Читати книгу - "Поза часом"

порожнечу, сеньйорита Меггі з’явилася знову й, стоячи в обнімку зі Шкандибайлом, разом із ним глузувала з Ларраньяги, та коли куцан метнувся до них, обоє з криками ледве ухилилися від його рук; Ніто відскочив назад і помітив, що куцан учепився у волосся Курчина, який утратив пильність, Курчин заволав, а Ларраньяга, не випускаючи з рук жертви, зірвав пов’язку; оплески, вигуки, аж раптом тиша, бо Шкандибайло здійняв руку і Фйорі, котрий стояв поруч із ним, виструнчився й віддав команду, якої ніхто не зрозумів, але це не мало жодного значення, адже сам мундир на Фйорі був командою, тож усі позаклякали, навіть Курчин з очима повними сліз, бо Ларраньяга мало не видрав йому волосся й досі не випускав його чуприни з рук.

— У «козла», — наказав Шкандибайло. — Тепер у «козла».

Став його.

Ларраньяга не второпав, але Фйорі мовчки показав йому на Курчина і куцан смикнув того за волосся, змушуючи зігнутися в три погибелі, а присутні утворили чергу, жінки з галасом підсмикували спідниці; першим у черзі стояв Перроне, за ним учитель Іріарте, далі манірний Морейра, Калетті, Делусія на прізвисько Нехлюй — черга тягнулася в глиб вітальні, а Ларраньяга тримав зігнутого Курчина, а тоді відпустив, щойно Шкандибайло зробив знак, і Фйорі скомандував: «Стрибати, та не бити!» Перроне перший, а за ним інші почали перестрибувати через схожого на зацьковане порося Курчина; стрибали по черзі, вигукуючи «Чіт!» або «Лишка!», а тоді знову займали чергу й знову стрибали; Ніто був одним із останніх і намагався стрибати легко, щоб не причавити Курчина, а після нього Масіас гепнувся на того, мов лантух, і тут Шкандибайло верескнув: «Стрибати та бити!», і черга знову почала перестрибувати через Курчина, але тепер усі норовили, стрибаючи, хвицнути або вдарити його, черга розпалася, присутні оточили Курчина, били його по голові, по спині; Ніто здійняв був руку, коли завважив, що Рагуцці перший копнув Курчина в сідницю, той зойкнув і скоцюрбився, Перроне та Мутіс штурхали його по ногах, а жінки тим часом допалися до спини Курчина, який верещав і силкувався звестися на ноги та втекти, однак Фйорі раз по раз наближався, хапав його за шию й горлав: «Чіт, лишка, бити, бити!», і чиїсь кулаки знову гамселили Курчина по боках і по голові, а той благав зглянутися над ним, не в змозі позбутися Фйорі та зливи копняків і стусанів, що сипалися звідусіль. Аж ось Шкандибайло та сеньйорита Меггі одночасно вигукнули якийсь наказ, Фйорі відпустив Курчина, той повалився на бік, і негайно з глибини вітальні прибіг іспанець Маноло, підхопив його, наче клунок, й виніс геть під шалені оплески присутніх, а Фйорі вже наближався до Шкандибайла та сеньйорити Меггі, начеб за новими вказівками.

Ніто ще перед тим позадкував і стояв тепер у кінці кола, що почало неохоче розпадатися, ніби всі бажали продовжити гру або розпочати нову; зі свого місця Ніто завважив, як Шкандибайло показав пальцем на вчителя Іріарте і як Фйорі підійшов до того і щось мовив, потім уривчастий наказ, і всі почали шикуватися в шерегу по чотири, жінки позаду, і ось уже Рагуцці як командир чоти розлючено дивиться на Ніто, котрий забарився й ніяк не може знайти свого місця в другому ряду. Я чудово бачив усе це, поки іспанець Фернандо тягнув мене за руку — він надибав мене за зачиненими дверима й, відчинивши їх, уштовхнув досередини, — бачив, як Шкандибайло та сеньйорита Меггі вмощувалися на софі, що стояла під стіною, а присутні сформували шерегу з Фйорі та Рагуцці на чолі, бачив блідого Ніто в другому ряду й учителя Іріарте — той, церемонно вклонився Шкандибайлові та сеньйориті Меггі, а тоді звернувся до шереги, як до учнів у класі, а я, як міг, постарався загубитися поміж шизофренічок з останнього ряду, котрі, дивлячись на мене, сміялися та зубоскалили, поки вчитель Іріарте не прокашлявся, і тоді запала нескінченна тиша.

— Перелічимо десять заповідей, — проказав учитель Іріарте. — Перший постулат віри.

Я глядів на Ніто, ніби він усе ще міг мені чимось зарадити, з безглуздою надією, що він покаже мені вихід, двері, через які ми могли б утекти, але Ніто, здавалося, не здогадувався, що я тут, позаду нього, він дивився просто перед собою, як усі, нерухомий, як усі.

Монотонно, наче по складах, шерега відповіла:

— Порядок породжує силу, сила породжує порядок.

— Висновок! — наказав Іріарте.

— Корись, щоб наказувати, і наказуй, щоб коритися! — відрапортувала шерега.

Не варто було сподіватися, що Ніто озирнеться, гадаю, я навіть помітив, як він ворушить губами, повторюючи вимовлене іншими. Я зіперся на стіну, дерев’яна панель рипнула, й одна з шизофренічок, по-моєму, Морейра, занепокоєно зиркнула на мене. «Другий постулат віри», — наказав Іріарте, і зненацька я збагнув, що то не панель, а двері, які мало-помалу прочинялися, а я тим часом відчув майже приємне запаморочення. «Що це з тобою, любчику?» — прошепотів Морейра, а шерега вже карбувала нове гасло, якого я не розчув, бо викотився сторчма за двері й причинив їх; Морейра та Масіас тиснули на них руками, силкуючись відчинити, та я засунув засув, що дивно виблискував у темряві, а тоді побіг галереєю — поворот, дві порожні темні кімнати, за ними новий коридор, а далі ще один коридор над подвір’ям, якраз навпроти учительської. Я погано пам’ятаю все це, я сам був утечею, чимось, що бігло в пітьмі, за можливості безшумно, прослизнуло по вимощеній плиткою підлозі до мармурових сходів і збігло ними вниз, перестрибуючи через три сходинки, — я кулею скотився до колонади, де на мене чекали пончо й розчепірені руки іспанця Маноло, котрий заступив мені дорогу. Я вже казав, що погано пам’ятаю все це, можливо, я поцілив йому головою в шлунок або він беркицьнувся, коли я затопив йому ногою в живіт, пончо зачепилося за вістря огорожі, однак я все одно подолав її; на вулиці сірів світанок і шкандибав якийсь старигань, брудно-сірий досвіток і старигань, який так і закляк, дивлячись на мене риб’ячими очима, роззявивши рота, наче хотів крикнути, але крик застряг у нього в горлянці.

У неділю я не виходив із дому, на щастя, домашні знали мене й не ставили запитань, на які я б однаково