Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Ранкова кава зроблена в офісі змушує прийти мене до тями після невдалої ночі. Я намагалася заснути та мій сон перебивали нестримні думки, а ж до самого ранкового сонячного проміння. Яке заставило мене встати з ліжка та прийти на роботу. В офісі всі від ранку гудять як в бджолиному вулику, так не схоже на звичайні щоденні наші дні. Навіть секретар Павла - Ольга невгамовно бігає з паперами, де не помічає мене та зачіпає папками мій лікоть, коли я несу каву до столу.
 

-Олько, обережно гаряча кава,- встигаю втримати рівновагу та в руці кружка кави, але папери Ольги все ж таки летять до підлоги.

-Ой-йой-йой, ще цього мені не вистачало,- кинулась вона підіймати бумаги, а я кладу чашку на стіл поруч та йду їй на допомогу.

-Давай допоможу, скоріше буде.

-Вибач, я тебе не помітила. Сьогодні Павло Олексійович такий злий, що вся фірма літає.

-Це ти мене вибач, ще б трохи тебе б обпікла гарячою кавою. Олю, а ти випадково не знаєш чому він такий зараз? Може щось сталося?

-Не знаю, що сталося, але сьогодні Павло Олексійович прийшов не самий, а з якоюсь дівчиною.

-Дівчиною? Якою?,- чи то цікавість, чи все ж таки ревність. Не знаю, але воно бере своє.

-Катю, нічого не знаю,- підіймає останні листки паперів та складає на папку,- Я дуже поспішаю, постараюсь все потім розповісти як тільки дізнаюсь. Мені потрібно ці звіти віднести скоріше йому.

-Добре-добре, не буду тебе затримувати,- теж віддаю зібраний матеріал їй,- Але не забудь розпорядкувати їх. Чи тобі допомогти з цим?

-З цим я впораюсь сама. А ти краще йди до керівника в кабінет. Мені Павло Олексійович сказав, якщо я тебе побачу, то щоб ти зайшла до нього.

-Ааа, Олька ти ж мене не бачила, добре? В мене сьогодні скільки справ, що зараз не маю коли.

-Катю? Це як так?

-Нічого не знаю, бувай. Ти мене не бачила ще сьогодні,- злегка посмішка на моєму обличчі та з кружкою кави вмить опиняюся за її спиною, щоб піти до свого столу.

-Ооо, Катю. Радий тебе бачити,- зразу мене помітив Іван з сусіднього місця,- В мене хороші новини.

-І тобі привіт, Ваню. Що за новини? Чи ти про те, що Юля полетіла сходами через когось,- обпираюсь на спинку крісла та відпиваю ковток ранкової ледь теплої кави.

-Ти вже і за це знаєш? Як вона?

-Все добре, але пару днів будемо без неї. Тому я тебе вітаю.

-Вітаєш? З чим?,- занепокоївся він.

-Тепер всі обовʼязки, які вона мала виконати передаються тобі. Ти дуже радий?

-Щось не дуже, але навряд чи я зможу. Ти доречі не чула ще новину.

-Та яку? Що вже сталося за один день поки нас не було в офісі?

-Світлану звільнили вчора. Їй навіть не дали відпрацювати два тижні.

-А я то думаю, що її ніде сьогодні немає. А чому так раптово?

-Кажуть, що не вгодила Павло Олексійовичу в якомусь проекті чи я не так щось зрозумів. Дивно взагалі це сталося.

-Хмм, цікаво-цікаво. Ваню, це все чудово говорити, але якщо ми не будемо працювати, то походу він і нас звільнить.

-Ти права. З чого почнемо?,- підходить ближче та спирається на стіл біля мене.

-Ти подзвони Юлі і дізнайся чи прийшли фотографії від фотографа. А я піду в бухгалтерію занесу звіт та дізнаюся як там пройшла виплата акторам.

-Добре. Катю, хотів тебе дещо ще запитати.

-Запитуй звісно. Що ж тебе так цікавить?

-Які Юля любить квіти? Ти не подумай нічого такого, я просто запитую.

-Ох, чому мені здається, що не просто так. Та і ладно, тобі скажу по секрету.

-Дякую. Так які?

-Білі троянди обожнюю дуже сильно, але, Іване, якщо що я тобі нічого не казала.

-Звісно. Дуже дякую тобі,- злегка обіймає та швидко відпускає, прямує до свого столу. А мені а ж ніяково стало. Здається я не помилилася Вані дійсно подобається Юлька.
 

Піднімаюсь зі звітами, щоб йти до бухгалтерії. Моє занепокоєння віддалося від раптової тиші навколо. Було шум та гамір, і раптом мертва тиша. Як у фільмах жахів напевно перед  загибеллю персонажа. Несміливо, але все ж таки підіймаюсь з крісла та повертаюся з документами в руках. Перед очима мій керівник, тепер зрозуміло чому так завмерли колеги мої. Як я не могла помітити, як він підійшов до мене так близько? Ех, головне тримати себе в руках.
 

-Катерино, швидко до мого кабінету,- мовить строго він загортаючи мене в своє полумʼя.

-Вибачте, Павло Олексійовичу, були справи.

-Бачив ваші справи,- нервово споглядає на мене та на Ваню, не розумію чим він хоче це сказати, але він додає,- Вам не здається, що особисті питання вирішувати на роботі недоречно? Чи ви напевно, Катерино та Іване, не знаєте, що не варто заводити службові романи на роботі. Чи хочете піти в слід за Світланою?

-Про, що ви таке говорите?,- встигаю сказати, але мене перебив голос Вані.

-Павло Олексійовичу, ми з Катею тільки колеги та друзі. Не звільняйте нас за це.

-Ваню не оправдовуйся. А вам, Павло Олексійовичу, не здається, що ви перебільшуєте? Кожна людина має зустрічатися з ким хоче і за це їх не повинні звільняти.

-Кохання погано впливає на роботу, а службові романи тим більше на колектив,- робить мені як докір перед всіма, але мене ще більше зачепило його слова. Це, що він хоче цим сказати?

-Вибачте не хочу чути ці нісенітниці. Мене чекають в бухгалтерії.

-Ні, Катерино, спочатку зайдете до мене в кабінет,- розвертається та йде як нічому не бувало. Мені залишилось стерпіти та не показувати свої емоції колегам, як мені хотілося цією папкою стукнути по столі. Або ще краще по його голові, щоби він прийшов до тями. Ні щоб просто вибачився перед мною за той дурний свій вчинок, він навпаки все більше знищує між нами. Не витримую та все ж таки прямую за ним. Як тільки двері закриваються за мною відчуваю, що я в пастці.

-Я вас уважно слухаю, Павло Олексійовичу,- кажу йому в спину, а сама стою ще під дверима та очима помічаю дівчину сидівшу на диванчику з купою паперів документів.

-Ти пам’ятаєш мого секретаря Ірину?,- показує рукою на темно волосу курячу дівчину, яка сидить заклопотана роботою.