Читати книгу - "Пісня Соломона"

легкий наліт зухвалости на її поведінці. Служниця додавала оселі якогось закордонного шарму. Хазяйка тішилася, коли він вражав гостей. Була стрижнем, осердям літературного життя в місті. Коли влаштовувала великі вечірки, наймала кухаря-шведа, а вся чорна робота лягала на старого білого пияка, якого посилала сюди благодійна організація. Майкл Мері не нарікала на невибагливі страви, які щодня варила Корінтіанс. Їла мало й не перебирала. Була рада, що має служницю, яка любить книжки і, як здається, прочитала дещо з великих майстрів літератури. Так приємно було подарувати служниці на Різдво книжку Генрі Дейвіда Торо «Волден, або Життя в лісі» замість цього жахливого конверта з грішми, а потім мимохідь повідати про це друзям. У середовищі Майкл Мері Ґрем її м’яка ліберальність, замашки, що протривали ще з часів богемної молодости, і сама постава вразливої й делікатної поетеси вважалися виявами анархізму.

Корінтіанс була наївна, але далеко не дурна. Своїй хазяйці вона ніколи не дала знати, що навчалася в коледжі, побувала в Європі та знає ще й інші французькі слова, крім тих, що її навчила Майкл Мері (наприклад, entrez). Насправді ця робота пішла Корінтіанс на користь. У цьому домі жінка мала те, чого їй бракувало в рідній оселі: відповідальність. Велося їй добре, а за зухвальство їй віддячували довірою. На противагу приниженню від того, що доводилося носити робочу одежину — хай навіть блакитну — й обманювати людей, була щира втіха — діставати платню від роботодавця, а не кишенькові гроші від батька. Корінтіанс дивувало, що її тижневий заробіток — пачечка акуратно складених банкнот, яку міс Ґрем вручала щосуботи пополудні, був лише на якихось два долари менший, ніж у справдешніх секретарок.

Окрім миття кахельної підлоги на кухні й натирання до блиску паркету в кімнатах, праця не була тяжкою. Поетеса жила самітньо й ретельно достосувала свій розпорядок дня до суворих вимог, які мусить задовольняти відповідальний митець. Будучи літераторкою, вона, звісно ж, ніким іншим не могла бути. Сім’ю, дітей — все пожертвувала, поклала на вівтар Великим Мукам Творчости. Цей дім теж був даниною, підкреслював витонченість такої самопожертви (і великодушність батькового заповіту). Меблі, хатні вигоди, різноманітні дрібнички — все підбиралося з огляду на те, як воно надихатиме на творчість. Майкл Мері мала звичку казати, коли їй не подобалася якась річ: «Я не змогла б ані рядка написати, якби щось таке було в моїй домівці». «Чимсь таким» могла бути ваза, новий унітаз, який притягли сантехніки, вазонкова рослина, ба навіть різдвяний вінок, що подарували третьокласники школи імени святого Іоанна в подяку за натхненний виступ міс Ґрем на передсвяткових зборах. Вона творила щодня, від десятої до дванадцятої й від п’ятнадцятої до шістнадцятої п’ятнадцять. Часто присвячувала вечори зустрічам з місцевими поетами, письменниками, малярами й музикантами та разом з ними хвалила чи гудила інших митців, насміхалася з ринку й добивалася його. У цьому колі Майкл Мері Ґрем була королева, адже її поезію друкували. Вперше це сталося ще 1938 року, коли вийшла збірка «Пори року моєї душі». За три роки надрукували другу збірку — «Дальші узбережжя». Що й казати, її вірші опубліковано принаймні у двадцяти невеликих літературних часописах, двох популярних ілюстрованих журналах, шести студентських виданнях і в недільних додатках безлічі газет. Крім того, від 1938-го до 1958-го її дев’ять разів нагороджували премією «Поет року», а вершиною кар’єри стала жадана державна премія в галузі літератури. На церемонії нагородження літературно-драматичний гурток школи імени святого Іоанна задекламував відому поему лауреатки — «Гасло». На жаль, все це аж ніяк не вплинуло на впертих видавців. І далі відмовлялися випустити у світ повне зібрання її творів (його робоча назва була «Найдальше узбережжя»). Проте авторка не сумнівалася, що колись-таки воно вийде.

Вперше побачивши Корінтіанс, міс Ґрем була далеко не в захваті. По-перше, кандидатка на місце служниці прийшла зарано, десять хвилин перед умовленим часом зустрічі, й Майкл Мері, звикла неухильно додержувати своїх правил, змушена була відчинити двері зодягненою у квітчастий пеньюар. По-друге, вже роздратована цим прогріхом, господиня ще дужче роздратувалася, побачивши тендітну худеньку жінку. Звичайно, такій не під силу буде підтягати Гардини, опускати віконні рами й робити генеральне прибирання. Але, почувши ім’я цієї жінки, Майкл Мері так зачарувалася поєднанням «Перше Посланіє Коринтянам — Мертвяк», що зразу найняла її. Як потім казала друзям, поетична чутливість взяла гору над здоровим глуздом.

Пані й наймичка непогано ладнали, і шостого місяця служби Майкл Мері порадила Корінтіанс навчитися друкувати на машинці. Тож Корінтіанс вважай ступила перший крок, аби нарешті стати справдешньою амануенсіс.

Невдовзі після того, як міс Ґрем заохотила її до друкування, якийсь негр сів поруч з Корінтіанс в автобусі. Не звернула на нього великої уваги. Зауважила тільки, що він погано вдягнений і доволі підтоптаний. А за якусь хвилину відчула, що цей чоловік розглядає її. На бистрий погляд скоса задля перевірки, так воно чи ні, чоловік розцвів широкою усмішкою. Корінтіанс відвернулась і так сиділа, поки він вийшов.

Наступного дня чолов’яга знову підсів до неї. І ще раз вона дала знати, що гордує ним. Решта тижня минула без його чіпких очей. Та наступного понеділка він, з’явившись, просто-таки поїдав Корінтіанс плотолюбним поглядом. Такі випадкові зустрічі тривали десь із місяць. Корінтіанс запідозрила, що цього ласолюба слід остерігатися. Щось у його поведінці вказувало на те, що, твердо певен успіху, він вміє спокійно чекати. Одного ранку чоловік перед тим, як вийти з автобуса, впустив на сидіння поряд із нею білий конверт. Корінтіанс не чіпала цього конверта аж до своєї зупинки. Наостанок не втрималася й нишком вхопила його, встаючи, щоб дати шоферові знак зупинитися.

Стоячи біля плити й пряжачи молоко для міс Ґрем, вона розпечатала конверт і вийняла листівку. Рельєфні букви слова «дружба» нависали над букетом синіх і жовтих квітів. На другій сторінці це саме слово послужило заголовком до ось такого віршика:

Знак дружби — ніжний потиск рук

І відданість без міри.

Це вам запропонує друг

З усього серіал, щиро.

Під цими рядками намальована біла рука — чи то чоловіча, чи то жіноча — тримала ще один синьо-жовтий букет, трохи менший від попереднього. Підпису не було.

Корінтіанс кинула це послання в коричневий паперовий мішок на сміття. Весь день там лежало. Та з голови їй не виходило. Коли звечоріло, вона встромила руку в Грейпфрутові лупини, шкірки від салямі й виварені чайні листочки, намацала листівку, витягла її, почистила й поклала в гаманець. Навіщо