Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Це був він.
Проте, я ніколи не бачила Льє таким.
Волосся зачесане назад, не стягнуте стрічкою, спускалося на плечі. Густа біла борода вкривала нижню частину обличчя. Замість знайомого мені костюму –біла сорочка й сині брюки.
Він виглядав старшим, а ще, брутальним. Саме так. Якби я перший раз, на допиті, побачила його саме таким, то певно, померла б від страху.
Я й сама не помітила, що розглядаючи ельфа, стовбичу на місці.
Пересиливши себе, пішла вперед.
Льє відірвав очі від вікна і кинув на мене погляд, в якому не змогла розібрати жодної емоції.
Нарешті ставши перед ним, я навчено посміхнулася, хоча насправді, мені хотілося забити його цим меню до смерті.
– Добрий вечір, пане. Що бажаєте?
– Тебе.– просто відповів він.
– Ось меню, – я щосили жбурнула картонну книжечку на стіл перед його носом – обирайте, будь ласка, або йдіть собі деінде.
Його очі блимнули.
– Флоро, я приїхав за тобою і без тебе не поїду.
Я зробила вигляд, що нічого не почула.
– Що ж, ні так, ні. Кафе, взагалі-то, вже зачиняється, тож – на все добре.
Я повернулася до нього спиною, та ельф встиг схопити мене за руку і потягнути на себе. Від несподіванки, я впала йому на коліна.
Гарячі губи притислись до моєї шиї, а колюча щетина дряпала шкіру.
– Я скучив, квіточко, я так скучив за тобою. Прошу, дай мені шанс все тобі пояснити. Якщо ти після цього захочеш піти, я не буду тебе утримувати.
Серце затріпотіло у грудях. Від доторку його рук і губ, від теплого дихання, низ животі сповнився солодким болем.
– Прибери свої руки, зараз же! – гаркнула.
Льє випустив мене і я підскочила на ноги.
– Сподіваюся, коли я повернувся, щоб закрити зал, вас вже тут не буде!
Я швидко пішла на кухню.
– Ти що його знаєш? – витріщила на мене очі Криста.
– Знала, колись. Та це не має значення.
Напарниця не стала більше розпитувати, за що я подумки сказала їй спасибі.
Закривши кафе, ми попрощалися і я пішла вузенькою вуличкою, як і кожен вечір до того. Людей навколо майже не було, та й цей маршрут не користувався особливою популярністю. Жовті, засалені ліхтарі майже не давали світла, та я вже звикла. Коли майже все життя ходиш одними й тими самими вулицями, ноги самі знають де стати.
Раптово, бруківка під ногами почала тьмяно світитися. Я озирнулася назад і побачила високу фігуру.
Ельф стояв засунувши руки в кишені й напружено мене роздивлявся.
– Я здається сказала, щоб ви від мене відчепилися, пане Гранж! – прошипіла.
– Тут темнувато, не хочу, щоб ти зламала собі шию по дорозі додому.
Він ще й кепкує з мене!
– Я прекрасно можу дійти додому і без вас, і ваших фокусів, як і завжди.
Ельф стенув плечима.
Що ж, добре! Я повернулася до Льє спиною, й гучно стукаючи каблуками прискорилась. Утім, нагнав він мене швидко.
– Як ти? – спитав принатурюючись до мого темпу.
Я мовчала.
– Бачу, що ти навіть, на роботу влаштувалася.
Я мовчала.
– Як дитина, з нею все гаразд? – нотки напруги прорізалися в його голосі.
Цього разу промовчати не могла.
– Все чудово. – кинула коротко.
– Флоро, ти повинна була мені одразу сказати. – проговорив низьким голосом.
Повинна?! Повинна?!
Я розвернулася до нього і тицьнувши пальцем йому в груди, зашипіла :
– Нічого я тобі не повинна. І до речі, коли ти хотів, щоб я тобі сказала, коли ти зачинявся у своєму кабінеті? Чи може, тоді, коли казав, щоб не лізла до тебе з питаннями? Чи може, коли дізналася, що ти зовсім не ти, і от-от одружишся?
– Це не правда, – він стис мої пальці своєю рукою – ти не даєш мені пояснити, богиня задери все!
Я вирвала свою руку і пішла уперед.
Так ми й прийшли до мого дому.
– Не знаю навіщо ти приїхав, та прекрасно проживу і без тебе, тож, на все добре пане Гранж, королівський радник.
Ельф буравив мою спину поглядом. Привітавшись з бабусею, я пішла до себе.
Через деякий час виглянувши у вікно, побачила, що Льє все ще стоїть навпроти. Зі злістю закрила штори.
Сон не йшов, хоч я і сильно втомилася за цілий день, розносячи замовлення по столиках. Тепер це був мій звичний стан – хотілося спати й лежати, а коли не нудило, то ще і їсти.
Потихеньку вилізла з ліжка й потягнула штору. Нікого. Що ж, тим краще!
Та виявилося, що я занадто рано зраділа.
Наступного дня ельф знову з’явився в кафе перед самим закриттям. Щоправда, цього разу він заказав каву, а після мовчки йшов за мною додому.
Так минув цілий тиждень. Він приходив, і навіть, якщо я ховалася на кухні, мені здавалося, що він зовсім поряд. Його запах, погляд, що наче вогнем опалював мене кожного разу.
А коли він йшов позаду мене звичним маршрутом, то я кожного разу неймовірним зусиллям заставляла себе не озиратися.
Найгіршим було те, що я все більше розуміла, що довго не протримаюсь. Ввечері я його ненавиділа, а зранку любила. І навпаки. Мені хотілося послати його якнайдалі й одночасно вислухати все, що він скаже.
Правду мала пані Шмок: хочеш відвадити ельфа – вмри!
Цілком можливо, що я б і сама погодилася його вислухати, та сталося так, що того вечора в кафе одночасно прийшов ельф і Ллойд.
До того мій колишній завітав до нас удень разом з дружиною. Був ввічливим й привітним, та не більше.
Льє саме пив каву, коли Ллойд зайшов у зал.
Не звертаючи увагу на Бальмона, все одно не могла подумки називати його Гранжем, він попрямував до мене.
– Доброго вечора, Флоро, ну, як ти, все в порядку?
– Добрий вечір, все добре, дякую. – я трохи помовчала відчуваючи, як мою спину пропалюють білі очі – Ти щось хотів?
– Ні, ні…тільки спитати, як ти… – несподівано, він простягнув руку і поправив пасмо волосся, що вибилося з коси.
Я не встигла вимовити жодного звука, як у залі щось дзенькнуло. Повернувшись у бік звуку, я побачила розтрощене скло на підлозі. Вікна повилітали!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко», після закриття браузера.