Читати книгу - "Гіркий сміх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так. Я поміняла квартиру. Знайшла собі житло для однієї особи. І хочу знайти іншу роботу.
— Де?
— Ще добре не знаю. Але думаю… — вона замовкла, потім додала: — А що, якби в поліції? Там же є вільні місця?
— Мабуть, є, — неуважно відповів Кольберг, тоді, струснувши з себе млявість, запитав: — Що? Ти справді хочеш працювати в поліції?
Оса Турел скупчила свою увагу на машині. Насупивши брови, вона вдивлялася в сніговицю за вікном.
Коли вони вернулися на Паландергатан, Боділь уже спала, а Гун, скрутившись клубочком на кріслі, читала книжку. Очі в неї були заплакані.
— Що з тобою? — запитав Кольберг.
— Вся вечеря пропала. Хто її тепер холодну в дідька їстиме?
— Нічого. В тебе такий вигляд, а в мене такий апетит, що всяка вечеря буде добра. Поклади на стіл дохлого кота, і я буду радий. Мерщій неси їжу!
— І дзвонив той невиправний Мартін. Півгодини тому.
— О'кей, — добродушно мовив Кольберг. — Накривай стіл, а я йому дзеленькну.
Він скинув піджак, краватку й пішов дзвонити.
— Бек слухає.
— Хто там зчиняє такий гармидер? — підозріло запитав Кольберг.
— «Веселий поліцейський».
— Що?
— Пластинка.
— Ага, тепер я впізнав. Давній шлягер. Чарлз Пенроуз, правда? Він був модний ще перед першою світовою війною.
Їхній розмові вторували вибухи сміху.
— Байдуже, — сказав Мартін Бек не дуже весело. Я телефонував тобі, бо до мене зателефонував Меландер.
— Ага. Що ж він хотів?
— Сказав, що нарешті згадав, де йому траплялося прізвище Нільса Еріка Єрансона.
— Ну й де?
— У справі про вбивство Тереси Камарайо.
Кольберг розшнурував черевики, трохи подумав і сказав:
— Привітай його від мене й передай, що цього разу він помилився. Я прочитав її геть усю, до останнього слова. І не такий я затурканий, щоб цього не помітити.
— Папери в тебе вдома?
— Ні. Лежать у Вестберзі. Але я впевнений. Голову даю на відруб.
— О'кей, я тобі вірю. Що ти робив на Лонггольмі?
— Отримав певну інформацію, надто туманну й плутану, щоб тобі її так відразу пояснити, та коли вона справдиться, то…
— То що?.
— То все слідство в справі Тереси можна повісити в туалеті. Веселих свят.
Він поклав трубку.
— Ти знов кудись ідеш? — підозріливо спитала дружина.
— Так, але аж у середу. Де горілка?
XXIX
Меландер не належав до тих людей, що падають від першого удару, але вранці двадцять сьомого грудня він був такий розчарований і спантеличений, що навіть Гунвальд Ларсон знайшов за потрібне запитати:
— Що з тобою? Тобі не попався мигдаль у різдвяній каші?
— З кашею і мигдалем ми скінчили тоді, як одружилися, — відповів Меландер. — Якщо рахувати точно, то двадцять років тому. Ні, просто досі я ніколи не помилявся.
— Колись же треба почати, — втішив його Ренн.
— Так. Але я однаково не розумію.
Постукав Мартін Бек, і не встигли вони відповісти, як він уже, покашлюючи, з'явився на порозі, високий і суворий.
— Чого не розумієш?
— Того з Єрансоном. Як я міг помилитися.
— Я оце вернувся з Вестберга, — сказав Мартін Бек. — І дізнався про одну річ, яка, може, тебе втішить.
— Про що саме?
— У справі про вбивство Тереси бракує однієї сторінки. А коли бути точним — тисяча двісті сорок четвертої.
О третій годині після обіду Кольберг спинився перед автомобільною фірмою у Седертельє. Він того дня встиг залагодити багато справ. Між іншим, переконався, що троє свідків, які шістнадцять з половиною років тому помітили машину біля стадіону, бачили її спереду або трошки навскоси. Крім того, він викопав одну фототехнічну роботу і тепер мав у кишені темпу, ледь підретушовану фотографію з рекламного малюнка: «Морісс мінор» моделі п'ятдесятих років. Із трьох свідків двоє вже померли — поліцейський і механік. Проте справжній експерт, майстер автомобільної майстерні, і досі був живий-здоровий. І працював у Седертельє. Тільки вже не майстром, а кимось вищим, бо сидів у конторі зі скляними стінами й розмовляв по телефону. Коли він скінчив розмову, Кольберг підійшов до нього, не постукавши, не показавши свого посвідчення й не відрекомендувавшись. Він просто поклав перед ним на стіл фотографію і запитав:
— Що це за марка?
— «Рено КВ-4». Старий шарабан.
— Ви певні?.
— Авжеж, певен. Я ніколи не помиляюся.
— Ви твердо впевнені?
Чоловік за столом ще раз швидко глянув на знімок.
— Так, це «Рено КВ-4». Давня модель.
— Дякую, — мовив Кольберг і простяг руку по фотографію.
Чоловік спантеличено глянув на нього й сказав:
— Стривайте, ви хочете мене обдурити? — Він придивився уважніше до фотографії і секунд за п'ятнадцять повільно мовив: — Ні, це не «Рено». Це «Морріс». «Мор-ріс мінор» п'ятдесятої чи п'ятдесят першої моделі. Але з цією фотографією щось негаразд.
— Так, — відповів Кольберг. — Вона трохи підретушована і зроблена при поганому освітленні чи в дощ, наприклад, літньої ночі.
Чоловік витріщив очі.
— Слухайте, хто ви?
— Яз поліції, — відповів Кольберг.
— Як я не здогадався? — мовив чоловік. — Ранньої осені тут уже був один поліцейський.
Того ж надвечір'я, о пів на шосту, Мартін Бек зібрав своїх найближчих співпрацівників на нараду. Нордін і Монсон уже повернулися, отже, можна сказати, що команда була в повному складі. Бракувало тільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіркий сміх», після закриття браузера.