Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

Думки Кіта знову перемкнулися на сільську місцевість поблизу. Вона й справді була сьогодні чудовою; поля запрошували на прогулянку, навіть якщо дивитися на них з вікна вбиральні. Йому хотілося піти туди й поспати під промінням сонця. Втім, це неможливо, і крапка. Кіт розумів, що краще повернутися в диспетчерський зал. Він піде… зараз, за хвильку.

«Боїнг-727» компанії «Норзвест Орієнт» уже почав знижуватися за допуском Вашинґтонського центру. На нижчих висотах інші літаки поспішно міняли курс або діставали наказ рухатися по колу на безпечній відстані. Коридор, крізь який літак «Норзвест» продовжить зниження, розчищали в щільному денному повітряному русі. Диспетчерський пункт підходу Вашинґтонського національного аеропорту вже був напоготові; його робота почнеться незабаром, коли він прийме радіолокаційне керування літаком від Вашинґтонського центру. Наразі відповідальність за рейс «Норзвест» та інші літаки перейшла в руки сектор­ної групи поблизу Кітової — яка опікувалася додатковим сектором, де старшим диспетчером був темношкірий молодик Перрі Янт.

Вони жонглювали п’ятнадцятьма літаками, сумар­на швидкість яких сягала семи з половиною тисяч миль на годину127, в повітряному просторі завширшки всього кілька миль. Жоден літак не може занадто наблизитися до іншого. Рейс «Норзвест» потрібно безпечно знизити поміж ними всіма.

Схожі ситуації траплялися по кілька разів на день; під час поганої погоди таке могло траплятися по кілька разів на годину. Інколи було одразу кілька надзвичайних ситуацій, тож авіадиспетчери називали їх за номерами — НС-один, НС-два, НС-три.

В конкретно цій ситуації, як і завжди, Перрі Янт — спокійно та вміло — реагував з досвідченою майстерністю. Працюючи з іншими авіадиспетчерами з секторної групи, він координував надзвичайні заходи рівним голосом, щоб з його тону жоден сторонній слухач не здогадався, ніби якась надзвичайна ситуація взагалі є. Інші літаки не чули передачу рейсу «Норзвест», якому наказали перемкнутися на окрему радіочастоту.

Все йшло добре. Літак «Норзвест» стабільно дотримувався маршруту і знижувався. За кілька хвилин ця надзвичайна ситуація закінчиться.

У такій напрузі Перрі Янт навіть знаходив час, щоб метатися між двома сусідніми робочими місцями — які зазвичай потребували неподільної уваги, — щоб перевірити, як справи у Джорджа Воллеса. Усе наче було гаразд, хоча Перрі знав, йому буде спокійніше, коли повернеться Кіт Бейкерсфелд. Він кинув швидкий погляд на двері. Кіт не з’являвся.

Сам же Кіт — який досі стояв перед відчиненим вікном, який і досі роздивлявся заміську місцевість Вірджинії, — згадував Наталі. Він зітхнув. Останнім часом між ними виникали непорозуміння, спричинені його роботою. Були точки зору, які його дружина не хотіла або не могла поділяти. Наталі турбувалася за Кітове здоров’я. Хотіла, щоб він покинув авіадиспетчерську службу; звільнився та знайшов собі якусь іншу роботу, поки ще лишалися хоч якась час­тина його молодості та більша частина здоров’я. То було помилкою, тепер усвідомлював Кіт, ділитися своїми сумні­вами з Наталі, описувати, що на його очах від­бувалося з іншими диспетчерами, які від роботи передчасно старіли та кволішали. Наталі неабияк стривожилась, хоча, можливо, ця тривога мала сенс. Але на те, щоби покинути роботу, перекреслити роки навчання й досвіду, потрібні були серйозні роздуми; роздуми, які Наталі — чи й будь-якій іншій жінці, як йому здавалося, — було важко осягнути.

Над Мартінсбурґом, штат Західна Вірджинія, — за якихось тридцять миль128 на північний захід від Вашинґтонського центру керування — приватний ­чотиримісний «Біч Бонанза»129 на висоті семи тисяч футів130 покидав авіатрасу В166 та виходив на авіатрасу В44. Маленький «Біч Бонанза», який можна ­було візуально розпізнати за V-подібним хвостом, летів з крейсерською швидкістю131 15 миль на годину132, а його місцем призначення був Балтимор. На борту перебувала сім’я Редфернів: Ірвінґ Редферн, консалтинговий інженер-­економіст, його дружина Мері та двоє дітей — десяти­річний Джеремі та дев’яти­річна Велері.

Ірвінґ Редферн був обережним, скрупульозним чоло­віком. Сьогодні через сприятливі погодні умови він би міг летіти, дотримуючись правил візуальних по­льо­тів. Однак він вирішив, що розсудливіше буде за­реєструвати план польоту за приладами, і, відколи покинув домашній аеропорт у Чарльстоні, штат Західна Вірджинія, не сходив з авіатрас і залишався на зв’язку з авіадиспетчерською службою. Кілька секунд тому Вашинґтонський центр дав йому новий маршрут на авіатрасі В44. Він уже встиг повернути на неї, і його магнітний компас, який перед тим дещо коливався, тепер заспокоївся.

Редферни летіли в Балтимор почасти у справах Ірвін­ґа Редферна, а почасти задля розваги, сьогодні ввечері у них мав би відбутися сімейний похід в театр. Поки батько зосередився на польоті, діти разом із Мері гомоніли про те, що матимуть на ланч в аеропорту «Френдшип».

Авіадиспетчером Вашинґтонського центру, який дав Ірвінґові Редферну останні інструкції, був Джордж Воллес, за п’ять хвилин кваліфікований стажист, який досі заміняв Кіта Бейкерсфелда. Джордж правильно позначив «Бічкрафт» Редфернів на своєму індикаторі, де той з’явився у вигляді яскравої зеленої цятки, дещо меншої та повільнішої, ніж більшість ­повітряного руху, що наразі складався переважно з пасажирських реактивних літаків. До «Бічкрафта», однак, нічого не наближалося, і скидалось на те, що повітряного простору навколо нього достатньо. Перрі Янт, старший диспетчер на секторі, наразі повернувся до сусіднього робочого місця. Він допомагав розібратися з наслідками плутанини, яку спричинив проблемний «Боїнг-727» «Норзвест Орієнт», який уже безпечно передали під керівництво диспет­черського пункту підходу Національного аеропорту Вашинґтона. Час від часу Перрі поглипував на Джорджа, а один раз гукнув: «Усе гаразд?» Джордж Воллес кивнув, хоча вже починав трохи пітніти. Сьогодні­шній полудневий трафік, здавалося, ставав насиченішим раніше, ніж зазвичай.

Реактивний літак «Tі-33»133 Національної гвардії Повітряних сил США, про який ні Джордж Воллес, ні Перрі Янт, ні Ірвінґ Редферн не знали, летів — поки що лінивими колами — за кілька миль на північ від авіатраси В44. «Tі-33» вилетів з аеропорту «Мартін», біля Балтимора, а його пілотом був нацгвардієць Генк Ніл, продавець автомобілів.

Лейтенанта Ніла, який виконував свої нештатні вимоги військового тренування, відправили в самостійний політ для перевірки рівня професійної під­готовки за ПВП. Оскільки його попередили, щоб він тримався лише