Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

Гладіс продовжувала мовчати. І все ж Гундлах зрозумів, що вона знехтувала порадою Данієля.

Його пропозиція, очевидно, грунтувалась на підозрі, що Гундлах міг виказати місце перебування керівників опозиції, назване нею тоді, в парку Аламеда. Ні, вона й не думала відмовлятись від його товариства! Він помітив це, коли вони виходили з авіаагентства, і простив їй її мовчазність — вона, мабуть, була під враженням тієї приголомшливої звістки. Гладіс серйозно ставиться до союзу, який вони заключили в Белізі; вона покладалась на свою інтуїцію, незважаючи на попередження товаришів, які могли помилятися під враженням непевної атмосфери в еміграції. «Ця атмосфера, — думав він, — перетворює людей у бойові машини, обмежує їхню особистість, а Гладіс залишилась сама собою — партизанкою її жінкою».

Зігрітий відчуттям, що вона вважає його своїм другом, він не дуже зважав, що тут, крім желе й крему, майже нічого не було їсти; в країнах Карібського басейну взагалі кондитерські вироби виготовлялись занадто солодкі. Обідали вони в «Рив'єрі», гам їх годували безплатно. Кубинці нібито збиралися відмінити гроші і для приїжджих застосовували п готелях систему кольорових карток, за які можна було купити й певну кількість дефіцитних або занадто дорогих товарів на зразок всілякого різьблення, рому… На 23-й вулиці вони зайшли в готель «Гавана лібре», куди Гладіс була запрошена на прийом. В переповненому фойє їм подавали бутерброди і напій, приготовлений з білого рому на льоду і з м'ятою. Відтиснутий натовпом від Гладіс, Гундлах випив кілька склянок, так і не довідавшись, на честь кого був влаштований прийом. Якась дама роздавала автографи, але Гундлах так і не розібрався, чи тут відмічався ювілей тієї зірки, чи цілої групи артистів; він стомився цими урочистостями і незабаром, пробираючись поміж тропічними деревами, що росли тут, сягаючи аж до третього поверху, непомітно вийшов з вестибюлю.

Надворі його обдало свіжим морським вітром. Він присів на парапет. Мимо проносились численні автомобілі, обдаючи його вихлопними газами, а іноді й подаючи сигнали. Асфальт ще віддавав акумульоване за день тепло, виблискуючи в неоновому світлі жирними темними плямами від мастила й гумових шин. Ця частина бульвару звалась Рампою, бо колись вона була просто косою, що заходила далеко в море, а потім стала вулицею двомільйонного міста; так, Рампа була не зовсім рівною, її строкаті ліхтарі й фасади будинків, виглядаючи з-за зелені пальм, свідчили, що тут колись були джунглі, Вавілон розпусти з ігорними домами, наркоманією і проституцією. А сьогодні? Йому сказали, що Куба єдина країна Карібського басейну, яка подолала злидні й неписьменність. Тут ніхто не ходить босий як в Сан-Сальвадорі, в містах повно іноземців, туристів, комерсантів, емігрантів. Право політичного притулку, ця іберійська традиція, збереглася тепер не всюди, тільки ще в Коста-Ріці, Венесуелі, Мексіці, а головним чином тут. Для втікачів з континенту це остання зупинка, найбезпечніший притулок. Якщо в Гавані є телефонна книга, то Ворд, Вебстер і Віллоубі, звичайно, там не зазначені. Тут можна вільно подорожувати по країні, не боячись переслідувань, емігранти мають право збиратись, вільно отримують місце в готелі тощо. Але всяка еміграція залишається місцем туги за батьківщиною, місцем надії на повернення.

Хтось заговорив до Гундлаха по-англійськи, подаючи йому якісь знаки, запитав, чи не хоче він продати сорочку, туфлі чи сигарети? Або чи не зможе він купити йому в магазині готелю «Гавана-лібре» кілька пляшок рому? Він би заплатив удвічі, а то й утричі дорожче. Гундлах, прагнучи скоріше спекатись нахаби, пояснив, що це не його готель. В його голові снувались різні думки. За два квартали звідси він бачив клуб під назвою «Коменданте Турсіос Ліма» на честь гватемальського партизана, боротьба якого вже стала легендою. Звичайно острів Свободи був форпостом революції, він, як магніт, притягував лівих, які, діставшись сюди, ніби робили стрибок з краю злиднів в суспільство справедливості і діставали тут політичний притулок. Про це знають вороги Куби на континенті і вже протягом двадцяти років погрожують їй і бойкотують. Тому на вулицях зустрічається так багато людей у військовій формі, країна повинна захищатись, нести тягар озброєння, це все й породжує нестатки. Але ж хіба це привід для того, щоб невдоволені ставали помічниками ворогів? З Гундлахом так часто бувало, коли випитий алкоголь не викликав у нього гризот сумління, а навпаки, загострював почуття; коли він бував напідпитку, він починав ламати голову над причиною тієї чи іншої дії, розплутувати всілякі загадки.

І на цей раз його роздуми були не марні. Сидячи тут на камені, він дійшов висновку, що йому немає ніякого діла до всього, що він бачить тут довкола. Його лише бентежило те, що Гладіс Ортега не бачила в ньому чоловіка — можливо, вона зберігала вірність своєму? Незважаючи на те, що він загинув? І все ж Гундлах міг би зв'язати з нею свою долю. Може б, стати просто її соратником по революційній боротьбі? Очевидно, Ортега належить до керівних кіл, вона один з небагатьох послів, які за дорученням Фронту національного визволення в момент перепочинку напередодні вирішальних подій летять в Європу. Якщо їх місія буде вдалою, то для Гладіс відкриється шлях угору, в вище керівництво Опору. Коли Гундлах дійсно зможе їй допомогти, він також піде на підвищення, стане їй необхідним. А потім одного чудового дня прийде перемога! її друзі візьмуть у свої руки владу, як недавно сандіністи в Нікарагуа, Фронт національного визволення стане урядом — а він, Гундлах, можливо, очолить їхню пресу, буде шефом пропаганди або співробітником служби зовнішніх відносин завдяки його мовним і дипломатичним здібностям. А чому б і ні, якщо він своєчасно покаже на чийому він боці і що він навіть життя не пошкодує для революції? Велику користь новому урядові можуть принести і експерти, а в цьому він майстер, в разі необхідності зможе використати досвід, набутий у концерні. З яким задоволенням він всі ці роки служив би ліпше такому молодому урядові, пояснюючи світовій громадськості його мету і наміри!

Ще відчуваючи легке сп'яніння, він підвівся, намагаючись триматись прямо, пішов назад. Яка чудова думка! Він знову бачив перед собою перспективу, він щасливий, його прийнято в товариство революціонерів, у їхній світ… Можливо, це дещо зухвала думка, надмірна і, звичайно, завчасна.