Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Світанкові сутінки були прохолодними і віщували про лихо, яке наближалось до серця Світлої імперії. 
Світлу принцесу одягли в сакральне вбрання чорного кольору з безліччю блакитних перлин. Це був єдиний раз коли світла була вбрана у темний одяг. У випадку жриць Місячної долини чорне сакральне вбрання означало сходження Темряви до Світла і відмову від спокус та меркантильності, яка могла бути у житті кожного. Після обряду жриця Місячної долини, що є істинною Блакитного Світла буде носити лише блакитні сукні і не зможе покидати своєї цитаделі чи Храму.
Луна вже тримала срібну чашу з травяним узваром, звареним за стародавнім рецептом. Навколо неї стояли молодші жриці зі свічками, а за ними старійшини та старші жриці. Останнім третім колом були маги-асасини з палаючими вогняними клубами та верховні жриці з кинжалами. Усі вони зачитували молитву, по закінченню якої Луна повинна була осушити чашу та загасити усі вогні на свічках. Потім вона повинна увібрати в себе усі магічні клуби та отримати порізи на руках, щоб завершити обряд.
– Нехай Небесні Світила благоволять до тебе жрице Місячної долини! – голосно сказала Ллея, дозволяючи Луні починати проходження трьох кол.
Тим часом Темрява та її Тіні взбунтувались проти свого володаря і неслухняними всплесками намагались вирватись з-під його контролю. Темніан зрозумів, що настав час, коли треба грати проти правил, особливо правил консервативних світлих, які воліли розірвати його звязок зі світлою принцесою.
Маршал темної армії увірвався до храму Місячної долини, здолавши два десятки охоронців. Він відчував слабкість Темряви та навіть попри втрату частки сили вони все ще були сильнішими за тих, хто зявлявся на їхньому шляху. Відпустивши Тіні вперед, Темніан керований бажанням зупинити обряд становлення істинної верховної жриці, озброївся своєю Темрявою, трансформуючи її у чорний полумяноподібний меч. 
Тіні вже знайшли двері за якими ховали світлу принцесу та не могли проникнути через барєр Світла, яке мереживною павутиною оплітало прохід до сакрального місця. Темніан зупинився біля сріблястого мерехтіння і торкнувся його своєю долонею. Реакція Світла на його темну сутність була передбачуваною. Його шкіру обпікало білим вогнем, посилюючі тургор захисного мережива. Так діяла захисна магія Світла. Так реагувало Світло на Темряву.
 – Ви даремно сюди прийшли. – за спиною Темніана почувся бадьорий насмішливий голос світлого кронпринца. – Ви змогли подолати охоронців долини, та будьте впевнені, що магію покійних світлих навіть володарю Темряви не пересилити.
– Звідки вам це відомо? – спокійно перепитав Темніан, натиснувши на мереживо, яке тієїж миті наповнилось засліплюючим переливом срібла, роздаючи блискавичні струмені по всіх своїх лініях. – Ви ж не маєте в собі темного початку, тому не можете говорити про те чого не знаєте.
– Як і ви не маєте Світла в своїй крові. Тому не витрачайте мій час та вашу енергію на стародавні чари! Кімната запечатана, зайти в неї не зможете ні ви, ні я, ні будь-хто інший. Допоки проводиться обряд повязання світлої принцеси з Місячною долиною, барєр нікуди не зникне.
– Це ми ще побачимо. – зітхнув Темніан, нігтем великого пальця проводячи ріжучу лінію. Темрява, якою він керувався тріщала і видавала звуки схожі зі скреготом кігтів по склу. 
Тіні чорним пилом вдарились у магічний барєр і обсипались попелом на підлогу. Темніан випробував кілька варіантів, які були на його думку доцільними та могли подіяти, але всі вони не дали жодного результату. Його безсилість та палаюча лінія на запясті викликали ненависть до всього живого, до всього світлого. 
– Повертайтесь до Темної імперії, маршале. – запропонував Арфір, притулившись спиною до стіни. Він спостерігав за тим з якою рвучою нетерплячістю молодший кронпринц темних продовжує самобічування. – Луна ніколи не буде належати ні вам, ні Темряві! 
Ці слова болісно вдарили в самісіньке серце Темніана. Він гнівно стис пальці на рукоятці свого меча і з силою вдарив ним по сріблястому мереживу. Від такого удару задрижало все навколо, магічний барєр, стіни, навіть повітря. Глухе ричання володаря Темряви та свист від рубаючих рухів луною розносився по світлому храму, колихаючи кришталеві вітряки, які висіли на стелі.
– Зупинись! – вигукнув Арфір, насупивши брови та оголивши свою гостру рапіру.
Світлий кронпринц не міг повірити своїм очам і з завмиранням серця спостерігав як після кількох ударів магічного меча зітканого з Темряви, на сріблястій павутині почали зявлятись темні тріщини. Це було неймовірно! Сила маршала темної армії була такою ж давньою як і магія мертвих світлих, тепер це було очевидно. Стародавні світлі чари можуть бути зруйновані лише стародавньою темною магією.
