Читати книгу - "Моя всупереч, Алекса Адлер"

                                          Ліна

− Сьогодні на Раді присутні се-авін та дружина наших Володарів, мати майбутніх спадкоємців Владущого Дому − Ліна, коронована з волі Абсолюта імператрицею імперії Аша-Ірон, − доноситься до мене гучне виголошення, і моє серце завмирає в грудях, тремтячи в приступі паніки.

Кулаки мимоволі стискаються, видаючи мої емоції. Слава небесам, поки що мене ніхто не бачить, окрім моєї охорони.

Обличчя застигло маскою спокою та незворушності, надітою мною ще під час польоту.

Впораюся. Зобов’язана.

Сьогодні мені надали таку потужну підтримку, про яку я навіть мріяти не наважувалася. І я собі не пробачу, якщо не виправдаю виявлену мені довіру.

Я багато разів бачила цей зал, коли спостерігала за засіданнями Вищої Ради, у яких брали участь мої чоловіки. Але жодного разу навіть подумати не могла, що колись мені доведеться бути тут особисто. Не припускала навіть, що колись посмію увійти до зали Ради з наміром відстояти своє право на трон імперії Аша-Ірон.

Але це відбувається. Переді мною відчиняють величезні, висотою до самої стелі, подвійні двері, і в оглушливій, дзвінкій тиші, під перехресними поглядами чотирнадцяти Радників, я переступаю поріг. Відчуваючи кожен свій крок так, наче виходжу на гладіаторський бій, йду до чільного місця, де раніше завжди стояли два трони. Зараз там лише один. Для мене.

За мною тінню слідують Чотжар та Те-атсур. Їхні клятви Повелителям дозволяють охороняти мене навіть у залі Ради, де зазвичай заборонена присутність сторонніх.

Сетору, який разом із моїми охоронцями супроводжував мене на імперському шаттлі, знайомлячи мене всю дорогу з найсвіжішими новинами й даючи останні вказівки, тепер стоїть у колі, уважно стежачи за кожним моїм рухом. Саме він оголосив зараз Раді про моє прибуття, і відлуння його голосу, здається, все ще тремтить і вібрує у повітрі, змушуючи нерви тремтіти в німому напруженні.

Тільки на нього я собі дозволяю подивитися. Решту роздивлюся пізніше, коли займу своє місце. Інакше з кроку можу збитися. Надто вже гостро відчуваю прикуту до себе загальну увагу. Не найдоброзичливішу, судячи з моїх відчуттів.

Не просто їм всім прийняти той факт, що жінка, та ще й нижча, як більшість із них думає про мою расу, посміла сьогодні увійти до цієї зали й боротися з ними за владу.

Тому я не дивлюся на ці зарозумілі обличчя. Це зачекає.

Зараз мені потрібно відіграти урочистий і дуже пафосний вихід, щоб одразу продемонструвати, як сильно вони всі помиляються.

І я дивним чином ловлю себе на тому, що вогненний погляд жерця, який стоїть окремо від усіх, надає мені сил і впевненості. Як щось незмінне, що залишилося ще з минулого життя. Він дивився на мене так ще тоді, коли поряд зі мною були мої чоловіки. Дивиться зараз. І, можливо, дивитиметься потім, коли володарі повернуться. Головне, аби лиш вони повернулися. А голодні погляди нав'язаного мені союзника та захисника я вже якось переживу.

Піднявшись сходами до трону, я розвертаюся обличчям до зали. Чотжар із Те-атсуром займають позиції на пару сходів нижче, захищаючи й закриваючи мене собою. І тепер я змушую себе подивитись на всіх присутніх.

Тринадцять правителів Вищих Домів завмерли, кожен біля свого крісла. Серйозні обличчя. Гострі, як скальпелі, препаруючі, подекуди зневажливі, подекуди задумливі, а подекуди й жадібні, хижі погляди.

Двоє на-агарів, один дарвіш, десять вищих ашарів.

Серед них є як вороги, так і можливі союзники. Сьогодні мені доведеться розібратися хто з них хто.

– Вітаю вас, високоповажні Радники, – вимовляю, гідно киваючи.

І, не чекаючи їхньої відповіді, тягнуся свідомістю до сили, якою мене вчили користуватися чоловіки. До безмежної могуті, яку дав нам на трьох Абсолют під час обряду призову сили. Раніше я лише торкалася її кінчиками пальців, брала малі крихти, розсудливо побоюючись черпати більше. Мені це було не потрібно, я мала моїх се-аран. І я цілком комфортно почувалася в ролі їхньої тендітної се-авін, від якої ніхто не чекає сили та могутності.

Але зараз усе змінилося.

Зараз я мушу боротися за нас трьох.

Абсолют, благаю тебе. Якщо я тобі потрібна на цьому місці, якщо ти хочеш, щоб я стояла тут зараз, якщо ти дозволяєш мені тимчасово зайняти цей трон, будь ласка, дай мені сили. Ти все бачиш у моєму серці, читаєш у моїй свідомості, ти знаєш, чого я хочу і чого досягаю. Допоможи мені, благаю.

Повністю вирівнявши дихання, я занурююся в той стан трансу, який за останній місяць став звичним і контрольованим. Тільки цього разу черпаю повними долонями, дозволяючи силі, пекучій та крижаній одночасно, наповнити мене до країв. Тієї ж миті мою голову стискає тяжким обручем примарної корони з чистої сирої енергії.

Абсолют дозволив. Показав, що прихильний до мене та підтримує моє рішення. Це вже величезна перемога.

І мені надзвичайних зусиль коштує не здригнутися зараз, не видихнути полегшено і злякано водночас. Не такою я відчувала свою корону на коронації. Зараз мені в десятки разів важче. Наче таким чином мені дають відчути весь тягар відповідальності, який я беру на себе.

Повільно видихаючи, я підіймаю погляд на застиглих радників. На їхніх обличчях тепер змішалися здивування та шок. Мабуть, не такого виходу імператриці землянки вони чекали.

Навіть Сетору виглядає приголомшеним, хоч ми й обговорювали з ним мій вихід. Вдає шок. І дуже переконливо вдає.

Але я на цьому не зупиняюся. Якщо показувати силу, то саме зараз, поки всі оглушені та спантеличені. Підкоряючись внутрішньому чуттю, я розводжу долоні в сторони. І закликаю ті енергії та матерії, які об'єднала у колі місяць тому. На моїй правій долоні спалахує яскраве світло, миттєво підіймаючись стовпом білого полум'я – сила, якою поділився зі мною А-атон. А ліворуч одночасно починає кружляти матова голодна темрява, гнучкими щупальцями чіпляючись за моє зап'ястя − подарунок від Са-оіра.