Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

-Що?Ти....Дітько- лаюся собі під ніс адже розумію наскільки ці питання зараз не доречні- Андрій знає?- запитую чи повідомила вона щасливого татуся?

-Андрій?- здивовано запитує, а потім раптом починає сміятися- тепер я розумію цей твій погляд, ладна спопелити мене.

-Це так помітно?

-Дихай!- підходить до мене і глузливо дає рекомендації- видихай Мар'янко..Це не Андрієва дитина, можеш розслабитися...

-Не Андрієва?Чорт, ти вмієш здивувати..Стоп а чия ж тоді?

Тут то вона і замовкає прикушуючи нижню губу..Я розумію що не все так просто по тому як вона продовжує кидатися кімнатою, як починає поправляти волосся, і заламувати пальці.

Вона точно на межі, а я тут добиваю своїми питаннями.Зрозуміло що все складно, оскільки я не помічаю поряд щасливого татуся..

-Сніжан?Так..Сядь, заспокійся.Врешті решт нічого жахливого не трапилося.І тобі вже далеко не вісімнадцять щоб хвилюватися з цього приводу.

-Не хвилюватися?Тобі легко казати, а я...?Та я навіть не знаю хто він?- раптом випалює і закриває долонею рота.

-Що?Тобто ти не знаєш?Сніжан?Тебе що?..- закриваю рота думаючи що її згвалтували.

-Ні.Ні..Побережи свої фантазії для Андрія. Мене ніхто не насілував..

-Тоді як?- розводжу руками, як таке могло трапитися що вона не знає від кого дитина..Це взагалі реально?

-Будь-ласка не питай мене ні про що.Я не хочу зараз про це розповідати, це неактуальна історія, пройдений етап.

-Ну не така вже й неактуальна, якщо ти носиш під серцем його дитину..

-Дитину.Боже Мар'янко я не знаю що з цим робити.Я взагалі не готова до цього- вона падає мені на плече і починає плакати..

А я розумію що нічого жахливого в цьому не має.

-Пам'ятаю як була одружена з Андрієм, мені так хотілося народити дитинку, щоь мене хтось любив, потребувавсь в мені, щоб не почуватися самотньою.А зараз..

-А зараз твоя мрія здійснилася, і зовсім скоро в тебе народиться маленька потіха, яка відкине всі сумніви і страхи на другий план..

-Ну знаєш така собі перспектива бути матір'ю одиночкою..- шморгає носом, здається трішки заспокоїлася.

-Я тебе прошу..Звідки такі словечка- підіймаю її за підборіддя і впевнено кажу- ти доросла, самодостатня, успішна і впевнена в собі жінка.А тепер в тебе ще й буде дитина, як підтвердження тому що ти не самотня..

-Мар'янко мені так страшно..А що якщо я не впораюся?

-Всі так кажуть.І ніхто до цього не готовий, але я буду поруч, твої батьки впевнена вони зрадіють новині про внука чи внучку, ти впораєшся..

-Ох як добре що ти знову поруч.Моя пробивна Мар'янко.

-Це ти пробивна, а я плакса яку ти  постійно захищала.

-Ну тепер тебе є кому захищати.Як пройшло відрядження?

-Ну..Ми вирішили бути разом, це ж тебе не засмутить?

-Ні.Що ти..Я дуже рада цьому, ніколи не пізно виправити всі помилки..Але передай цьому бовдуру, що якщо він тебе образить то йому кришка!..

-Ага!Ти така агресивна..Це напевне гормони..

-Так.А ще мені шалено хочеться солодкого.

-Отже буде дівчинка..

-Байдуже.Я вже її люблю, навіть якщо після всього цього я не буду влазити в двері..

-Ну це ти вже загнула.Впевнена я зможу зменшити твій ризик потовстіти- забираю від неї коробочку з пташиним молоком.

-Ей!Не дратуй мене..

-Ти краще задумайся над своєю фігурою.

-Все найкраще дитині, віддай- назад забирає солодощі від чого ми голосно заливаємося сміхом.

Неначе камінь з душі впав.Це таке полекшення, можливо хоч тепер ми зможемо бути щасливими, атже з перешкод лишилися лише його батьки, але Андрій взяв їх на себе.

******

Сьогоднішній день дуже хвилюючий для мене.

Я переживаю з цього приводу, адже досі не розумію як відреагує на Андрія Настя.

Вона досі згадує про свого татка що не повернувся з мандрівки..

Ми разом з Андрієм вирішуємо забрати доньку із садочку і провести залишок часу разом, щоб краще познайомити них.

Але лялька в чергове нас всіх дивує.Як тільки но ми підходимо до приміщення, моя дівчинка вибігає нам на зустріч з криками :"татку ти повернувся"- і кидається Андрієві в обійми..

Я деякий час бачу збентеження в його очах, але він швидко бере це під свій контроль і підіймає ляльку на руки :" Будь-ласочка підіграй мені, мені так хочеться втерти носа цій Даші"- вона кидає свій невдоволений погляд на одну дівчинку, яка теж ходить  з лялею в одну групу..

Я знаю що іноді деякі діти допікають мою Настю питаннями про її татка, тимпаче після того як вона яскраво розповідає про його мандри.

-Доброго дня Мар'яно!- до нас підходить вихователька,- ви хочете забрати Настю?

-Доброго дня.Так ми вирішили трішки розважитися,- дивлюся на донечку яка про щось шепочеться з Андрієм..

-А це в нас- вихователька запинається..

-Я Андрій, тато Насті- скільки ніжності і теплоти криється в цих словах, я дивлюся на таких дорогих мені людей і не можу стримати усмішки...

-Я так і подумала, ви дуже схожі- робить комплімент- до завтра Настуню, так діти повертаємося  до гри, Настя зі своїм татом і мамою вже йдуть..

Я дивлюся на задоволене обличчя своєї ляльки, як раптом вона посміхається ще ширше, і впевнено сидячи на ручках у Андрія висоває свого середнього пальчика і показує десь позаду мене.

Я розгублено озираюся назад і помічаю цю дівчинку що так дратувала Настю останнім часом..

-Настя!- тихо кидаю грізне заперечення..

-Я таки втерла їй носа!- задоволено випалює,і тоді переводить погляд на Андрія- ти врятував мене, тепер я твій боржник..

-Хм.Дай подумаю- Андрій вдає вигляд що задумався а потім випалює- відпустиш свою маму зі мною на побачення?

Серед нас нависає секундна тиша..я здається в цей момент перестаю дихати..

-І всього то справ?Та будь-ласка!Хоч і назавжди..- раптом випалює моя дівчинка, а  вдаю вигляд що обурююся, та невже ось так просто?

-Ось так от так..- вдаю образу.

-Ну матусю я ж тебе люблю- лізе до мене на ручки і починає леститися..