Читати книгу - "Планета трьох сонць"

— Трохи перебiльшуєте! — сказала Молодiнова. — Мабуть, ви заразилися вiд Фратева.

— А хiба я перебiльшую? — вищирив зуби Фратев. — Хай виростуть у мене такi крила, як у цього маленького Ксаверiя, коли я перебiльшив хоч одне слово!

Квартянин переводив погляд з одного на другого i злякано притискувався до землi.

— Ще одне велике вiдкриття, Лайфе! — сказав Навратiл. — На островi Пiдкова ми виявили… А втiм, iдiть подивiться самi…

Северсон зайшов до кабiни.

— Ви, Краус?! — запитав вiн здивовано.

На койцi лежала давно не голена виснажена людина.

— Так, я… Повертаюсь до вас… Назад у людське товариство… Не можу жити один, без людей… Судiть мене…

Северсон поклав йому руку на плече:

— Тiльки лежiть спокiйно, щоб собi не зашкодити… Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозумiти, бо знав ще старий свiт.

В каютi Хотенкова блимнуло червоне свiтло. На великому екранi вiдеофону з'явилось обличчя доктора Заяца:

— Не гнiвайтесь, що турбую вас. «Фотон» i «Електрон» вже досягли швидкостi триста тисяч кiлометрiв на секунду!

— Зупинiть в такому разi реактивнi двигуни. А як поводяться вiльнi атоми водню в мiжзоряному просторi?

— Непогано. Температура зовнiшньої оболонки пiднялась тiльки до дев'яноста градусiв. Ми боялися, що буде гiрше.

— Чудово! Таке торжество ми повиннi сьогоднi як слiд вiдсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останнi днi досягнув певного успiху. — Хотенков вiдчинив шафу i витягнув з неї футляр з скрипкою. За мить полились чудеснi звуки радiсного маршу.

— Прекрасний звук, як у страдiварки! — схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.

— Вам подобається? В такому разi — вдалось.

— Скрипку ви зробили самi? — здивовано спитав Заяц. — Можливо, розгадали таємницю Страдиварiуса?

— Здається, так. Пiсля багатьох марних спроб менi нарештi вдалося точно встановити хiмiчний склад речовини, якою просочувалося дерево страдiварок. Уявiть собi, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашiй бiохiмiчнiй кухнi. Бiлковий розчин скрiпляє стiнки клiтин i робить їх бiльш еластичними, пружними… Хвилинку… Хтось стукає… Зайдiть!

До каюти зайшов син доктора Заяца, Юрко.

— О, то ви обидва тут! — посмiхнувся Хотенков. — Один на екранi, а другий — поруч. Щось у вас похмурий вигляд, чи не трапилось чого? — вiн запитливо глянув на юнака.

— Прочитайте оце повiдомлення.

Хотенков узяв аркуш паперу i прочитав уголос:

— «Я — Кварта. Селище Завойовникiв Всесвiту. Бiля гравiметра Мадараш, Надсилаємо сердечнi привiтання людству на Землi та екiпажам «Фотона» i «Електрона». З радiстю повiдомляю, що ми успiшно закiнчили першу плавку i вiдлили першу плиту зовнiшньої оболонки «Променя». За її електроiмпульсну обробку взялися товаришi Ватсон, Цаген та Балдiк. Лiнiя передачi електричного струму з Селища Невидимих працює бездоганно…»

Хотенков запитливо подивився на молодого Заяца:

— Така радiсна звiстка, а ви хмуритесь?

— Читайте далi, прошу, — сказав Юрко.

— «Краус, якого, як я вже повiдомляв, було знайдено бiля Затоки Справедливостi, справдi повертався до нас.

Його показання пiдтвердило обслiдування шляху, яким вiн рухався. Це була дiйсно єдино можлива дорога, яка вела до Селища Завойовникiв… Тiнь недовiри на його слова кидає тiльки те, що трупа Мак-Гардi у вказаному мiсцi не виявлено. Мабуть, його поховала трясовина на березi Нової Волги… Краус твердить, що став членом «Братства» тiльки по дорозi на Проксиму, Спокусив його буцiмто Мак-Гардi. Це ймовiрно, бо третьою людиною, про яку згадував вмираючий у Африцi, був, напевно, Дiтрiхсон… Краус повiдомив нас також, що не всi члени злочинного «Братства сильної руки» ховались на схiдному узбережжi Пiвденної Африки, де вибухнула атомна бомба. Один з них — Йонес, який перешкодив академiку Тарабкiну оживити замерзлого неандертальця, — живе у Тибетi i працює в лiкарнi пiд iменем «доктор Лiкургос», двоє iнших — Кчакi та Рандек, — цiлком iмовiрно, i досi живуть у Мiстi Щастя, на територiї колишньої Сахари. Уважно стежимо за Краусом. Вiн дуже старанний, допомагає нам з усiєї сили, i ми йому в цьому не чинимо перешкод. Пiсля повернення додому передамо його Всесвiтнiй Академiї наук для рiшення питання про його долю. Якщо пiдтвердиться, що нiяких злочинiв на своїй совiстi вiн не має, пропонуємо його помилувати… Молодий квартянин Ксаверiй до нас уже зовсiм звик. Охоче наслiдує нашi рухи i буває дуже милий, коли на своїх коротких ногах викгвеус…»

Хотенков здивувався:

— Що це означає — «викгвеус»?

— Не знаю, але я переписав точно. Все подальше також незрозумiле, не було смислу навiть переписувати. Деякi знаки не вдасться розшифрувати взагалi.. Саме це й збентежило мене.

— Передача триває?

— Коли я йшов до вас, — ще передавали, — кивнув Юрко.

— Негайно повiдомте Кварту, а я тим часом огляну наш астрогравiметр… Почекайте, запитайте також Всесвiтню Академiю, чи має їхнiй прийом такi ж спотворення, як у нас.

Хотенков швидко оглянув апаратуру. Все було гаразд. I однак на контрольнiй стрiчцi гравiметра замiсть правильних знакiв була якась плутанина.

— Дуже дивно! — знизав плечима доктор Заяц. — Лишається припустити одне з двох! або в них зiпсувався передавач, або щось коїться з гравiтацiйним полем мiж нами й Квартою.

Але через кiлька годин з Землi надiйшла звiстка, яка абсолютно виключала обидва припущення:

— «Нашi астрогравiметри прийняли все повiдомлення без перешкод».

— Нiчого не