Читати книгу - "Ляльковий дім"

Пастор Мандерс. Чи так, Енгстране? Ну, далі?

Енгстран. Ну, я й кажу їй: американець твій гуляє по білому світу. А ти, Йоганно, кажу, загубила й занапастила себе. Та Якоб Енгстран, кажу, твердо стоїть на ногах… Я, тобто, так би мовити, ніби як притчею з нею говорив, пане пасторе.

Пастор Мандерс. Я розумію. Кажіть далі, далі.

Енгстран. Ну ось, я й підняв її і з'єднався з нею законним шлюбом, щоб люди не знали, як вона там вешталася з іноземцями.

Пастор Мандерс. Щодо цього ви прекрасно вчинили; я не можу тільки схвалити, що ви погодилися взяти гроші…

Енгстран. Гроші? Я? Ані грошеняти!

Пастор Мандерс (запитливо дивлячись на фруАлвінг). Проте…

Енгстран. Ах, так, стривайте, згадав. У Йоганни, правда, були якісь грошики. Та я й знати про них не хотів. Я казав, що це мамона, плата за гріх — це паршиве золото… чи папірці — що там було… Ми б його жбурнули в пику американцеві, кажу, та він так і зник, пропав за морем, пане пасторе.

Пастор Мандерс. Чи це так, добрий мій Енгстране?

Енгстран. Аякже. Ми з Йоганною й порішили виховати на ці гроші дитину. І так зробили. І я в кожному, тобто гроші, можу виправдатись.

Пастор Мандерс. То це значно міняє справу…

Енгстран. Ось як воно все було, пане пасторе! І, смію сказати, я був справжнім батьком Регіні… Скільки змоги було… Я ж людина слабенька…

Пастор Мандерс. Ну-ну, дорогий Енгстране…

Енгстран. Та смію сказати, виховав дитину й жив з покійницею в любові та злагоді, вчив її і тримав у слухняності, — як сказано в Писанії. І ніколи мені на думку не спадало піти до пастора похвалитись, що ось, мовляв, і я раз у житті зробив добре діло. Ні, Якоб Енгстран зробить та помовчує. Воно, — що казати! — і не так часто-густо, може, це з ним і трапляється. І як прийдеш до пастора, то впору про гріхи свої поговорити. Кажу ж бо: совість, вона не без гріха.

Пастор Мандерс. Вашу руку, Якобе Енгстране.

Енгстран. Господи Йсусе… пане пасторе!..

Пастор Мандерс. Без відмовок. (Тисне йому руку.) Ось так!

Енгстран. А якщо я тепер щиро попрошу прощення у пастора?…

Пастор Мандерс. Ви? Навпаки, я повинен просити у вас прощення…

Енгстран. Ой! Боронь Боже!

Пастор Мандерс. Так-так. І я прошу від усього серця. Даруйте, що я так несправедливо думав про вас. І дай Боже, щоб мені трапився випадок дати вам будь-який доказ мого щирого каяття і прихильності до вас…

Енгстран. Панові пастору бажано було б?…

Пастор Мандерс. З величезним задоволенням.

Енгстран. Так ось якраз підхожа справа. На ці благословенні грошики, що я тут зібрав, затіяв я заснувати в місті заклад для моряків.

Фру Алвінг. Хіба?

Енгстран. Так, на зразок притулку, мовляв. Адже скільки спокус чатує на бідного моряка-мандрівника на суходолі! А в мене в домі він був би, мов у батька рідного, під доглядом.

Пастор Мандерс. Що ви на це скажете, фру Алвінг?

