Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

— Дозвольте вам не дозволити! — директор стукнув кулаком по столу. — Технічку мало параліч не розбив од цієї витівки. Бідну жінку довелося нашатирем відволожувати.

— Згоден, жарт був безглуздим, — визнав Никанор Іванович. — Але запевняю вас, Вася не хотів нічого поганого. У нього потяг до винахідництва.

Почувши про винаходи, фізкультурник не витримав:

— Ось я б узяв цього винахідника та всипав йому як слід замість того, щоб потурати. І це не кажучи про те, що він вживає наркотики.

— Що?!

Тетяна аж підвелася зі стільця, а Никанор Іванович упевнено заявив:

— Цього не може бути!

Директор повернувся до фізрука:

— Наведіть докази.

Вась Васьович кашлянув і сказав:

— Він при мені сто разів підтягнувся. Сто! І навіть не захекався.

— І що ж у цьому поганого? — запитав Никанор Іванович.

— А те, що ні до, ні після цього, він тричі підряд підтягнутися не міг. Я не знаю, чого він наковтався, але факт очевидний.

Тетяна сиділа бліда як полотно. Вона не чекала, що все так запущено.

— Ви забули про те, що він побив Максика, — вставила мати Ливнєва.

— Ми нічого не забули, — сказав директор. — Бійка з Максимом Ливнєвим — це лише один епізод у низці порушень. До речі, Ливнєв — серед кращих учнів школи.

Савелій Прохорович повчально підняв палець догори. Мати Ливнєва задоволено закивала головою.

— Єрмолаєв — соціально небезпечний елемент, — підхопила Кіра Миколаївна.

Савелій Прохорович обвів присутніх поглядом і запитав:

— Які будуть пропозиції?

— Перевести його до спецшколи, — висловилася Кіра Миколаївна.

— Але ж це і є спецшкола, з поглибленим викладанням англійської мови, — розгубилася Тетяна.

— Йому потрібна інша спецшкола. Для розумово відсталих або соціально небезпечних підлітків.

— Почекайте, не можна ж так! Він дуже здібний хлопчик. Просто в нього нетрадиційне мислення, — . Никанор Іванович намагався достукатися до людей, які будь-яку новизну вважали злісним порушенням закону.

— Саме так! З його мисленням йому там якраз і місце, — сказала математик так, немов забила у віко домовини останній цвях.

Сіявся дрібний дощ, але Никанор Іванович не помічав негоди. Забувши про парасольку, він, згорбившись, ішов під дощем. Краплі розсипом блищали на його сивій шевелюрі. Дочка Тетяна розгонисто крокувала поруч.

— Довинаходились? Я навіть не уявляла, як жахливо ти зіпсував мого сина, — з осудом сказала вона.

Никанор Іванович мовчав. Йому було нічого сказати на своє виправдання.

Як тільки Єрмолаєви-старші зайшли у хвіртку, Вася вискочив на ґанок. Липочка припала до вікна. Васькова мама не дуже долюблювала їх з бабусею, і дівчинка намагалася без потреби не потрапляти їй на очі.

Вася без питань зрозумів, що справи кепські. Никанор Іванович ураз помітно постарів. Він згорбився і ледве плентався, наче на ногах були важкі кайдани. Не зважаючи на дощ, Вася кинувся до діда і поривчасто обійняв його.

— Що сталося, дідусю?

Никанор Іванович поплескав онука по спині:

— Я винен.

— Що ти кажеш? Ти ні в чому не винен!

— Васю! — осадила його мама. — Не треба стояти під дощем. Говорити будемо вдома. Тим паче, що з тобою буде особлива розмова. Тебе виключають зі школи.

З'ясування тривало недовго, а потім мама пішла, пославшись на те, що їй потрібно зробити важливий дзвінок.

«Цього не може бути! Цього просто не може бути», — пульсувало в голові у Васі. Липочка намагалася його заспокоїти:

— Не переймайся. Усе ще налагодиться. Тебе просто хочуть налякали.

У Васі задзвонив мобільний телефон. Номер був незнайомий. Вася натиснув на кнопку і почув зловтішний голос Ливнєва:

— Ну все, Васьок! Тепер тебе врятує тільки чаклунство.

Увечері Тетяна зібрала родинну раду. Вона наполягла на тому, щоб обговорити внутрішні справи без сторонніх. Августина з Липочкою пішли прогулятися під дощем. Раніше Никанор Іванович нізащо не дозволив би так обійтися з гостями, але після педради з нього неначе викачали всю життєву енергію. Він ні на що не заперечував.

Залишившись у вузькому колі, Тетяна