Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

владу в країні. Адже громадянська війна не може продовжуватись без кінця, бо країна занепадає, спустошується, народ стікає кров'ю. Багатіям що? Вони прихоплять свої гроші і втечуть до Флоріди. Для ведення війни в них є армія і наймані бандити…» Гундлах важко переносив стриманість Альфредо й Данієля. Це наводило його на сумні думки. Гладіс також це відчувала. Але незабаром вони вирушили в дорогу. Наступного дня в напівпорожньому салоні літака кубинського цивільного флоту вона знову згадала про становище в Сальвадорі. Основне завдання Фронту національного визволення полягало в поступовому й невпинному ослабленні ворога. Треба виснажити його фізично, й тоді армія, як і державний апарат, почне розкладатись. Це щось на зразок запуску автомобіля — «маленький моторчик» — стартер, тобто збройні виступи окремих груп поступово розкручують «великий мотор» — народне повстання. І тоді все прийде в рух. Кинута згори грудка снігу може викликати лавину. Приблизно так розгорталися свого часу події в Нікарагуа.

— Сподіваюсь, цей принцип годиться й для ваших умов, — сказав Гундлах.

Коли праворуч з безмежної блакиті моря знову виринула земля — півострів Юкатан, — Гладіс пояснила, що дуже важливо — не проґавити сприятливу мить, спалах іскри. Саме такий момент спочатку було прогавлено в Гватемалі; також і в Манагуа зірвався замах, коли партизани влітку 1978 року пальнули ракетами по палацу тирана.

— Але через кілька тижнів, — продовжувала Гладіс, — два десятки партизан, одягнених у форму солдатів, увійшли ополудні в Національний палац. Вони перестріляли варту і взяли тисячу заложників, в тім числі сімдесят депутатів, двох міністрів, а також племінника і двоюрідного брата Сомоси. Коли армія вишикувалась перед палацом, щоб розпочати штурм, партизани виставили у вікнах друзів і родичів тирана… І Сомоса прийняв ультиматум: він звільнив в обмін на заложників шістдесят в'язнів і дозволив виголосити по радіо комюніке сандіністів. Їх супроводжували аж до аеропорту за п'ятнадцять кілометрів від центру, і що там робилось? Люди заполонили всі вулиці, вигукуючи «Слава сандіністам!» і «Геть Сомосу!». Оце і був той момент, Гансе. По телебаченню й за повідомленнями радіо люди стежили за цими сміливими подіями, які дали останній і вирішальний поштовх для перевороту. Всі побачили безпорадність диктатури, це вселяло народові мужність! Таке продовжувалось майже цілий рік, осінній наступ нічого не дав, але народ став активнішим, його мовчазний протест і збройна боротьба привели зрештою… Я знаю, повної аналогії тут бути не може. Ми підемо своїм шляхом, звичайно, боротьба буде нелегкою. Нам треба, набравшись терпіння, чекати своєї миті, — сказала вона, немовби вже бачила її в своїх мріях.

Літак нарешті приземлився; вони заповнили картки туристів, які для них роздобув Данієль. Аеропорт носив ім'я Хосе Марті. На злітній смузі виблискував сріблом літак радянського Аерофлоту. З моря повівав легкий вітерець, страшенно пекло сонце, тут було парко як і в Белізі. В приміщенні митного контролю їх зустріли два чоловіки: співробітник Інституту дружби народів і сивий сальвадорець, який по-батьківськи обняв Гладіс і потиснув руку Гундлаху. Їхня машина, що стояла внизу, як не дивно, теж була марки «фалькон». Земляк сказав Гладіс, що в їхнє розпорядження надається авто з водієм. Гладіс відповіла, що це занадто люб'язно, хоч, звичайно, їм невдовзі треба рушати далі. Представник інституту висловив жаль з цього приводу.

По дорозі в готель він весь час розповідав їм всяку всячину, на зразок того, наприклад, що «фалькони» закуплені на виручку рекордного урожаю, щоправда, вони вже брязкотять як поліцейські машини марки «альфа-ромео». Коли вони звернули біля цукрового заводу ліворуч, Гундлаха сильно кольнуло під лопаткою. Він обережно кілька разів коротко вдихнув повітря, і біль пройшов — це нагадала про себе рана. Велично, ніби в кіно, мимо пропливала Гавана. Спочатку — строкатість будівель міських околиць з їх буйною тропічною рослинністю, потім — широченні сходи перед університетом, далі хмарочос в стилі «арт-деко», як пояснила Гладіе. Вона все ніби жадібно поглинала, а Гундлах вслухався в себе, побоюючись нового приступу болю.

Готель «Рів'єра». Сімнадцятиповерховий будинок з просторими довгими холами й ресторанами в бельетажі, споруджений в кінці п'ятдесятих років. За словами провожатих, це — один з найкращих готелів Гавани. Гундлах почував себе розбитим, стомленим, і ось він незабаром опиниться в зручному номері. Тихо шумить ліфт, ледь посвистують кондиціонери, десь знизу доноситься монотонний гул набережної — плескіт хвиль прибою і вигуки з шестикутного плавального басейну і з вишок для стрибків у воду— непевні звуки, які можна вважати: ш пішу. Над містом мерехтить імла, куполи Храму височіють біля гавані над морем, яким вважається тут Мексікаиська затока або Флорідська протока. Неповоротка обслуга готелю нагадувала Гундлаху берлінський «Хілтон» з його іноземним персоналом. Звичайно, є люди, які їдуть у комуністичну країну, а потім відразу ж сердяться, що там не все таке, до чого вони звикли. А для Гундлаха, що вже сидів у ванні, відтоді як він покинув Сан-Сальвадор, це було найприємніше місце відпочинку. Яке ж місто буде його наступним етапом — Рим чи Париж?

Задзеленчав телефон. Загорнувшись у широкий, махровий рушник, Гундлах підняв трубку. Голос Гладіе видався йому якимось здавленим, чужим.

— Гансе, пробачте, що я вас турбую, але сталась жахлива подія: в Сан-Сальвадорі викрадено Егіріке Альвареса й п'ятьох інших керівників Фронту. Вони були присутні на нараді в будинку юридичної консультації архієпископа… Хто? Я не знаю! Бандити! Або військові! Та це все одно! Нам повідомив про це Гільєрмо Унго, йому вдалося уникнути нападу… — В трубці несподівано клацнуло, Гладіс кинула її, не закінчивши розмови…

Гундлах витер ще мокре тіло. Керівництво Революційно-демократичного фронту, про який вчора йшла мова, виявилось не на висоті. Це безперечно тяжкий удар! Гундлах пішов до Гладіс, але в номері її не було. Можливо, вона телефонувала з іншого місця й не встигла про це сказати, або не мала можливості почекати на нього бодай дві хвилини. На столі він знайшов зім'яту телеграму «блискавку» з Мехіко з коротеньким текстом: «Радимо негайно продовжувати подорож одній Вітаємо Данієль».

13

Згодом вони зустрілися в вестибюлі. Гундлах так і не дізнався, де ж була Гладіс. Він пильно дивився на неї і по ній бачив, що вона не хоче, аби він її розпитував. Вона поїхала з ним до кінця 23-ї вулиці, де були розташовані агентства небагатьох країн, які мали повітряний зв'язок з Кубою.