Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

30. Тихін

Тихін з Сашком довго налаштовувався на розмову з шефом. Миколайович не в дусі – то страшна руйнівна сила, і краще його не чіпати. Та й в ідею прикритись Анечкиними образами та вибороти якісь преференсії для них обох, Маєвський не вірив. Як виявилось, недаремно. 

– Прийшли таки, волоцюги! – “радо” привітав шеф і додав кілька слів “не для друку”.  

– Добрий день, Петре Миколайовичу. Ми тут… ми того… – залепетав Воровських. 

– О, зятьок порадував! Де ж він добрий, той день? Донька єдина ридає, через тебе, паскудника. 

– Анечка? Так вона ж сама мене й вигнала! 

– А чого, ти в курсі? 

– Сказала, що я безперспективный і не розвиваюсь, о! – Сашко випалив це з таким задоволенням, наче то якісь почесні звання, а не образи були. 

– Маячня! Вона тебе вигнала, бо ти якусь силіконову кицьку цілував! – ошелешив Миколайович. 

– Силіконову… кицьку? – перепитав Тихін, і згадав, як Марина-дизайнерка, після того як побачила, що з ним справи глухо, стала на Сашка поглядати. Невже він вирішив скористатись цим? 

– Петре Миколайовичу! То вона… то ви не так зрозуміли все. – пролепетав Воровських, а Тихін застиг тихо, похоловши. “Оце друг розрадив, допоміг. Та його зараз, а з ним і мене, шеф в порошок зітре!” – гірко подумав. 

– Геть звідси, покидьок ти такий! На колінах до Анечки повзи! Хоч через все місто, аби тільки пробачила! – рявкає шеф і Воровських як вітром здуває. 

– А тепер з тобою поговоримо! – зловісно повернувся до Маєвського, очі небезпечно звужуючи, як якийсь велетенський хижак перед кидком.

– Я для цього й прийшов! – спробував було  вдати хоробрість Маєвський, та вийшло не дуже. 

– Та невже? А поясни мені, що за цирк був в тому триклятому “Пері”, що мені вже впоперек горла? 

– Ну ну такий вже й цирк. Я злочинця обеззброїв, у відділок доставив, допитав. 

– А групі робочий хто завадив? 

– Ну це теж я. Але в мене були причини. Та жінка – важливий свідок і… інформатор мій, о! А так би його, тобто її, втратили. Кому від цього краще? Тим більше її оговорили. Не робила вона того, в чому її звинуватили!

– Та невже? Ти так впевнений? – в очах шефа проблиснуло зацікавлення. А це вже шанс, що зараз на шмаття його, Тихона не розірве. Так, хіба покусає трохи. 

– Звісно! 

– А розслідування як?
– В мене є підозрюваний! Ви головне, інформаторку мою в спокої залиште, а з усім розберусь за тиждень. Обіцяю!

– Це востаннє тобі, волоцюзі шанс даю. Зрозумів? 

– Так! Все зроблю! – не вірячи в своє щастя випалив Тихін. “Невже пронесло?” – проскочила думка. 

***
Любі читачі, прошу вибачення за вимушену затримку. Від сьогодні оновлення 5-6 разів на тиждень! Безмежно вдячна тим, хто залишився зі мною!

Ваша Анна Шторм!

***

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно