read-books.club » Фентезі » На лезі клинка 📚 - Українською

Читати книгу - "На лезі клинка"

183
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На лезі клинка" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 56 57 58 ... 159
Перейти на сторінку:
незнайомців Хорнлах лише дурнувато озирався. Його очі розширились від страху та здивування, коли до нього наблизилися два практики і Ґлокта, котрий шкандибав позаду.

— Але ж я заплатив вам! — з розпачем крикнув Хорнлах морякам.

— Ти заплатив мені за спальне місце, — сказав капітан. — За вірність плата окрема.

Масивна біла рука практика Фроста опустилася на плече мерсера, змусивши його стати навколішки.

Северард підійшов до охоронця, підчепив брудним носаком свого чобота тіло і перевернув його на спину. Труп втупив осклілі очі в нічне небо, з шиї у нього стирчало оперення випущеної з арбалета стріли. Кров біля нього у світлі місяця видавалась чорною.

— Мертвий, — ні з того ні з сього брякнув Северард.

— Не дивно — йому в шию влучила стріла, — відказав Ґлокта. — Прибери його, добре?

— Буде зроблено.

Северард схопив охоронця за ноги і закинув їх на парапет, а тоді вхопив тіло під пахви і з силою, крекчучи, скинув тіло з моста.

«Так вміло, так спритно, так відточено. Видно, що він це робить вже не вперше».

Труп шубовснув у мулисту воду.

Фрост тим часом міцно зв’язав руки Хорнлаха за спиною і надів йому на голову мішок. Коли в’язня почали зводити на ноги, він почав вищати.

Ґлокта і собі пошкандибав до трьох моряків, розминаючи затерплі ноги після тривалого стояння у провулку.

— Ну ось і все, — сказав інквізитор, дістаючи важкенький гаман з-за лацкана свого плаща. Він затримав його над виставленою рукою капітана. — Скажіть мені, що сталося цієї ночі?

Старий моряк усміхнувся, а його обвітрене лице зморщилося, наче шкіряний чобіт.

— Мій вантаж почав псуватися і нам потрібно було вирушати з першим припливом, про що я йому сказав. Ми півночі прочекали біля смердючого каналу, і що ви собі думаєте? Виродок так і не з’явився.

— Чудово. Саме таку історію я би розповів у Вестпорті, якби у когось виникли питання.

Капітан прикинувся ображеним.

— Але ж все так і сталось, інквізиторе. Які історії ще можуть бути?

Ґлокта відпустив гаман і всередині дзенькнули монети.

— З найкращими побажаннями Його Величності.

Капітан зважив гаман у руці.

— Завжди радий допомогти Його Величності!

Відтак він і його супутники розвернулись, сяючи жовтозубими посмішками, і попрямували до причалу.

— Гаразд, — мовив Ґлокта, — не будемо гаяти часу.

— Де мій одяг? — закричав Хорнлах, звиваючись на стільці.

— Перепрошую за це. Знаю, так незручно, але в одязі можна щось приховати. Залишаючи людині одяг, ти залишаєш їй гордість, гідність і багато інших речей, які тут лише заважають. Я ніколи не допитую в’язня одягненим. Ти пам’ятаєш Салема Ревса?

— Кого?

— Салема Ревса. Він один із твоїх людей. Мерсер. Ми піймали його на ухиленні від сплати королівського податку. Він зізнався і назвав кількох своїх спільників. Я хотів поговорити з ними, але всі вони померли.

Очі купця забігали.

«Обдумує свій вибір, намагається вгадати, що нам відомо».

— Люди вмирають щодня.

Ґлокта прикипів поглядом до намальованого трупа Джувенса позаду в’язня, з якого по стіні стікала яскраво-червона фарба.

«Люди вмирають щодня».

— Звісно, але не такою жорстокою смертю. Мені здається, що хтось хотів, щоб вони вмерли, що хтось наказав їх убити. Мені здається, що цим «хтосем» був ти.

— У вас нема доказів! Нема доказів! Вам це просто так не минеться!

