Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

— Зрозумів, — Ланс від’єднався від терміналу рейдера. — Отже, перша бомба не спрацювала. Зараз має прибути друга, у кубло «а-шістнадцять».

Він перемкнув панель демонстратора на інший район метеоритного цирку. Картина тут була аналогічною тій, яку Ланс бачив у гніздилищі «a-чотири». Строката «ковдра», створена міріадами скорпіонів, розповзалась, утворюючи порожнечу в місці, куди команда «Рігуело» спрямувала другу бомбу. За мить сліпучий спалах залив весь екран сріблясто-білим сяйвом. Цілий «Пост Лефора» підстрибнув, наче при землетрусі.

— Ну, це вже щось! А я вже було подумав, що адельми навчилися псувати ядерні заряди, — зауважив Маккосліб.

Він дивився на панель зовнішнього огляду. Над горами, яскрава навіть крізь світлові фільтри, спухала сяюча сфера.

— Потужна, зараза… — прошепотів Марков, зачарований грізним видовищем.

«Тривога! — бічні панелі залило пульсуючим червоним світлом. — Наближається ударна хвиля! Закрити шлюз, активувати захисні екрани!»

— Так казали ж, що хвиля сюди не дійде! — Марков з видимим зусиллям відірвав спину від гідроподушок й озирнувся на вхідну мембрану.

Автоматика, тим часом, зачинила усі захисні переборки і ввімкнула силове поле. Генерали лише почули гуркіт, який прокотився куполом бункера. При тому, що обидва знали про невразливість споруди, в них виникла майже фізична потреба кудись сховатись. Марков при цьому подумав: «Під старість стаю боягузом… Добре, що поблизу немає телепатів».

— А як там ті, що біля скелі? — запитав Марков.

Маккосліб також подумав про урядових бонз, котрі облаштували оглядову позицію на відкритому місці. Він наказав орбітальному спостережникові спрямувати телескопи на скельний виступ північніше «Поста Лефора».

— Кепські справи, — оцінив ситуацію Ланс, розглядаючи картинку. — Все розметено… Їх там, судячи з усього, добряче довбануло. Он, дивіться, генерале, хтось лежить. Хтось присипаний ґрунтом… Треба їх звідти витягнути, поки ківсяки до них не дістались. О, бачу, кіборги почали рятувальну операцію… Ага, он і дискоїд прибув…

На бічній панелі виникло зображення кабінету Наваріна. Поважаючи свій вік, лорд не брав участі в урядовій екскурсії до кратера Мефістофель. На обличчі Надзвичайного міністра застигла непроникна маска владної рішучості.

— Ви вже в курсі? — запитав він Ланса.

— Неочікуване посилення ядерного вибуху, якщо я правильно розумію. Здається, уряд зазнав втрат.

— Це не втрати, генерале, це катастрофа. Загинули міністр транспорту Мітасімо і дружина прем’єра. Решта отримали травми різних ступенів тяжкості й підлягають шпиталізації. У тому числі прем’єр, перший віце-прем’єр і державний секретар. Зі згоди Преподобної Ашелін я очолив Кабінет. А ви, Маккослібе, від цієї миті — виконувач обов’язків Надзвичайного міністра. Негайно повертайтесь до столиці. За добу я планую виступити зі зверненням до громадян Аврелії.

Панель згасла.

— Вітаю вас, пане міністре, — сказав Марков. — Пихаті авреліанські лорди щойно визнали вас за свого. Іноді корисно мати дружиною баронесу.

7

Коледж імені Цао Цинлю,

місто Астер, планета Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

2 юна 417 року Ери Відновлення.

Тривожні чутки, що розповзались Астером, не минали коледжу. Майбутні стюарди після лекції з космоаналізу підійшли до Найги Палангус, яка ніколи не відмовлялась від неофіційного спілкування з курсантами.

— Ви вже чули, мем, що люди тікають із північних поселень? — звернулась до викладачки Летиція. Родичі її матері жили на півночі.

