Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

— Як твої батьки? Давно не бачився з ними. Відколи Сашко відійшов від справ, ми стали дуже рідко зустрічатися.

— Наскільки я знаю, у батьків все добре, — чомусь Рома напружився, говорячи про батьків, ніби йому ця тема була не дуже приємна. — Хоча я також давно в них не був.

— А ти ще не надумав приєднатися до брата в управлінні сімейним бізнесом? Я думаю, що йому не завадить допомога з такою махиною.

— Ні, не надумав, — різко відповів Рома, притягуючи мене до своїх напружених обіймів, ніби йому потрібна підтримка та захист. — Я займаюся своєю справою, у нас із другом невелика ІТ-компанія.

— Так-так, пам'ятаю, твоя мама мені розповідала. — Іван Сергійович так активно закивав, що я почала переживати, що його голова відвалиться. — Може це й правильно, що ти вирішив досягти чогось самостійно. Ти знаєш, у мене є для тебе цікава пропозиція. Мені здається, що ми можемо бути корисними один одному.

— Я скажу Дімі та він зв'яжеться з Вами, — відповідає Рома, трохи розслабляючись. — Діма мій партнер і він займається менеджментом, а мені більше до вподоби технічна частина.

— По руках, — щиро посміхається Іван Сергійович, а я розумію, що мені подобається це невисокий кругленький чоловік, є в ньому щось справжнє. — О, а ось і господиня цього чудового вечора. Аллочка, дозвольте Вам представити сина мого хорошого друга та його супутницю! Роман Олександровський та Катерина, прізвище якої я ще не встиг дізнатися. Я пам'ятаю Рому ще маленьким хлопчиком, який крав полуницю з грядок, а зараз має свою компанію, яка розробляє програмне забезпечення. Майбутнє за технологіями!

Висока жінка років сорока п'яти з не по роках шикарною фігурою повільно підійшла до нас і окинула уважним поглядом. Чомусь мені здалося, що вона зараз оцінила вартість мого вбрання, а може й Роминого.

Сама вона була одягнена з голочки. Ніхто б не міг сумніватися в дорожнечі довгої сукні та туфель, які виглядали з-під подолу. У вухах у неї були сапфіри та, очевидно, діаманти, а шию обвивало кольє з таким же камінням. Вона була королевою цього балу, сумнівів у цьому не виникало.

— Приємно познайомиться, — сказала вона з ввічливою усмішкою. Здавалося, що вона не розуміє, чому має з нами знайомитися і приділяти нам свою увагу. Але все змінилося, коли до нас підійшов підтягнутий чоловік, вік якого було важко визначити. Він уважно дивився на Рому, простягаючи йому руку для рукостискання.

— Вадим Леонідович Ольховський, чоловік господарки вечора. Генеральний директор корпорації "Корона та Ко".

Символічна назва, він та його дружина явно можуть претендувати на приналежність до королівської родини.

Навіть у думках я не встигла зіронізувати на цю тему, відчуваючи як Рома стискає свою руку на моїй талії, ще сильніше притискаючи до себе. Я перевела погляд на нього, намагаючись збагнути, що не так.

Але дивився просто у вічі Вадиму Леонідовичу, відповідаючи на рукостискання. Його щелепи були міцно стиснуті, без найменшого натяку на посмішку.