Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

У гробниці лежала молода царівна-скіф’янка. Усе її вбрання було розшите великими й малими золотими пластинками. Здавалося, їх було безліч. Всі особисті прикраси жінки також виявилися золотими. Шию її прикрашала важка лита гривня (478,5 г) з чотирнадцятьма лев’ячими фігурками на кінцях, що ніби полюють за безрогим оленем. На скронях – великі підвіски із зображенням богині на троні, зап’ястя охоплювали три широкі браслети та дві перев’язки із намиста, пальці були унизані одинадцятьма перснями. Біля плеча небіжчиці стояли срібний келих та чорнолакова грецька миска, а за головою містилися речі особистого вжитку – кілька разків намиста, рум’яна, білило, шпильки і, що зовсім вже було несподіванкою, – уламки прозорого скляного посуду. Біля обох входів до гробниці стояли колеса від розібраних катафалків. Царівну-небіжчицю на той світ супроводжували четверо забитих слуг. Трьох із них поклали в самому склепі, для дівчинки-служниці було споруджено окрему камеру. Слуги лежали з широко розкинутими руками й ногами, – їх душили над могилою і ще теплими кидали на долівку. Один із слуг, стрункий і високий воїн-охоронник, помирав уже в могилі – його пальці судомно впилися в долівку.

Більшість знарядь праці та зброї скіфи виготовляли із заліза. З бронзи відливалися лише вістря до стріл, прикраси, певні види посуду, оздоби кінських вуздечок і нагрудників.

У могилі все було в первісному порядку – після похорону ми спустилися сюди першими. По грабіжницькому проходу валялися розрізнені людські кістки, уламки обладунку та зброї, окремі золоті пластинки. Шансів на успіх у такій могилі майже не було, тому мої наполегливі твердження про те, що в ній буде знайдено щось надзвичайне, велике-велике й дуже блискуче, експедицією сприймалися з вельми в’їдливим гумором.

Водночас провадилися дослідження й інших об’єктів кургану. У двох кінських ямах біля центральної гробниці лежало по троє коней. Кінські вуздечки в одній із них були оздоблені золотими прикрасами, в другій – срібними та срібними з позолотою. Один з коней мав розкішний бронзовий нагрудник. Серед прикрас особливою винахідливістю відзначалися три пари нащічників, оздоблені в нижній частині рослинним візерунком, а вгорі – фігурами голубів, тіла яких то зображені реально, то переростають в рослинні візерунки або закручені зміїні тіла з риб’ячим хвостом. До складу позолоченого набору входили крилоподібні нащічники, круглі оздоби із зображенням розетки, жіночого обличчя та голови Геракла в лев’ячій шкурі, а також великий налобник із фігурою змієногої богині, легендарної прародички скіфів.

Золоте наголовне вбрання жінки з кургану Товста Могила. Реконструкція

Коней супроводжували троє конюхів, похованих у невеликих окремих могилах. Головний із них при боці мав сагайдак зі стрілами й ножами, на зап’ясті – залізний браслет, на шиї – золоту гривню, яка, безперечно, свідчила про знатність його походження. Третій був ще зовсім хлопчиком. Курган оточував глибокий рів, його заповнили рештками тризни – уламками амфор та кістками тварин (коней, диких кабанів і оленя), що виразно групувалися в одинадцять скупчень, кожне з яких, імовірно, залишив певний родоплемінний колектив. Унаслідок таких досліджень нам вдалося не лише встановити, що їли та з яких грецьких місцевостей пили вино під час поминок, але навіть приблизно підрахувати кількість учасників тризни. Встановивши за кістками загальну кількість з’їдених тварин, підрахувавши їх вагу і за етнографічними даними припустивши, що один поминальник міг з’їсти за день п’ять кілограмів м’яса, доведено, що в тризні могли взяти участь щонайменше дві з половиною – три тисячі чоловік. Імовірно, якщо врахувати повідомлення Геродота, ще приблизно саме така кількість людей брала участь і в спорудженні насипу кургану, обсяг якого становив десь 12 000 м3. Грунт для нього возили возами за п’ять кілометрів із заплави річки Солоної.

Товсту Могилу було колись споруджено протягом чотирьох, щонайбільше восьми днів. Знімали ж ми її за допомогою потужної сучасної техніки майже протягом місяця. Серед тварин, з’їдених поминальниками, переважали особини віком півроку, півтора року, два з половиною роки і т. д. Оскільки молодняк народжується навесні, поминки, а отже, і похорон, відбувалися восени.

Проходження центральної гробниці ускладнювалося великими обвалами. Дно могили містилося на глибині 8,5 м від рівня поля. У склепі по коліна стояла вода – наше припущення про те, що курган гине внаслідок сучасної забудови, повністю підтвердилося.

Розчищати дно підземелля почали 21 червня. Біля входу до нього лежав кістяк ще одного слуги, велика триручна амфора, дві бронзові посудини та кілька сагайдаків з бронзовими і кістяними вістрями стріл.

Учасники розкопок під час знахідки пекторалі

У склепі серед глиняного череп’я валялися розкидані грабіжниками кістки головного небіжчика, уламки обладунку та зброї, золоті пластинки від срібного горита, одяг та посуд (близько 600 штук). Аза десять сантиметрів від того місця, де порпалися грабіжники, біля самого спуску в склеп, лежали непомічені ними найкоштовніші, парадні речі небіжчика: окутий золотом меч, золоті оздоби нагая та велика нагрудна прикраса – золота царська пектораль. Я знайшов її, розчищаючи долівку підземелля 21 червня о 14 годині 50 хвилин. Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось подібне до розкопок. І я впевнений, що не тільки моя. Тепер, коли все позаду, легше повірити в містику, ніж у те, що грабіжники справді могли недогледіти такий скарб: варто було їм лише простягти руку ще на десять сантиметрів – і пектораль для людства була б назавжди втрачена.

Копачі, по обіді підкріпивши дромос у слабких місцях, уже лаштувалися додому. Ми, археологи, вирішили ще трохи попрацювати. Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу і, згортаючи густий глиняний намул, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче дряпнуло. У серці солодко тенькнуло. Обережно відгорнувши намул, я побачив, як зблиснуло золото, і якимось невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму початковому місці, не зрушена грабіжниками. Ми підняли пектораль з долівки, обмили її в копанці, зробленій для стікання води, винесли на світло у вхідну яму і, як діти, почали від радості цілувати.