак я не маю ні знань, ні риторичних навичок, щоб протистояти професору.

– Окрім того, що у вас вже кілька років майже не було дискусій і навернень. Я б навіть сказав, що зовсім не було.

– Це зовсім не в моїй компетенції, – відрізав Еркісія, дедалі більше стурбований. – Не кажучи вже про те, що мета мого візиту до університету зовсім інша.

– І яка ж ця мета, якщо дозволите спитати?

– Я хотів би скористатися місцевою бібліотекою.

– О, робота, дослідження, рукописи та оригінали... Залишимо це поки що. А поки що я був би вдячний, якби отець побажав розважити мене бесідою. Я не сумніваюся, що вона буде цікавою і плідною, навіть якщо ви вважаєте інакше.

– Якщо професор наполягає.

Еркісія кивнув і зробив ковток води. Він і гадки не мав, що насправді відбувається.

– Отже, – Андреае потер руки, – що ви думаєте про гнозис?

Іспанець зробив вигляд, що замислився, і водночас пригадав усе, що знав про Йоганна Валентина Андреае. А знав він небагато. Лютеранський професор богослов'я в Тюбінгенському університеті, автор кількох досить специфічних праць про зв'язок між вірою і пізнанням, і все. І добре, бо затягувати мовчанку було вже недоречно.

– Чи не зробив Бог нерозумною мудрість світу? – процитував він Святе Письмо.

– О, консервативна, невтішна відповідь, – відповів професор. Зрештою, можна вчинити інакше: "Вивчайте те, що до вподоби Господу", і так далі... Ми ж не будемо перекидатися біблійними цитатами, чи не так?

Еркісія буркнув і повернувся в кріслі. Йому не подобався Андреае, не подобався безлюдний університет, не подобалася вся ця розмова. Він майже відчував кров, що сочилася з рани під пов'язкою на його немилосердно болячій голові, він все ще був ослабленим. Однак він зрозумів, що його співрозмовник не відпустить, тож за браком кращого варіанту підхопив нитку бесіди.

– Я мало що думаю. Гностичні єресі були засуджені багато століть тому. Чому я повинен думати про них щось інше, окрім того, що їх заборонив Святий Отець Церков[20]?

– Можливо, ми не до кінця зрозуміли один одного. Я не питаю про маніхейство чи валентиніанство, а про загальну концепцію: що ви думаєте про ідею, що знання, залізне, раціональне знання може стати елементом чи навіть підставою віри?

– Такий підхід несе в собі багато небезпек.

– Наприклад?

Еркісія починав втомлюватися від таких зміїних підходів.

– Наприклад, небезпека того, що перебільшена віра в силу науки може легко призвести до краху віри в силу Бога. Поєднання одного й іншого теоретично можливе, але воно, звичайно, несе в собі небезпеку сатанинських спокус. Деякі таємниці краще не досліджувати....

– Чи не казав святий Августин, що якщо наука помиляється, вона перестає бути наукою? З невеликою часткою необхідної розсудливості, хіба такий підхід