Читати книгу - "Пісня Соломона"

— сама собі не могла пояснити. Той чолов’яга був дуже докучливий, ображав Корінтіанс своїм залицянням. Але ніхто досі не спробував позалицятися до неї всерйоз. Ет, цією листівкою принаймні можна було комусь похвалитися. Шкода, що без підпису. Не те що Корінтіанс хотіла знати, як зветься кавалер. Просто підпис засвідчив би, що ця листівка справді прийшла від когось. Ніхто б тоді не запідозрив, що Корінтіанс сама собі її купила.

Два тижні не показувався той чоловік. А коли ввійшов до автобуса, Корінтіанс було важко вдавати, що не помічає його. Коли вже під’їжджали до місця, де зазвичай виходив залицяльник, він нахилився до неї й шепнув: «Сподіваюся, що не образив вас». Корінтіанс глянула на нього, злегка всміхнулася й кивнула. Більш нічого не сказав.

Наступного дня вони привітались, а згодом і розмовляли одне з одним. З часом Корінтіанс уже чекала зустрічі. Довідавшись, що він зветься Генрі Портер і час від часу підробляє на сортувальній станції у цій частині міста, вона була рада, що нікому не показала листівки й не обмовилася про Генрі.

Їхні розмови — хоч і приємні — були трохи чудні. Кожне остерігалося розпитувати, боячись, що доведеться відповідати на такі самі запитання. У якому кварталі ви живете? Чи знаєте такого-то пана?

Кінець кінцем Портер запропонував Корінтіанс підвезти її після роботи. Автомобіля він не мав, час від часу позичав у приятеля. Вона згодилася. Двоє підстаркуватих коханців поводилися по-дитячому. Наче підлітки, які бояться, що їх, надто юних для побачень, застукають батьки. Генрі возив її у старому сірому «Олдсмобайлі» за місто, в кіно, де можна було дивитися фільми, не виходячи з автомашини. Вони часто сиділи за поганою кавою-люрою в дешевих забігайлівках, де можна було не боятися, що нагодиться хтось знайомий.

Корінтіанс усвідомлювала, що соромиться Генрі, що мусить тримати його, як і свою роботу, в таємниці, що він ніколи не зможе завітати до її дому. І ненавиділа його за цей сором. Відчувала напади ненависти саме тоді, коли Генрі давав знати, що боготворить її, коли розпливався в компліментах про її вигляд, манери, голос. Але ці напади ніколи не тривали так довго, щоб Корінтіанс відмовилася від кіносеансів в автомобілі, де вона була єдиним предметом пожадання й вдоволення.

По якомусь часі Корінтіанс запідозрила, що Портер поводиться обережно не тільки з огляду на неї, на її становище. Здавалося, що він теж не хоче відкривати якусь таємницю. Спершу подумала була, що він жонатий. Заперечив із сумною усмішкою. Корінтіанс сприйняла її як хитру й утвердилась у своїй підозрі. Щоб довести, що він таки старий парубок, а заодно й переслатися з Корінтіанс, Генрі запросив її до себе. Не вагаючись, відмовилася й відмовлялася кілька днів, поки він закинув їй те, що було чистою правдою: Корінтіанс соромиться його.

— Я? Соромлюся тебе? — витріщила очі й роззявила рот Корінтіанс (подив був щирий, бо вона й припустити не могла, що Генрі здогадається про це). — Якби я тебе соромилася, то взагалі не зустрічалася б з тобою, не кажучи вже про ось таку зустріч.

Показала рукою на світ поза «Олдсмобайлем» — довгі ряди автомашин на гарячому кіномайданчику.

— То як воно насправді? — Портер доторкнувся пальцем до її підборіддя. — Те, що ти мені кажеш, не може бути водночас і правдою, і брехнею.

— Я завжди казала тобі тільки правду. Гадала, що ми обидвоє знаємо... розуміємо... у чому річ.

— Може, й так, — відповів Портер, гладячи її підборіддя. — То скажи, Коррі, у чому річ.

— Це через мого батька. Такий він уже є...

— Який?

— Ти це знаєш так само добре, як і я, — знизала плечима Корінтіанс. — Він ніколи не дозволяв нам водитися з... різними людьми. Він дуже суворий.

— І з тої причини ти не хочеш зайти до мене?

— Вибачай, але я мушу там жити. Не можу допустити, щоб він довідався про тебе. Не тепер.

«А коли ж? — подумала вона. — Якщо не тепер, коли мені сорок два? Якщо не тепер, коли й на лобку сивіє волосся, а груди обвисають, як спанієлеві вуха? Коли ж тоді?»

— А коли ж? — висловив уголос її запитання Генрі. Корінтіанс не відразу відповіла. Потерла пальцями лоб і сказала:

— Не знаю. Слово чести, не знаю.

Вона відчувала, як смішно це виглядає. Вдавати з себе віддану татові доцю... Те, що діялося в цьому старому автомобілі, те, що п’ять хвилин тому зірвалося з її язика... А тепер погладжувати собі скроні та промовляти декламаторським голосом Майкл Мері: «Не знаю»... Це сором. Портерові стало неприємно, він забрав руку з її підборіддя й узявся за кермо. На початку другого кінобойовика він запустив мотор і помалу рушив жорствяною доріжкою.

Ніхто з них не обізвався, поки авто доїхало до середмістя. Було пів на одинадцяту. Корінтіанс попередила маму, що допізна друкуватиме машинопис для міс Ґрем. «У таку спеку?» — все, що спитала мама. Тепер Корінтіанс сиділа тихо, засоромлена й ні про що не думаючи. І тут вона побачила, що Портер везе її до автобусної зупинки, де вона завжди виходила й ішла пішки додому. Зненацька, блискавично Корінтіанс усвідомила, що ніколи вже не зустрінеться з ним, і перед нею постало видиво сірих днів. Простиралися, ніби тьмяний сірий палас у необжитій порожній найманій квартирі.

— Везеш мене додому? — спитала вона якнайнедбалішим тоном. Вдалося дуже добре, слова прозвучали гордовито й зухвало.

Портер кивнув і відповів:

— Я не хочу ляльки. Хочу жінку. Дорослу жінку, яка не боїться свого татуся. Гадаю, що ти, Коррі, не бажаєш подорослішати.

Корінтіанс задивилась у вікно. Доросла жінка? Кого можна так назвати? Матір? Ліну? Декана у Брин-Морі? Майкл Мері? Дамочок, що ходили в гості до матері та їли тістечка? Якось ні одна з них не відповідала цій назві. Кожна була лялькою. Може, Портер мав на увазі жінок, що їздили в автобусі? Служниць, що не крилися зі своєю роботою? Чи негритянок, що волочилися вночі по місті?

— Маєш на увазі цих жінок в автобусі? Ти добре знаєш, що можеш запопасти одну з них. Чому б тобі не кинути листівки на поділ ось такої жінки? — Корінтіанс зачепили за живе Портерові слова, її порівнювали — причому не на її користь — з жінками, які, звичайно ж, стояли набагато нижче, ніж вона. — О, кожна була б рада дістати на поділ таку листівку. Дуже рада.