— Докази нічого не варті, Хорнлаху, але я тебе порадую. Ревс вижив. Він тут, далі по коридору, сидить самотою, реве і здає кожного мерсера, якого тільки може згадати, або, точніше, якого можемо згадати ми. — Очі в’язня звузились, втім, відповіді Ґлокта не почув. — Ми використали його, щоб спіймати Карпі.

— Карпі? — запитав купець, силуючись приховати емоції.

— Ти, звичайно, пам’ятаєш свого вбивцю? Трохи товстуватий штирієць? Має рубці від вугрів? Багато лається? Його ми теж схопили. Він розповів нам усе, від початку до кінця. Як ти його найняв, скільки заплатив, що попросив зробити. Все, від початку до кінця, — Ґлокта усміхнувся. — Як на вбивцю, в нього блискуча пам’ять — дуже багата на подробиці.

На обличчі Хорнлаха з’явилася тінь страху, але він зміг себе опанувати.

— Це образа для моєї Гільдії! — заволав він з усією владністю, яку міг проявити, будучи голим і прив’язаним до стільця. — Мій господар, Костер дан Каулт, нізащо цього не пробачить, а він близький друг очільника Келайна!

— Насрати на Келайна, забудь про нього. Крім того, Каулт вважає, що ти зараз у безпеці на кораблі, що прямує у Вестпорт, далеко за межі нашої досяжності. Гадаю, що про тебе не згадають ще декілька тижнів. — Обличчя купця витягнулось. — Чимало може статись за цей час… ой чимало.

Хорнлах облизав губи. Він потайки глянув на Фроста з Северардом і подався вперед.

«А от і починаються торги».

— Інквізиторе, — мовив він улесливим тоном, — життя навчило мене одній істині: кожна людина чогось хоче. У кожної людини є своя ціна, еге ж? А в нас глибокі кишені. Просто скажи, чого хочеш. Просто скажи! Чого ти хочеш?

— Чого я хочу? — запитав Ґлокта, по-змовницьки нахиляючись ближче.

— Так. До чого це все? Чого ти хочеш?

Хорнлах тепер усміхався хитрою, вдавано скромною посмішкою.

«Як мило, але цього разу тобі не вдасться відкупитись!»

— Я хочу, аби мені повернули зуби.

Посмішка купця почала в’янути.

— Я хочу, аби мені повернули ногу.

Хорнлах зглитнув слину.

— Я хочу, аби мені повернули колишнє життя.

В’язень зовсім зблід.

— Ні? Тоді мене, мабуть, влаштує твоя голова на списі. У тебе нема більше нічого, що могло би мене зацікавити, якими би глибокими не були твої кишені.

Тепер Хорнлах почав ледь-ледь тремтіти.

«Погрози минули? Торги минули? Тоді можемо починати».

Ґлокта взяв у руки аркуш, що лежав перед ним, і зачитав перше питання.

— Як тебе звати?

— Послухай, інквізиторе, я…

Фрост вгатив по столу кулаком, і Хорнлах відсахнувся, зіщулившись на стільці.

— Відповідай, блядь, на його питання! — закричав Северард йому в лице.

— Гофред Хорнлах, — писнув купець.

Ґлокта кивнув.

— Добре. Ти є старшим членом Гільдії мерсерів?

— Так, так!

— Ще й більш од того, одним із заступників магістра Каулта?

— Як вам прекрасно відомо!

— Чи правда, що ти змовився з іншими мерсерами, щоб обдурити Його Королівську Величність? Чи правда, що ти найняв убивцю, щоб умисно позбавити життя десятьох підданців Його Величності? Чи правда, що ти діяв за наказом магістра Костера дан Каулта, який є головою Гільдії мерсерів?

— Ні! — закричав Хорнлах, чий голос зробився писклявим від паніки.

«Така відповідь нікуди не годиться».

Ґлокта звів очі на практика Фроста. В живіт купця врізався масивний білий кулак, і той охнувши, майже сповз із сидіння.

— Знаєш, моя мама тримає собак, — мовив

1 ... 56 57 58 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"