Читати книгу - "Сповідь"

у відокремленій приймальні мадемуазель дю Шатле, поєднуючи приємне з корисним. Поза сумнівом, що цікаві й розумні розмови з гідною жінкою сприяють розвитку молодої людини більше, ніж книжкова філософія. У Шазоті я познайомився ще й з іншими пансіонерками та їхніми подругами, у тому числі і з однією юною особою років чотирнадцяти на ім’я мадемуазель Серр, на котру я не звернув тоді особливої уваги, але через вісім чи дев’ять років палко в неї закохався, і не без підстав, бо вона була чарівна дівчина.

Чекаючи незабаром побачити милу матусю, я дав перепочинок своїм химерам. Реальне щастя, що очікувало на мене в недалекому майбутньому, позбавляло мене потреби шукати його у мріях. Я не тільки знову зустрівся з нею, а й дістав поряд з нею і завдяки її зусиллям добре становище. Вона написала, що знайшла для мене відповідне заняття, яке дозволить мені залишатися з нею. Я намагався вгадати, яке це могло бути заняття, але здогадатися виявилося неможливо. Матуся прислала мені досить грошей, щоб я міг подорожувати, не відмовляючи собі ні в чому. Мадемуазель дю Шатле умовляла мене взяти коня, та я не погодився, і правильно учинив: я позбавив би себе втіхи востаннє в житті помандрувати пішки. Свої прогулянки на околицях Мотьє я не можу назвати подорожами.

Дивна річ, але мої мрії стають найприємнішими тільки тоді, коли мені живеться найгірше, і, навпаки, вони найсумніші, коли життя мені усміхається. Моя вперта голова не хоче підкорятися обставинам, не хоче лише прикрашати їх, вона хоче творити. Реальні речі уявляються мені такими, які вони є, і тому моя уява може надати краси тільки вигадці. Якщо я хочу намалювати образ весни, треба, щоб стояла зима, якщо я хочу описати красиву місцевість, я повинен сидіти в чотирьох стінах, і я сто разів говорив, що, якби мене кинули до Бастилії, я створив би там образ свободи. Йдучи з Ліона, я бачив перед собою лише приємне майбутнє, радів і мав на те всі підстави. Йдучи з Парижа, я не бачив попереду нічого доброго, і радіти мені особливо не було чому. Але тепер мене не відвідували такі чарівні мріяння, як на шляху з Парижа. У моїй душі панував спокій, от і все. Я з розчуленням чекав зустрічі зі своєю прекрасною подругою. Я наперед тішився, але без сп’яніння, тим, як житиму поряд з нею; але я завжди цього чекав, зі мною неначе не трапилося нічого нового. Я все більше хвилювався через те, що мені доведеться робити, ніби це було так важливо. Я насолоджувався спокійними і ясними думками, але не переживав небесних захоплень. Усе навколо чарувало мій погляд, я милувався краєвидами, звертав увагу на дерева, будинки, струмки, запитував шлях на перехрестях, боявся заблукати, але не збивався з дороги. Одне слово, я не заносився у хмари, я був там, де був, поки ходив, і ніде більше.

Мої розповіді про подорожі схожі на самі подорожі: я ніяк не можу дійти до кінця. Я наближався до матусі, і моє серце радісно билося, але я не прискорював крок. Мені подобалося ходити не поспішаючи і зупинятися, де здумається. Бурлацьке життя чудово підходило мені. Йти пішки, коли гожа днина, гарною місцевістю, не поспішати і в кінці подорожі побачити щось дуже приємне – ось яке життя мені найбільше до смаку. Читач уже знає, яку місцевість я вважаю гарною. Рівнини, хоч які б гарні вони були, ніколи не здаються мені прекрасними. Мені потрібні гірські потоки, скелі, ялини, темні хащі, гори, круті дороги, якими треба видиратися нагору і спускатися, з прірвами обабіч, що так лякали мене. Дорогою до Шамбері я цілком намилувався усім цим.

Неподалік від однієї гори із зрізаною вершиною, яку називають Па де л’Ешель, якраз під широкою дорогою, висіченою в скелі, у місцині під назвою Шай, біжить і клекоче в глибокій ущелині маленька річка, яка, здається, витратила тисячоліття для того, щоб пробити собі шлях. Щоб уникнути нещасних випадків, дорогу обгородили парапетом, завдяки чому я міг вдивлятися в безодню і відчувати запаморочення скільки мені завгодно, – у моїй пристрасті до круч найзабавніше те, що у мене від них паморочиться голова, і мені дуже подобається це запаморочення, аби я сам був у безпеці. Міцно спираючись на парапет, я нахилявся вперед і стояв так годинами, поглядаючи час від часу на піну і блакитну воду, ревіння якої я чув крізь крики ворон і яструбів, що перелітали зі скелі на скелю, з однієї гущавини дерев в іншу, за сотню туазів[63] наді мною. Там, де схил був рівний, а зарості кущів негустими, щоб крізь них могли пролітати камені, я назбирував найбільші, які ледве міг підняти, і складав їх на парапеті; потім, кидаючи їх один за одним униз, я тішився, дивлячись, як вони котяться, підскакують і розбиваються на тисячі уламків, перш ніж долетять до дна ущелини.

Ближче до Шамбері я спостерігав подібне ж видовище, але в зворотному напрямку. Дорога там проходить біля підніжжя такого гарного водоспаду, яких я більше ніколи не бачив. Гора така крута, що вода відривається від неї і вигнутим струменем падає досить далеко, так що між водоспадом і скелею можна пройти, іноді навіть не замочивши одягу. Але якщо забути про обережність, вимокнути дуже легко, що й трапилося зі мною. Річ у тім, що, спадаючи з величезної висоти, вода розбивається і перетворюється на пил, і якщо підійти дуже близько до цієї водяної хмари, то спочатку не помітиш, що потрапив під бризки, але скоро промокнеш до нитки.

Нарешті я прибув і знову побачив її. Вона була не сама. Коли я увійшов, у неї був у гостях головний інтендант. Не сказавши мені ні слова, вона взяла мене за руку і відрекомендувала йому з тією грацією, яка відкривала їй усі серця: «Ось, добродію, той бідолашний хлопець; не відмовте йому у вашому заступництві на весь час, поки він буде гідний його, і я не турбуватимуся про його долю». Потім, звертаючись до мене, вона мовила: «Дитино моя, відтепер ви належите королю. Подякуйте панові головному інтендантові, який дасть вам шматок хліба». Я дивився широко розплющеними очима, не знаючи, що й подумати, честолюбство, стріпнувшись, ледве не запаморочило мені голову, я уявив себе помічником інтенданта. Проте моє призначення виявилося не таким блискучим, як я подумав, але й цього було цілком досить, щоб прожити, а для мене це було вже багато.

Ось про що йшла мова.

Король