Читати книгу - "Необхідні речі"

назвав його Бастером, у того в очах промайнув погляд обізнаного глумливого презирства. Ріджвік був на цій посаді, коли почали надходити перші листи від Податкової служби? Кітон був доволі впевнений, що так. Пізніше він перегляне історію працевлаштування того пацана, щоб перевірити.

А що сам Пенґборн? Йому, очевидно, розуму вистачає, і він майже стовідсотково ненавидить Денфорта Кітона (а всі Вони? хіба Вони всі не ненавидять його?), а ще Пенґборн знає багато людей в Оґасті. Добре Їх знає. Блядь, та він з ними на телефоні, напевно, кожен блядський день. Рахунки за телефон, навіть на лінії ВАТС[56], просто страшні.

А може, то вони разом? Пенґборн і Ріджвік? Змовилися на цьому?

– Самотній Рейнджер і його вірний індіанський компаньйон Тонто[57], – тихим голосом промовив Кітон і озлоблено всміхнувся. – Якщо це ти, Пенґборн, то пошкодуєш. А якщо це ви обоє, то пошкодуєте обоє. – Долоні повільно стиснулися в кулаки. – Я не буду вічно з цими переслідуваннями розбиратися, знаєте.

Акуратні нігті з манікюром уп’ялися в плоть долонь. Він не помітив крові, коли вона почала сочитися. Можливо, це Ріджвік. Можливо, Пенґборн, можливо, Мелісса Клаттербак, фригідна сука, міська казначейка, можливо, Білл Фуллертон, другий виборний (Кітон точно знає, що Фуллертон хоче його посаду собі й не втихомириться, доки не отримає)…

А, можливо, усі вони.

Усі разом.

Кітон довго й стражденно випустив повітря, витворюючи на армованому сіткою склі вікна кабінету туманну квітку. Питання в тому, що він із цим робитиме? Між сьогодні і сімнадцятим днем місяця – що він робитиме?

А відповідь проста: він не знає.

2

Життя Денфорта Кітона замолоду було сповнене чистих чорного і білого кольорів, що йому цілком подобалося. Він ходив до старшої школи Касл-Рока й почав працювати на пів ставки на сімейній фірмі продажу машин, коли йому було чотирнадцять, мив моделі для демонстрації й полірував автомобілі у виставковій залі. «Кітон Шевроле» була однією з найстаріших франшиз «Шевроле» в Новій Англії й основною у фінансовій структурі Кітонів. Це була направду міцна структура, принаймні донедавна.

Протягом його чотирьох років у старшій школі Касл-Рока він майже для всіх був Бастером. Ходив на курси комерції, тримався міцної четвірки в середньому балі, майже одноосібно займався питаннями учнівської ради й вступив у бізнес-коледж «Трейнор» у Бостоні. Там він отримав лише п’ятірки й випустився на три семестри раніше. Коли повернувся в Рок, то швидко дав зрозуміти, що його дні як Бастера скінчилися.

То було гарне життя, до того як дев’ять чи десять років тому вони зі Стівом Фрейжером з’їздили в Льюїстон. Саме тоді проблема й почалася. Саме тоді його чепурне чорно-біле життя почали наповнювати дедалі глибші відтінки сірого.

В азартні ігри він ніколи не грав – ні як Бастер у школі, ні як Ден у коледжі «Трейнор», ні як містер Кітон із «Кітон Шевроле» й ради виборних. Наскільки Кітон знав, ніхто в його сім’ї таким не займався. Йому не пригадувалося навіть таке невинне дозвілля, як скат на п’ятицентовики чи пристінок[58]. У цьому не було ніяких табу, ніякої заповіді «не грай в азартні ігри!», цим просто не займалися. Кітон ніколи не робив ставки до тієї першої поїздки на іподром у Льюїстоні зі Стівом Фрейжером. Відтоді ставки він робив лише там, інших місць йому й не було потрібно. Щоб зруйнувати собі життя, Денфорту Кітону льюїстонського іподрому виявилося достатньо.