– Як тільки поверну свою наречену. – огризнувся Темніан, задоволено посміхаючись. Він, як і світлий кронпринц був одним з найрозумніших магів і читав стародавні письмена, в яких часто згадувалось про можливості істинних.
– Я викликаю вас у Примарне коло, найтемніший! – Арфір зупинився за кілька кроків від маршала темної армії і помахом руки наказав прибувшим до храму асасінам не втручатись. – Відмовитесь від поєдинку при свідках?
– Я ніколи не відмовляюсь від свого. – глухо відповів Темніан, посміхнувшись краєчками губ, адже знав, що його більше ніщо не зможе стримати.
– Тоді прошу вийти зі мною за стіни храму.
– Залюбки. – прошепотів маршал темної армії і провів лівою рукою по чорним лініям, які розповзались по сріблястому мереживу. Під час цього дотику його тіні просочились у щилини і продовжили справу свого володаря. Поки Темніан буде мірятися силами зі світлим кронпринцем, його Тіні продовжитемуть руйнувати грати, за якими тримають його наречену.
Чи готова була Світла імперія до того, що насувалось на неї? Чи готові були темні до наслідків того, що сталось на теренах імперії світлих? Чи могли істоти, приведені до Першосвіту з інших вимірів передбачити чи запобігти тому, що стало страшнішим за Хаотичну магію? Чи міг хтось вчинити інакше?
До Білого замку вже направлялись делегації тих, хто поставив підписи на пергаменті і присягнувся дотримуватись правил перемиря та допомагати світлим і темним боронити Першосвіт від монстрів породжених Хаотичною магією та Відступників, які якимось чином користувались її проклятими дарами. Вони усі відчули магічний поштовх, який електричними хвилями розходився довкола, відгулом вдаряючись в голови та серця всіх тих, хто був наділений магією.
Усі розуміли, що загроза нависла над Першосвітом і вона має катастрофічні масштаби для усіх і кожного і не лише зараз, а й в майбутньому. Війна, на яку ніхто не чекав і ніколи раніше не приймав участі ні в чому подібному, буде виснажливою та поставить на коліна найсильніших. Та найстрашніше, що ця війна створить тих, хто ніколи не зможе забути цієї війни та отримає мітки, яких не можливо буде позбутися. Цілі покоління будуть покарані за порушення стародавніх законів.
Небо затягнули темні хмари в ту мить, коли світлий та темний кронпринци прочитали таємні мантри та створили коло Крові – Примарне коло. Поле на якому вони стояли покрилося тонким шаром льоду, а зелена трава посохла. Струмочок Сили, який вважався єдиним водним протоком, що поєднує усі води Першосвіту, зупинився. Вода в ньому помутнішала, а каміння перетворилось на пісок.
Срібно-червоний пил піднявся з землі, хуртовиною кружляючи по колу. Попел підхоплений поривами крижаного вітру, вдаряючись у перешколи, залишав по собі червоні плями. Повітря набуло аромату Смерті, яка вийшла на полювання і безсумнівів отримає те за чим її викликали.
Арфір і Темніан оголили свою зброю і ступили на крок один до одного. Вихр загудів та закрив кривавою завісою двох дуєлянтів, які готові були померти. За умовами стародавньої магії в коло завжди входять лише двоє, а виходить з цього кола лише один. Магія була первісною та таємною, вона була заборонена, як тільки маги зрозуміли наскільки вона невідворотна. Це була істинна магія Смерті. А як усім відомо, зі Смертью не можливо домовитись.
Імператор Фірар зі своїми радниками та вельможами затамувавши подих спостерігав за тим, як його первісток увійшов до кола Крові. Маги імперії здалеку, не наближаючись до вимерлої землі, утворювали стримуючи барєри, забезпечуючи Білому замку та Місячній долині захист, хоча вони й самі не могли бути впевнені в надійності цього захисту. За світлими і темними спалахами усі мали розуміння того, хто веде в цій битві, та жоден не міг передбачити переможця. 
Першими наглядачами, які прибули до місця подій майже миттєво, були представники демонів, темних ельфів та носферату. Вони єдині хто мав здатність швидко переміщатися простором. Вже за годину до них доєдналися діти Моря, світлі ельфи та носії книги Смерті. Останніми прибули маленькі люди та правителі Темної імперії зі своєю делегацією.
Примарне коло продовжувало палати від спалахів, струшуючи землю та викликаючи жахливі крики птахів та звірів. Діти лісів та охоронці магії стихій не могли дозволити собі навідатись до місця, де відбувалось самознищення Життя, вони прикладали зусиль, щоб заспокоїти зміну погоди в усіх Землях Першосвіту. Хтось повинен був захищати тих, в кому не було магії, хто був беззахисним проти божевілля магічного світу.