Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

     Емілія.

    “Здається можна видихнути?”, - подумалося мені, щойно той монст у штанях залишився у своєму кабінетику, а мене урочисто передали, як той прапор “з рук в руки” його помічниці.

     Молода жінка спритно підхопилася з-за свого робочого місця. Аж незручно стало, турбувати її, та ще й на такому терміні вагітності. Її світле волосся з відросшими темними коренями акуратно зібране на потилиці. Вільна сукня ніжного блакитного кольору і зручні черевики човники. Привітне та досить симпатичне обличчя… ковзаю очима нижче… і величезний живіт. 

- Мене Ритою звати! - промовила вона.

- Дуже приємно, а мене Емілією! 

- Нічого собі! Сам генеральний вирішив підшукати мені заміну. - стурбовано видала Маргарита. - Ой, я напевно, щось не те бовкнула… 

- Та ні, наче! - пересмикнула плечима я.  

- Це добре! Бо я ще планую знову працювали в цій фірмі. Ось тільки малюк народиться. - погладила з ніжністю свій животик. - Знову я не про те! Отже…

     Рита стурбовано поглянула на мої руки.

- Ось, тримай, - простягнула мені маленький блокнотик з логотипом фірми. - щоб бува чогось не забула чи не переплутала.

      “Що я можу переплутати? Випадково назвати нового шефа не дуже приємним синонімом?”

      Але все ж таки блокнотик з її рук узяла. І навіть відкрила з розумним виглядом.

- Рівно о дев’ятій годині Марк Вікторович п’є чорну міцну каву. - вона покрокувала до кавової машинки, яка була прихована за ширмою в кутку передпокою. - Ось ці кавові зерна! Не переплутай з іншими. В каву кладеш два кубики цукру… Записуй!

     “Кава з пінкою, два кубики цукру і пігулка пургену, ну щоб шлунок запрацював…”, - красиво виводжу в блокноті.

     “Каву йому! Та по всій мор…”, - ой як не гоже мати такі думки, а то ще рука випадково зіскочить і потягнеться до заповітних пігулок.

- Ще одну каву, перед обідом… 

     “Яка змістовна інформація, а пан Марк собі то сам не зробить? Взагалі, якась робоча інформація сьогодні буде, чи все зведеться до травного процесу синочка генерального директора? Залишилося мене просвітити, якої марки туалетним папером витирати його діамантову…”, - сутужно видихаю.

Не пройшло і пів години настанов, як ми нарешті дійшли до кореспонденції, а далі до відвідування його “святилища”!

- Ні у якому разі не можна запрошувати відвідувачів до кабінету, заздалегідь не узгодивши з керівником…

     “Чудово! Другий пункт в моєму записнику - влаштувати день відчинених дверей!”

- Ой! - зойкнула Маргарита і знову вхопилася за живіт.

- Що? - злякано запитала я.

- Все! Минулося! - блаженно посміхнулася вона. - То на чому я зупинилася?

- Ти цей… - вона зам’ялася. - Тримайся тут без мене. Навряд чи зможу відповісти на дзвінок найближчий місяць…

     “Натяк зрозуміла - не турбувати!”

- Марк Вікторович не самий гірший варіант. - додає пошепки. - Бувають і гірше!

     “Та ти не пізнаєш свого шефа через три місяці! Не дякуй!”

- Угу. - бурмочу, склавши губки бантиком і розглядаючи стелю приміщення.

- Якщо відчуєш, що зовсім не справляєшся! Спитаєш Єгора з відділу продаж… 

     “Що означає “не справляюсь”? В яких умовах працювала ця бідна жінка?”

    Щось я знову переключилася, шукаю очима Риту. Вона якраз хаотично кидає свої речі в якусь коробку. 

     Мені здається, чи в неї якесь аж занадто щасливе обличчя! Та я на курорт з меншою спритністю збиралася, ніж вона зараз намагається “зробити ноги” звідси! Щось мені це все не подобається! Аж холодок по шкірі. 

     Ні ну я, звичайно, розумію, що в тих людей, які заробляють шалені гроші за день, свої звички та “приколи”. Сама з таким живу! Наче з тим Скруджем, котрий увесь час у поганому настрої, а тебе вважає своїм черговим бізнес-проектом! Але потурати Марку точно не буду!

- Ой! Ледве не забула! У нас тут дрескод! - Рита поглянула на мене і на її обличчі проскочило здивування.

- Ти б той! Придбала б собі щось ем… - намагалася пом’якшити своє враження від мого іміджу вона.

- Підходяще! - закінчила за неї я.

- Та-ак! - протягнула помічниця Марка.

- З першої платні обов’язково! - широко посміхаюся, а сама пригадую куди діла пакунок зі своїми старими речами. 

     “Зараз, вже побігла в крамницю за новою спідницею… може ще вузеньку, щоб кожен вигин йому було видно?”

- І ще! - молода жінка зам’ялася. - Якщо прийде симпатична білявка і назветься Інною, то пустиш до його кабінету і годину не турбуй!

      “Пф, годину!”, - як прибрати титри з свого обличчя?

- Але, якщо чесно, не впевнена, що вони ще зустрічаються, бо щось давно вже її не бачила! - перейшла знову на шепіт Рита. - Неприємна така особа та Інна. 

    “Та хто б сумнівався! Бачила на власні очі! Бр-р, досі мурахи по шкірі від того протяжного “котииикуу”!”

- Не переймайся! Твій шеф в надійних руках! Поверну в цілісності…

     “Ну хіба що око в нього трішки буде сіпатися! І переляк прийдеться лікувати!”, - додала вже про себе.