На той час він був третім виборним. Стів Фрейжер, який уже п’ять років у могилі, тоді був головою ради виборних Касл-Рока. Кітон і Фрейжер їздили «в місто» (так вони завжди називали поїздки в Льюїстон) разом із Бутчем Недó, контролером окружної служби соціального забезпечення Рока, і Гаррі Семюелсом, який пробув виборним більшу частину дорослого життя і, мабуть, помре на цій посаді. Нагодою стала конференція чиновників округів штату. Темою були нові закони щодо розподілу державних коштів… і саме розподіл державних коштів згодом спричинив більшу частину його проблем. Без цього Кітон був би змушений копати собі могилу кайлом і лопатою. А так він зміг використовувати фінансовий кар’єрний навантажувач.

Конференція була дводенна. У перший вечір Стів запропонував вийти й трохи повеселитися у великому місті. Бутч із Гаррі відмовилися. Кітон також не мав наміру проводити вечір зі Стівом Фрейжером – то був старий жирний хвалько зі смальцем замість мозку. Проте він пішов. Кітон припускав, що пішов би, навіть якби Стів сказав, що вони цілий вечір бродитимуть по найглибших сраках пекла. Стів же, зрештою, голова ради виборних. Гаррі Семюелс цілком задоволений тим, що продрімає собі до кінця життя на посаді другого, третього чи четвертого виборного, Бутч Недо вже показав, що збирається у відставку після чинного терміну… але в Денфорта Кітона є амбіції, і Фрейжер, яким би жирним старим хвальком не був, – ключ до їх реалізації.

Тож вони пішли, спершу зупинившись у «Голлі». «ЗАБУТЬ НЕДОЛІ, ЗАХОДЬ У ГОЛЛІ!» – красувався слоган над дверима, і Фрейжер дійсно цілком забув про свої недолі, випивши кілька скотчів з водою так, ніби там і скотчу не було, й посвистуючи стриптизеркам, які були здебільшого огрядні, здебільшого старі й усі повільні. Кітон відзначив, що більшість із них, здається, під кайфом. Він пам’ятав, як усвідомлював, що це буде довгий вечір.

А тоді вони пішли на льюїстонський іподром, і все змінилося.

Вони прибули туди саме перед п’ятим забігом, і Фрейжер проштовхав неохочого Кітона до віконечок для ставок, ніби вівчур, що тягне заблукалу вівцю назад в отару.

– Стіве, я взагалі не розуміюся на цих…

– Це не має значення, – радісно відказав Фрейжер, видихаючи випарами скотчу Кітонові в обличчя. – Сьогодні нам пощастить, Бастере. Нюхом чую.

Кітон уявлення не мав, як робити ставки, а через постійне базікання Фрейжера не чув, що кажуть інші гравці в черзі, коли доходять до дводоларового віконечка.

Діставшись туди, він підсунув касирові п’ятидоларову купюру й сказав:

– Номер чотири.

– Перемога, приз чи показ? – запитав касир, але якусь мить Кітон не міг відповісти. За касиром він побачив дещо чудесне. Троє клерків рахували й скріплювали величезні пачки грошей. Там було більше готівки, ніж Кітон коли-небудь бачив в одному місці.

– Перемога, приз чи показ? – нетерпляче повторив касир. – Швидше, мужик. Ти не в бібліотеці.

– Перемога, – відповів Кітон. Він уявлення не мав, що означає «приз» і «показ», але значення «перемоги» розумів дуже добре[59].

Касир втулив йому квиток і три долари решти – одно- й дводоларову купюри. Кітон дивився на дводоларову купюру з помітним інтересом, поки Фрейжер робив свою ставку. Він, звичайно, знав, що існують дводоларові банкноти, просто ніколи раніше їх не бачив. На банкноті був Томас Джефферсон. Цікаво. Взагалі все було цікаво: