Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

на поїздку з Клепкою, вони сильно зголодніли й пішли обідати в їдальню. Свої розшуки в зоопарку друзі вирішили почати з того місця, де побачили трьох ослів. Однак цього разу вони нікого не побачили за огорожею. Двері хлівчика були відчинені навстіж. На всяк випадок, Незнайко переліз через огорожу й, пробравшись до хлівчика, заглянув усередину. У хлівчику було порожньо.

Набравшись терпіння, мандрівники стали блукати по зоопарку, зазираючи в усі закутки. На очі їм попадалися найрізноманітніші тварини, але осла так і не пощастило зустріти. Обійшовши все навкруг, наші друзі повернулися на те місце, звідки розпочали свої розшуки, й побачили за огорожею малючку в біленькому фартусі, яка вимітала з хлівчика сміття.

— Скажіть, будь ласка, ви не знаєте, де тут осел? — звернувся Незнайко до прибиральниці.

Малючка перестала мести й, спершись на мітлу, запитала:

— Який осел?

— Ну, такий, звичайний, з копитцями…

— Ах, такий! А для чого вам той осел? Осел — він і є осел. Що в ньому цікавого?

— Ну, нам хотілося на нього подивитися. Весь зоопарк обійшли, а осла не бачили.

— Гм, — сказала прибиральниця, — були тут у нас три осли, та всі троє десь поділися. Тут плещуть усілякі нісенітниці, та ви не вірте! Неначе чаклунство, чи що, якесь… Дурниці все! Ніякого чаклунства нема! Просто їх вивели звідси оці самі… шелихвости… тобто тьху!., вітрогони, а не шелихвости. Ніякого порятунку від цих вітрогонів нема! Тепер у місті таке шалапутство пішло, що і-і! Слона з клітки поцуплять — і то не помітиш!

— Ну, слона, мабуть-таки, не поцуплять, — сказав Незнайко.

— Чому не поцуплять? Поцуплять! — махнула рукою прибиральниця. — Нам і так наказали придивлятися пильніше. Всякого буває… Тут і звірі хижі, й гади отруйні. Вони тебе розірвуть і вжалять. А що, коли який-небудь вітрогон змію випустить? А довкола ж місто! Отож!

— А де той осел, якого на вулиці знайшли? — запитав Незнайко. — Колись у газетах писали, що на вулиці знайшли безпритульного осла й відвели в зоопарк.

— Ах, того! — усміхнулася прибиральниця. — Цього осла тут і не було. Помилка сталася. Його й не в зоопарк здали, а в цирк. А в газеті помилково написали, що в зоопарк, а ми його тут зроду не бачили.

— Значить, у цирку є той осел? — з надією запитала Кнопочка.

— Є, є, а то як же! Я сама його позавчора бачила, коли в цирку була. Спритненький такий ослик, правду кажу, тільки що невчений! Він у них там таратаєчку возить, та ще клоуни на ньому верхи їздять. Ну нічого, незабаром його яких-небудь штук навчать.

Мандрівники попрощалися з прибиральницею і відійшли вбік.

— От пощастило! — зашепотів, сяючи від щастя, Незнайко. — Значить, Листочок у цирку. А ми його тут шукали! Ну нічого. Зараз підемо в цирк, а завтра почнемо шукати цих трьох ослів-вітрогонів. Я їх одразу впізнаю, як тільки зустріну. В них у всіх такі маленькі веснянкуваті носи.

Незнайко та його супутники пішли до виходу. Минаючи мавпячі клітки, вони зупинилися, щоб подивитися на мавп. Одна мавпа була дуже потішна, й Незнайкові спало на думку її подражнити. Він узяв чарівну паличку й, просунувши її крізь пруття клітки, старався ткнути мавпу в морду. Мавпа сердито насупилась, потім як ухопить паличку й вирвала в Незнайка з рук! Незнайко остовпів.