— Інформація блокується урядом, — докинув Оскар. Його сестра працювала на транспортному терміналі, розташованому лише за кількасот кілометрів від аномальної зони.

— Я чула, — кивнула Найга. — З півночі, з цирку Мефістофель, на нас суне орда адельм, ківсяків і ларв[50]. Мені казали, що тих тварюк там сотні тисяч.

— Сотні тисяч! — вжахнулась Летіція. — Шамай![51] Я пам’ятаю, мем, як минулого літа на поселення напали десять адельм. То ми тоді ледве відбились. Вони повбивали купу народу.

— Якщо уряд не мобілізує усіх колоністів, тварюки зметуть людей із поверхні планети, — сказала Найга. — А Імперія нас зрадила. Саме тепер, коли нам потрібна допомога, вони перебазували Одинадцятий флот до якоїсь сельвійської цупи. Ми це запам’ятаємо.

— Нам казали, мем, що ківсяк убив вашу матір, — Летиція приклала долоню правої руки до грудей на знак співчуття. — Ваша родина, мем, століттями боролась із хижими ксеноморфами. Що ви нам порадите? Може, нам вступити до загону самооборони? Кажуть, що у передмістях формують такі загони…

— Якщо там даватимуть зброю, то можна й вступити, — сказала Найга, а про себе подумала: «Зброя нашим тепер прислужилась би. Спочатку відіб’ємося від адельм, а потім спробуємо взятись за Ашелін та решту піфійських відьом».

Оса крізь прозору перегородку бачила, як до Найги підійшли курсанти. Й серед них Оскар Дерек. Цей високий хлопець із зовнішністю рекламного принца все більше подобався Осі. Якби у школі їй сказали, що колись вона буде ревнувати до всіх жінок якогось товстолапого авреліанця, Оса послала б такого пророка пасти адельм. Проте це сталось і, що найгірше, виявилось вищим за її волю. Між нею та її новим коханням постало аж три проблеми. Перша полягала у тому, що в Оскара була дівчина. Летиція Вагар. Тепер ця жагуча брюнетка стояла поряд із ним і дивилась на Найгу з тим виразом на обличчі, котрий, якщо вірити історично-пригодницьким серіалам, виникав у печерного дикуна при спогляданні племінного тотема. Найгу Оса вважала за проблему номер два. Вона підозрювала, що Оскар таємно закоханий у викладачку. Й, нарешті, третьою проблемою було те, що компанія Оскара і Летиції демонстративно ігнорувала курсантку Орбану Анс. В останньої не було ані найменшого сумніву, що вони з презирством ставляться до її провінційної вимови та фатального невміння підтримувати світську бесіду.

Первісний план завоювання Оскара, розроблений Осою, передбачав дискредитацію Летиції, яку колишня подружка Пели Махоніко вирішила будь-що спокусити. Але тепер, дивлячись на розмову курсантів із Палангус, Оса вирішила, що стартовою жертвою на її шляху до кохання з рекламним принцом має стати чорношкіра аристократка, яку так обожнювали всі приятелі й приятельки Оскара.

Того ж вечора Оса зустрілась із Харбелом Берістером. Роман новоспеченої курсантки зі знавцем корпоративного етикету почався два тижні тому, наступного дня після їхньої зустрічі у кімнаті «Н». Берістер не вразив її у ліжку і мав бридкі звички на штиб колупання в носі. Він був скупим і дарував Осі образливо дешеві прикраси. Але вона цінила його за вміння розв’язувати дрібні адміністративні питання та дивовижну поінформованість про викладачів, курсантів і все, що відбувалось у коледжі. У першу ж їхню ніч вона дізналась про те, що ректору подобаються хлопці, що завідувач відділення ксенобіології вживає наркотичні речовини, які власноруч синтезує з виділень представників тубільної фауни, що деякі з вродливих курсанток і курсантів перебувають на персональному утриманні великих босів з