Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

це треба було зробити за допомогою сполучника «або». Це дає підстави для висновку про те, що платниками збору за спеціальне використання води є суб’єкти господарювання, які отримують воду та використовують її для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва. Але такий висновок спростовується контекстом розділу XVI «Збір за спеціальне використання води» Податкового кодексу. У ч. 324. 4 ст. 324 ПК законодавець в 11 пунктах описує випадки, в яких збір за спеціальне використання води, отриманої шляхом збору з водних об’єктів або від інших водокористувачів, не справляється. І ці випадки ніяк не пов'язані з потребами гідроенергетики, водного транспорту і рибництва. Це є підставою для висновку про те, що платниками збору за використання води є особи, які зокрема використовують воду, отриману шляхом її забору з водних об’єктів або від інших водокористувачів для будь-яких потреб, як це передбачено загальним правилом ч. 323.1 ст. 323 ПК.

9. У той же час у законодавстві зустрічаються і такі положення, зміст яких при тлумаченні виявити неможливо. Тому у відповідних випадках законодавчі положення застосовуватись не можуть.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 1122 ЦК умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі» (ч. 3 ст. 1122 ЦК). Можна догадуватись, що у наведеному положенні в кінці не надруковані слова «є нікчемною», перед якими має стояти кома. Але ця догадка є недостатньою для того, щоб дійти висновку про те, що ч. 3 ст. 1122 ЦК має тлумачитись з додатком «є нікчемною». З таким же успіхом можна стверджувати, що у наведеному тексті недостає слів «підлягає визнанню недійсною за рішенням суду». Можливі й інші варіанти. Більш прийнятним було б зробити висновок про те, що у ч. 3 ст. 1122 ЦК не формулюється закінчена думка, а тому вона не підлягає застосуванню до будь-яких відносин.

«Виконавець зобов’язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором» (абзац перший ч. 2 ст. 900 ЦК). Логічний аналіз цього формулювання дає певні підстави для висновку про те, що в ньому пропущена частка «не» (між словами «договором» та «встановлено»). Але ж таке тлумачення не відповідало б букві цього законодавчого акта, оскільки не виключається і таке, що в його тексті пропущено не одне слово, а декілька, які надавали смисл всьому абзацу першому ч. 2 ст. 900 ЦК. Частину цитованого тексту до слова «якщо» слід визнати такою, що формулює правову норму, яка підлягає застосуванню. Частина тексту після слова «якщо» застосуванню не підлягає внаслідок наявності дефекту, що надає тексту характеру безглуздого.

Відповідно до п. 3 частини третьої ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є «забезпечення доведеності вини». Це конституційне положення не має ознаки формальної визначеності в частині, що стосується гіпотези вірогідної правової норми. Надати такої ознаки наведеному конституційному тексту шляхом його логічного, системного та інших видів тлумачення неможливо. Тому п. 3 частини третьої ст. 129 Конституції застосуванню взагалі не підлягає.

Глава VI Системне тлумачення положень актів законодавства. Субординація правових норм
§ 36. Місце правила про перевагу правових норм вищої юридичної сили в системі правил правозастосування

Найбільше значення для вирішення колізій між правовими нормами має врахування системних ієрархічних зв’язків між нормативно-правовими актами та правовими нормами. Правові норми, що встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, підлягають переважному застосуванню перед правовими нормами, що встановлені актами меншої юридичної сили. При цьому не мають значення ті обставини, коли було прийнято правові акти, якими були встановлені конкуруючі правові норми (раніше чи пізніше), яка із конкуруючих норм є загальною, а яка — спеціальною. Правові норми, встановлені актами вищої юридичної сили, мають перевагу при правозастосуванні, хоч би ці норми не були закріплені текстуально і виявлялись при тлумаченні за допомогою відповідних логічних засобів, у тому числі — висновку від протилежного.

1. Загальновідомими і загальновизнаними є три правила застосування правових норм: 1) «lex superior derogat inferiori»; 2) «lex spesialis derogat gcnerali»; 3) «lex posterior derogat priori». Між цими трьома правилами є своя ієрархія: найвище місце серед цих трьох правил займає перше із наведених правил. Якщо правова норма встановлена актом законодавства вищої юридичної сили, то вона підлягає переважному застосуванню незалежно від того, є вона загальною чи спеціальною, встановлена вона нормативно-правовим актом, прийнятим раніше чи пізніше. Перевагу перед конкуруючими правовими нормами при правозастосуванні мають також правові норми, які лише логічно закріплюються в нормативно-правових актах вищої юридичної сили і виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від протилежного, ступеню, від попереднього правового явища до наступного або навпаки.

Місце правових норм в системі ієрархії визначається місцем акта законодавства, яким вони встановлені, в ієрархії таких актів, тому можна було б вести мову про ієрархію нормативно-правових актів, але за межами правила про ієрархію нормативно-правових актів залишаються принцип верховенства права, який встановлює низку правових норм найвищої юридичної сили, оскільки зазначений принцип в системі ієрархії займає вищий щабель порівняно з іншими конституційними нормами, а також спеціальні правові норми-винятки, що встановлюються актами меншої юридичної сили відповідно до вказівки акта вищої юридичної сили.

2. За критерієм місця в ієрархії правових норм послідовно виокремлюються:

1) принцип верховенства права. Формулювання «в Україні визнається і діє принцип верховенства права» (частина перша ст. 8 Конституції) в контексті цієї статті має тлумачитись так, що у тій частині, в якій у цьому принципі і засадах, що входять до його змісту, вміщуються правові норми (а не декларації конституцієдавця про його політичні, соціальні, економічні, культурні та інші наміри), принцип верховенства права має найвищу юридичну силу порівняно з іншими правовими нормами, встановленими Конституцією України, тим більше принцип верховенства права має перевагу при правозастосуванні перед правовими нормами, встановленими законами і підзаконними нормативно-правовими актами;

2) правові норми, встановлені Конституцією України. Формулювання «Конституція України