— Дивіться, що вона зробила… — пробелькотів він засмученим голосом.

— Що це? Ти віддав паличку мавпі? — закричала Кнопочка.

— Я не давав, а вона взяла, — розвів Незнайко руками.

— Якби ти не тикав їй паличкою в морду, вона б і не взяла!

— Нічого! Зараз відберу.

Незнайко просунув крізь пруття руку, стараючись одібрати в мавпи чарівну паличку, але мавпа відскочила од ґрат подалі, й він ніяк не міг до неї дотягтися.

— Ах ти, відьма! — пробурчав Незнайко. — Віддай сюди паличку, кажу тобі!

Але мавпа й не думала виконувати наказ Незнайка. Замість цього, вона стала стрибати по всій клітці, ні на мить не випускаючи палички з рук. Потім вона вскочила на гойдалку, що висіла посеред клітки, й почала гойдатися, весь час позираючи скоса на Незнайку, неначе знущалася з нього.

— Єхидна тварюка! Віддай паличку! — лаявся Незнайко. — Ну нічого, їй все одно набридне з паличкою носитись, і вона її кине.

Тим часом вечоріло. Почулися свистки сторожів, які попереджали відвідувачів, що зоопарк скоро закриється. Публіка рушила до виходу. Скоро навкруги було пусто, й лише Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький крутилися біля мавпячої клітки. Мавпі зрештою набридло носити в руках паличку, й вона її кинула. Паличка впала в найдальшому кутку клітки.

— Треба якось залізти в клітку, — сказав Незнайко.

Про те, щоб пролізти крізь пруття, годі було й думати, але, придивившись, Незнайко помітив, що в клітці були решітчасті дверці, закриті на засувку.

Озирнувшись навсібіч і помітивши, що поблизу нікого нема, Незнайко виліз на бар'єр, яким була огороджена клітка, витягнув болта, що закріпляв засувку, й почав відчиняти дверці. Це виявилося важче, ніж він гадав, бо засувка ходила туго й ніяк не хотіла висовуватись. Незнайко вчепився в засувку й смикав з такою силою, що затряслася клітка. Нарешті засувка почала піддаватись, але в цей час з-за рогу виткнувся сторож із мітлою й закричав:

— А ти що ж це, сатано, робиш, га? Мавпу випустити хочеш? Ось я тобі!

Незнайко поспішно стрибнув з бар'єра, але сторож устиг схопити його за комір.

— Там моя паличка! — запхикав Незнайко, намагаючись вирватись.

Але сторож тримав його міцно.

— Я тобі дам паличку! Ось відведу тебе в міліцію — там тобі покажуть паличку! — грозився він і потяг Незнайка до виходу.

Кнопочка й Пістрявенький бігли попереду по доріжці й злякано озиралися на сторожа.

— Слово честі, там моя паличка! Мавпа відібрала в мене паличку, — правив своєї Незнайко.

— А ти, мабуть, дражнив її цією паличкою? Мабуть, тикав їй паличкою в морду, га?

Сторож вийшов з Незнайком на вулицю і роздивлявся на всі боки — видно було, шукав міліціонера.

— Я більше не буду! Слово честі, не буду! — благав Незнайко.

— Отож! — вигукнув сторож, відпускаючи Незнайка. — Ну йди та більше не вітрогонствуй тут. Іншим разом не відпросишся так просто!

Сказавши це, сторож відпустив Незнайка, після чого замкнув ворота й пішов. Кнопочка й Пістрявенький підійшли до Незнайка.

— Чому ж ти не сказав сторожеві, що ця паличка не проста, а чарівна? Напевно, він думав, що це якась звичайна палиця, — сказав Пістрявенький.

— А ти розумієш, що кажеш? — сердито відповів Незнайко. — Коли сторож дізнається, що це чарівна паличка, він забере її. Буде він оддавати нам чарівну паличку! А ви от скажіть-но краще,