Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

Він ліг на своє ліжко і витягнувся.

— Дуже добре, Джероме Лондонський. Але ми ще поговоримо. — Я дав знак Маркові йти.

Опинившись за дверима, я замкнув їх, і ми пішли назад коридором, а з відчинених дверей за нами спостерігали монахи, які тепер повернулися зі служби. Коли ми підійшли до дверей монастирського двору, вони були відчинені навстіж, і брат Ательстан поспіхом заскочив з-під снігопаду, його габіт припорошений. Він зупинився, побачивши мене.

— Отже, брате, я знаю причину, чому брат Едвіг такий неприязний до вас. Ви залишили його приватну кімнату без нагляду.

Він переступив з ноги на ногу, з його розпущеної бороди скрапував на циновку розталий сніг.

— Так, сер.

— Ця інформація була б кориснішою, ніж ваші оповіді про балачки в капітулі. Що сталося?

Він глянув на мене, в очах страх.

— Не думав, що це важливо, сер. Я прийшов попрацювати в кімнату брата Едвіга і застав там комісара Синґлтона, який розглядав якусь книгу. Я попросив його не брати книги чи принаймні дозволити мені зробити запис, бо знав, що брат Едвіг розгнівається на мене. Коли брат Едвіг повернувся і я розказав йому про те, що сталося, він сказав, що я мусив не зводити очей з комісара Синґлтона.

— Отже, він розлютився.

— Дуже, сер. — Він опустив голову.

— Чи знаєте ви, що було в тій його книзі?

— Ні, сер, я відповідальний лише за бухгалтерські книги в конторі. І не знаю, які книги брат Едвіг тримає нагорі.

— Чому ви не розповіли мені про це?

Він переступав із ноги на ногу.

— Я боявся, сер. Боявся, що якщо ви запитаєте про це брата Едвіга, він дізнається, що я проговорився. У нього непростий характер, сер.

— А ви — дурень. Дозвольте мені порадити вам, брате. Добрий донощик має бути готовий надавати інформацію навіть з ризиком для себе. В іншому випадку йому не довірятимуть. А тепер геть з моїх очей.

Він зник у коридорі, відбігаючи. Ми з Марком загорнулися в плащі й вийшли на заметіль. Я оглянув притрушений снігом двір.

— Божі цвяхи, що за погода така? Я хотів обійти той ставок із рибою, але в таку негоду це неможливо. Вертаймося назад, у лазарет.

Коли ми поверталися до своєї кімнати, я помітив, що обличчя Марка було задумливе і похмуре. У лазаретній кухні ми застали Еліс, яка готувала трав’яний відвар.

— Ви змерзли, мілорди. Принести вам теплого вина?

— Дякую, Еліс, — сказав я. — Добре підігрійте.

Повернувшись у кімнату, Марк узяв подушку й сів перед вогнищем. Я опустився на ліжко.

— Джером щось знає, — тихо сказав я. — Він не був причетний до вбивства, інакше не присягнув би, та він дещо знає. Це було помітно в тій його усмішці.

— Він такий спантеличений після тортур, що я не думаю, чи він розуміє, про що говорить.

— Ні. Його мучить гнів і сором, але він при розумі.

Марк втупився у вогонь.

— Тоді чи правда те, що він розповів про Марка Смітона? Що лорд Кромвель катував його, щоб змусити до неправдивого зізнання?

— Ні. — Я прикусив губу. — Я в це не вірю.

— Ви не хотіли б у це вірити, — тихо сказав Марк.

— Ні! Я також не вірю, що лорд Кромвель був там, коли Джерома катували. Це брехня. Я бачив його за кілька днів до страти Анни Болейн. Він постійно супроводжував короля, він не встиг би зайти до Тауера. І він так не поводився б, точно ні. Джером усе це вигадав.

Я відчув, що мої кулаки міцно стиснуті. Марк глянув на мене.

— Сер, хіба не було очевидним із поведінки Джерома, що все, що він сказав, правда?

Я задумався. У словах картузіанця відчувалася жахлива щирість. Звичайно, його катували, це було помітно. Але сам лорд Кромвель змусив його дати фальшиву присягу? Я не міг у це повірити, як і в те, що мій господар був причетний до історії з Марком Смітоном і тортур, — вигаданих тортур, сказав я собі. І провів руками по волоссю.

— Є люди, які вміло перетворюють фальшиві слова на істину. Пригадую, колись я вів справу одного чоловіка, який прикидався ліцензованим ювеліром, обдурював гільдію…

— Навряд чи це те саме, сер…

— Не можу повірити, що лорд Кромвель підготував неправдиві докази проти Анни Болейн. Ти забуваєш, що я знаю його багато років, Марку; він прийшов до влади передусім завдяки її прихильності до реформаторів. Вона була його патронесою. Навіщо йому сприяти її вбивству?

— Тому що король цього хотів, а лорд Кромвель пішов би на все, аби зберегти своє становище? Про таке ширяться чутки в Палаті розподілу.

— Ні, — знову рішуче сказав я. — Він жорсткий, він мусить таким бути з ворогами, але жоден християнин не вчинив би так із невинною людиною, і, повір мені, лорд Кромвель — християнин. Ти забуваєш, скільки років я його знаю. Якби не він, Реформа не відбулася б. Той злісний монах розповів нам крамольну історію. Таку, яку краще не повторювати поза цією кімнатою.

Він кинув на мене гострий, важкий погляд. Уперше мені стало незручно від його погляду. Еліс увійшла з кухлями теплого вина. Усміхаючись, вона пройшла повз мене, а потім обмінялася з Марком багатозначним поглядом. Я відчув приплив ревнощів.

— Дякую, Еліс, — сказав я. — Це дуже приємно. Ми розмовляли з братом Джеромом і могли б трохи відновити сили.

— Справді, сер? — вона не виявила особливого зацікавлення. — Я бачила його лише кілька разів, накульгував довкола. Кажуть, він божевільний.

Вона зробила реверанс і вийшла. Я обернувся до Марка, який сидів, втупившись у вогонь.

— Сер, — сказав він, вагаючись, — хочу вам дещо сказати.

— Так? Продовжуй.

— Коли ми повернемося до Лондона, — якщо ми коли-небудь вийдемо з цього місця, — я не хочу повертатися до Палати. Я вирішив. Несила це витримувати.

— Витримувати що? Що ти маєш на увазі?

— Корупція, жадібність. Увесь час нам надокучають люди, які хочуть знати, які монастирі закриють наступними. Вони пишуть благальні листи, з’являються під дверима, заявляючи, що знайомі з лордом Річем, обіцяють вірність на службі Річу чи Кромвелю, якщо їм дадуть землі.

— Лорду Кромвелю, Марк…

— І високопосадовці говорять тільки про те, який придворний може піти на плаху наступним, хто обійме його посаду. Я це ненавиджу, сер.

— Що змусило тебе так думати? Те, що сказав Джером? Ти боїшся закінчити якось так, як Марк