read-books.club » Сучасна проза » Не плач, кохана! 📚 - Українською

Читати книгу - "Не плач, кохана!"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Не плач, кохана!" автора Нік Ремені. Жанр книги: Сучасна проза / Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 56 57 58 ... 63
Перейти на сторінку:
в житті вона не буде тягати такі, як зараз, мішки. Я допоможу їй здобути освіту, щоб вона, як дружина Чуба, виховувала дітей. Або сиділа за столом у конторі, зводила дебет з кредитом.

Щоб ноги її погладшали, покруглішала дупа, щоб можна було сказати: взяв у руки — маєш річ.

Охоронці не дають нам насолодитися хвилинами прощання. Вони показують на годинник: завдання понад усе. За нього з них спитають.

Я кажу Клаві на прощання:

— До скорої зустрічі на волі!

* * *

Проводжати мене додому прийшов Чуб разом з Гульнарою. Вона тягнулася за ним, як голка за ниткою. Ні на крок не відставала від Івана. Я був приємно вражений його новим одягом. Він був взутий у чорні, начищені до блиску туфлі, на ньому добре сидів світлий костюм, підкреслюючи його жилаву, худу фігуру.

Голову його вкривало чорне жорстке волосся. Він раз у раз пригладжував непокірну шевелюру. І, видно, пишався нею.

Він передав мені пакет.

Взяв його в руки і здивувався:

— Він нічого не важить.

Ці слова приємно здивували Івана. Він сказав:

— Передай Іришці. І їй на шапку вистачить, і дітям, і онукам.

— Що це таке?

— Шкурки ондатри. Сам наловив капканом.

— Хороший подарунок. Нічого не скажеш. І везти буде легко, і дефіцитний товар. У нас ондатрові шапки вдень з вогнем ні в магазині, ні на базарі не знайдеш.

— Обіцяй мені, що як тільки повернешся на батьківщину, відразу поїдеш у Миргород. Поклонишся за мене місту, Іришці, дітям і онукам. Скажи, що тут я знайшов собі підтримку і опору.

Іван взяв за плечі й міцно пригорнув до себе Гульнару. Маленька смуглява жінка з круглим обличчям покірно пригорнулася до високого худого Івана. Запевнила мене:

— Передай у Миргород, що ми тут не пропадемо.

Іван усміхнувся:

— З такою бойовою, вже перевіреною подругою мені самі грізні випробування не страшні.

— Обов'язково поїду в Миргород. Передам.

— Ти скажи Іришці, що не встиг шкурки вичинити. Нехай попросить хорошого майстра. Обов'язково хорошого. Не дай Бог, попаде на халтурника. Все хутро зіпсує.

Маленька кругловида Гульнара підтримала чоловіка:

— Треба обов'язково звертатися до досвідченого майстра.

— Обов'язково, тільки до хорошого, — ще раз наголосив Іван. — Що їдеш без Клави?

Хотів її зачекати, але вона не погодилася. Боїться, щоб мене по новій не пов'язали. На батьківщині мене важче дістати, а тут можуть взяти в будь-який час і звинуватити в смерті Ольвача.

— Вона права. Біжи звідси подалі.

— Поки вона звільниться, влаштуюся на роботу, знайду житло.

— Приїде на все готовеньке, — здогадався Іван.

— Постараюся зробити все, щоб не доставляти їй зайві клопоти.

На прощання Іван міцно обійняв мене:

— Будьте щасливі з Клавою! Більше ніколи сюди не потрапляй. Ти чуєш, Валера.

— Я буду згадувати роки, проведені тут, як велике в моєму житті непорозуміння, як поганий сон. Буду десятою дорогою обходити ситуації, за якими стоїть кримінальний кодекс, і підлих людей.

— Хочу вірити, що ми з тобою тут ніколи не зустрінемося, — сказав Іван.

— А тобі я хочу побажати, щоб ти знайшов тут друге щастя, щоб твоє життя не перетворилася на каторгу.

— Спасибі, друже. Після того, що ми з тобою пережили, мені ніякі труднощі не страшні. Правда, Гульнара?

Жінка ще тісніше притулилася до Івана, впевнено сказала:

— Я в образу його нікому не дам.

19.06.1952 рік

Великому вождю і вчителю радянського народу товаришеві Сталіну Йосипу Віссаріоновичу.

Ми, учасники республіканської наради передовиків сільського господарства Радянської України, як і весь український радянський народ, шлемо великому вождю і вчителю радянського народу свій палкий, сердечний привіт і свої найкращі побажання доброго здоров'я на благо нашої квітучої Батьківщини і всього прогресивного людства, що веде боротьбу за мир у всьому світі.

Газета «Правда» від 5 квітня 1952 року Глава 8. На волі

Давно не робив записів. Не було можливості займатися ними в дорозі. Тепер вдома. Можу згадати, як доїхав.

Ми проїжджали Урал, поїзд мчав мене в європейську частину Росії. Табір залишився позаду. Я радів і просив Бога, щоб ніколи туди не повернутися. Навіщо мені багата, красива, неосяжна країна? У мене є своя Україна, де знаходиться мій дім, мої батьки і друзі,

1 ... 56 57 58 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не плач, кохана!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не плач, кохана!"