Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Я обережно приліг. Камінь був твердий і незручний. Сильно тиснуло на лопатки й потилицю. Ще, крізь тонку сорочку, стрімко просочувався неприємний холодок. Усі спроби вмоститися зручніше виявилися безрезультатними. Відчувши наближення Діраса, мені довелося змиритися з незручностями та перестати соватися.

- Вмостився, нарешті? - запитав Рін, який, утім, теж довго не міг знайти зручного положення.

- Ні, просто лорд уже йде, - швидко відповів я.

- Звідки ти... - Рін змушений був залишити питання недомовленим, бо й він уже й сам зміг почути неквапливі кроки, що луною розносилися сходами.

Відчинилися двері та в кімнату увійшов Дірас. Всупереч моїм страшним фантазіям, одягнений він був просто - біла сорочка на випуск і просторі штани, ніякого зловісного балахона і кинджала в руці. Чоловік мовчки підійшов, став між камінням, так що я міг бачити його обличчя. Воно було спокійним, а очі зосереджено дивилися кудись уперед, ніби на сірій стіні за нашими головами було викарбовано давнє заклинання. А може, воно там справді було, тільки я його одразу не помітив. Неймовірно пекуче бажання озирнутися допомогло побороти те, що Дірас розвів руки в боки, і каміння, на якому ми лежали, з тихим шурхотом повільно поповзло вгору. Вони підіймалися доти, доки долоні мага не торкнулися наших грудей.  

Рін різко заплющив очі, в очікуванні чогось не дуже приємного. Лорд задоволено кивнув, потім подивився на мене. Я ж з цікавістю витріщався на все, що відбувалося навколо. Дірас посміхнувся і м'яко попросив:

- Заплющ очі. І, будь ласка, не закривайся і не пручайся. Просто розслабся.

Я неохоче прикрив очі, хоча дуже хотілося завалити Діраса купою запитань. Нічого, на наступному додатковому уроці обов'язково все розпитаю. Чому ж мені раніше не спадала на думку така ідея?

Минуло кілька виснажливих секунд, під час яких нічого не відбувалося. Потім я відчув, як Дірас буквально торкнувся моєї магічної сили. Він не зачаровував мене, а саме звернувся до джерела моєї магії, зробив те, що, на мою думку, було підвладне тільки мені. Мимоволі захотілося тут же закритися, відторгнути це нахабне вторгнення.

- Не пручайся, будь ласка, - ще раз дуже ввічливо попросив мене маг. - Я нічого поганого не зроблю, обіцяю.

Я розслабився. Одразу відчув, як моя енергія покидає мене, немов я зараз творю якусь магію. Сила повільно, тонкими та безперервними потоками йшла кудись униз. Я чув, як праворуч від мене тихенько стогне від болю Рінол. Дивно, чому ж мені тоді не боляче? Навіть навпаки, надзвичайно приємно. Напевно, це пов'язано з тим, що природа моєї магії схожа з магією лорда Діраса. Хоч десь ця особливість пішла мені на користь. Разом із потоками сили, що йшли, розслаблялося і моє тіло. Заганяючи мене в приємний солодкий сон.

- Саріде, прокинься! - хтось легенько потряс мене за плечі.

Я неохоче і з величезними труднощами розплющив очі. Наді мною стояв Дірас, схвильовано вдивляючись мені в обличчя.

- Встати можеш? - запитав він.

Протерши сонні очі долонями, я кивнув і неохоче сів. Твердий камінь уже не здавався таким незатишним, так би й проспав тут усю ніч. Рінол стояв неподалік, переминаючись із ноги на ногу. На відміну від мене, йому тут не подобалося, і він хотів якнайшвидше повернутися в спальню. Я піднявся і хотів попрямувати до виходу, як раптом після першого кроку, ноги різко підкосилися, і я мало не впав на підлогу. Дірас вчасно встиг підхопити мене. Дивно, за іншими хлопцями я не помічав такої надмірної слабкості. Наскільки я встиг дізнатися, вони завжди спокійно поверталися назад, а дорогою не падали та свідомість не втрачали.

- Вибач, я захопився, - тихо сказав Дірас, підтримуючи мене під руку. - Твоя магія виявилася занадто рідною... - він зніяковіло опустив очі. - Ходімо, я вас проводжу.

На щастя, у спальні панувало сонне царство. Усі тихенько сопіли, загорнувшись у ковдри, і мого ганебного повернення ніхто не побачив.  Тільки ось Рін усе розбовтати може, але це вже буде завтра. Дірас довів мене до ліжка. Нагадав, що треба б зняти черевики, а то я збирався просто в них заповзти під ковдру. Дочекавшись, поки ми з Рінолом ляжемо, чоловік одним рухом загасив наші свічки, але йти не поспішав. Деякий час він стояв біля мого ліжка, задумливо потираючи перенісся. Я спостерігав за ним скільки міг, але сон невблаганно затягував мене у свої липкі обійми. Уже перебуваючи на самій межі яви та сну, я відчув, як мого плеча обережно торкнулися, і в тіло потекла магічна сила. Чесно кажучи, я не до кінця розумів, навіщо Дірас це зробив, адже я досить швидко відновлюся і сам, але хто я такий, щоб сперечатися з досвідченим магом. Тим паче що я вже практично спав.