Енгстран. Звісно, обмаль у мене готівки, нема на що розмахнутись, допоможи Господи! А якби мені подали благодійну руку допомоги…

Пастор Мандерс. Так-так, ми ще поговоримо про це, поміркуємо. Ваш план мені дуже подобається. Але йдіть тепер і приготуйте все, що треба, та запаліть свічки, щоб урочистіше було. І побесідуємо, помолимось разом, дорогий Енгстране. Тепер я вірю, що ви якраз у належному настрої…

Енгстран. І я так гадаю. Прощавайте, пані, велика дяка вам. Та бережіть мою Регіну. (Витираючи сльозу.) Дочка Йоганни-покійниці… а от, треба ж, наче приросла до мого серця. Так воно. (Кланяється й виходить у передпокій.)

Пастор Мандерс. Ну, що ви скажете, фру Алвінг? Адже справа дістала зовсім іншого тлумачення.

Фру Алвінг. Так, справді.

Пастор Мандерс. Бачите, як обережно доводиться судити ближнього. Та зате й приємно переконатися у своїй помилці. Що ви скажете?

Фру Алвінг. Я скажу: ви були й залишились великою дитиною, Мандерсе.

Пастор Мандерс. Я?

Фру Алвінг (поклавши йому обидві руки на плечі). І ще скажу: мені від душі хотілося б обняти вас.

Пастор Мандерс (швидко задкуючи). Господь з вами… такі бажання!..

Фру Алвінг (усміхаючись). Ну-ну, не бійтесь.

Пастор Мандерс (біля стола). Ви інколи занадто якось вільно висловлюєтесь… Ну, тепер я заберу й покладу всі папери в сумку. (Складаючи папери.) Ось так. І до побачення, поки що. Глядіть обома, коли Освальд повернеться. Я ще зайду до вас потім. (Бере капелюх і виходить у передпокій.)

Фру Алвінг (зітхає, виглядає у вікно, прибирає дещо в кімнаті, потім відкриває двері в їдальню, маючи намір зайти туди, але зупиняється на порозі з притишеним вигуком). Освальде, ти все ще за столом!

Освальд (в їдальні). Я докурював сигару.

Фру Алвінг. Я думала, ти давно пішов гуляти.

Освальд. У таку погоду?

Чути дзенькіт склянки.

Фру Алвінг, залишивши двері відчиненими, сідає з роботою на диванчику біля вікна.

(Із їдальні). Це пастор Мандерс зараз пішов?

Фру Алвінг. Так, до притулку пішов.

Освальд. Гм!.. (Знову чути, як дзенькає графин об склянку.)

Фру Алвінг. Милий Освальде, тобі слід менше вживати цього лікеру. Він такий міцний.

Освальд. У сиру погоду це добре.

Фру Алвінг. Може, прийдеш краще сюди, до мене?

Освальд. Але ж там не можна курити.

Фру Алвінг. Сигару, ти знаєш, можна.

Освальд. Ну-ну, тоді прийду. Тільки ще ковток… Ну ось. (Виходить з їдальні з сигарою і зачиняє за собою двері. Коротка пауза.) А пастор де?

Фру Алвінг. Кажу ж тобі, до притулку пішов.

Освальд. Ах так.

Фру Алвінг. Тобі б не треба так засиджуватись за столом, Освальде.

Освальд (тримаючи сигару за спиною). А якщо мені сидиться, мамо? (Пестить і гладить її.) Подумай, що це означає для мене — повернутись додому й сидіти за власним мамусиним столом, у мамусиній кімнаті й смакувати чудесні мамусині страви?

Фру Алвінг. Милий, милий мій хлопчику!

Освальд (розгулюючи по кімнаті, з деяким роздратуванням). Та й що ж мені тут діяти? Працювати не можна…

Фру Алвінг. Хіба не можна?

Освальд. У таку сиру погоду? Сонце ні разу не вигляне за цілий день. (Ходить вперед і назад.) Ах, це жахливо — сидіти без діла.

Фру Алвінг. Мабуть, ти поквапився, вирішивши повернутись додому.

Освальд. Ні, мамо, так треба було.

Фру Алвінг. Я б скоріше відмовилась від щастя бачити тебе тут, ніж дивитись, як ти…

Освальд (зупиняючись перед нею).