Читати книгу - "Я знайду тебе"

Почати відстежування пересування дружини нашого клієнта виявляється доволі легко. Першою точкою, де вона знаходиться, виявляється величезний спортивний комплекс. 

— Якщо зараз вже близько дванадцятої, певно, вона скоро завершить тренування, — припускаю я. 

— Ми маємо туди під’їхати? — запитує Аліна.

— Так, — я киваю. — Підʼїдемо до спортивного центру, потім чекатимемо, коли вона вийде і поїде далі. Там продовжимо спостерігати за тим, куди вона рушить…

***

Ми знаємо машину нашого обʼєкта, тож паркуємось неподалік від неї на підземному паркінгу спортивного центру. 

— Тут багато виїздів, тож нам краще виїхати слідом, а далі вже будемо триматись на відстані, — кажу я Аліні. 

Якийсь час ми просто чекаємо. У нас є соцмережі обʼєкта, тож ми знаємо і як вона виглядає, і коли вона підходить до машини, ми її легко впізнаємо.

— Ось і вона, — кажу Аліні. — Ну, на що ставиш, куди вона може поїхати після спортивного центру? 

 — Якщо на побачення, то нам пощастить, — каже вона. 

— Ну, зараз лише дванадцята, навряд вона поїде на побачення, хоча… З іншого боку, наш замовник написав, що коли він приходить з роботи — вона завжди вдома. А приходить він о сьомій-восьмій. 

— Я думаю, що такі жінки-домогосподарки, які мають коханців, зустрічаються з ними, поки чоловік на роботі, — зауважує Аліна, — тож цілком можливо, що й зараз вона поїде на побачення, а може, й до адвоката, про якого говорив її  чоловік…

— В будь-якому разі, ми прослідкуємо, — кажу, вирулюючи за нашою ціллю…

Ми їдемо центром доволі недовго і вже буквально за хвилин десять наша ціль паркується біля однієї з багатьох кафешок міста. Але, на наш подив, вона не заходить всередину, а йде вниз по вулиці. 

— Спостерігай за нею, я маю припаркуватись. 

Я проїжджаю трохи вперед і також паркуюсь і ми виходимо з машини.

— Куди вона пішла? — запитую у Аліни.

— Вона пройшла до кав’ярні на іншому боці вулиці, отам з червоною вивіскою, — показує Аліна. 

— Що думаєш, вона така обережна, чи просто не захотіла розвертатись? — замислено кажу я, коли ми виходимо з машини.

— Треба глянути, з ким вона там зустрічається… А тоді вже робити якісь висновки. 

— Теж правильно, — погоджуюсь я. — Ну що ж, ходімо до кавʼярні, ти як, хочеш кави?...

***

Коли ми заходимо до кавʼярні, то в першій залі нашу ціль не бачимо, хоча тут доволі багато вільних місць, навіть біля вікна. Я киваю в бік сходів:

— Сядемо на другому поверсі?

— Давай…

Я усміхаюсь і ми йдемо до сходів, потім підіймаємось на другий поверх і я одразу бачу нашу ціль разом із двома іншими жінками, схоже, вони подружки, бо щось весело щебечуть одна одній і сміються. Але я не хочу сідати біля них, бо можливо наступного разу вона вже буде не з подругами, а з коханцем чи адвокатом.

— Місця біля вікна зайняті, — кажу Аліні і беру під руку. — Ходімо пошукаємо інше місце?...

— Так, можна пройти ось туди…

Ми спускаємось вниз, і я шепочу:

— Вони тут тільки на каву, тож краще ходімо в машину, щоб встигнути за нею, коли вона вийде.

Аліна киває, і ми неквапливо йдемо в бік машини. 

Жінка та її подруги незабаром виходять і після бурхливих прощань наш об’єкт рушає до своєї машини. Ми на певній відстані прямуємо за нею. Цього разу вона паркується поблизу торгового центру. Ми теж заходимо всередину.

Жінка ходить по магазинах одягу і взуття, міряючи та купуючи різні речі, це триває так довго, що в мене перед очима вже рябіє від усіх цих фірмових шмоток, але їй, певно, дуже подобається це заняття…

Через пару годин вона виходить з торгівельного центру, обвішана пакунками, складає їх в багажник і знову  кудись їде. 

— Цікаве життя у таких багатих дамочок, — з іронією каже Аліна. 

— Ну, принаймні поки що ми не побачили нічого підозрілого, — зітхаю я. — Тобто, навіть якщо вона хоче розлучитись, якщо виявиться, що вона не зраджує, то вона отримає половину грошей нашого замовника.

— Та так, може, просто він її дістав своєю ощадливістю, — киває Аліна. — А вона, я бачу, полюбляє витрачати гроші…

— Але це тільки початок стеження. Ми прослідкуємо три-чотири дні, і якщо не побачимо нічого підозрілого, то будемо говорити з клієнтом, — кажу я. 

Цього разу клієнтка зупиняється  на стоянці біля супермаркету, ми вже готуємося йти за нею, але вона проходить повз магазин і підходить до ресторану, який знаходиться через кілька будинків. 

— Може цього разу нам більше пощастить? — запитує Аліна. 

— Ну, зараз вечір, але ще не пізно, якраз саме час для таємної зустрічі, — погоджуюсь я. — Так, я піду до її машини, поставлю жучок. Ти тим часом слідкуй, напишеш, в якому ви закладі. І тримай, — я дістаю з кишені один з жучків і простягаю. — Цього разу можеш сісти трохи ближче, щоб ми змогли зробити запис і потім його розшифрувати, збільшивши гучність. Але певно будеш там сама, щоб вона не згадала нас, бо ми були в попередній кавʼярні.