Читати книгу - "Ляльковий дім"

Фру Алвінг. Так, мені так здається.

Пастор Мандерс. Ми з вами не розуміємо одне одного.

Фру Алвінг. В кожному разі — перестали розуміти.

Пастор Мандерс. Ніколи… ніколи в найпотаємніших своїх помислах не ставився я до вас інакше, як до дружини іншого.

Фру Алвінг. Так, справді?

Пастор Мандерс. Елене!

Фру Алвінг. Людина так легко забуває.

Пастор Мандерс. Не я. Я той самий, який був завжди.

Фру Алвінг (міняючи тон). Так, так, так… Не будемо говорити про минуле. Тепер ви зовсім поринули в свої комісії та засідання, а я блукаю тут та борюся з привидами, і з внутрішніми і з зовнішніми.

Пастор Мандерс. Відігнати зовнішні я вам допоможу. Після всього того, про що я з жахом дізнався від вас сьогодні, я не можу зі спокійним сумлінням залишити у вашому домі молоду недосвідчену дівчину.

Фру Алвінг. Чи не найкраще було б її влаштувати? Тобто видати заміж за гарну людину.

Пастор Мандерс. Без сумніву. Я гадаю, що це з усіх поглядів було б для неї бажане. Регіна якраз в таких роках, що… Тобто я, власне, нетямущий у таких справах, але…

Фру Алвінг. Регіна рано змужніла.

Пастор Мандерс. Правда ж? Мені пригадується, що вона вже була надзвичайно розвинута фізично, коли я готував її до конфірмації. Та поки що її слід відправити додому, під нагляд батька… Ах так, але ж Енгстран не… І він… він міг так обдурювати мене!

Стук у двері з передпокою.

Фру Алвінг. Хто ж це? Увійдіть!

Енгстран (одягнений по-святковому; на дверях). Вибачення просимо, але…

Пастор Мандерс. Ага! Гм…

Фру Алвінг. А, це ви, Енгстране?

Енгстран. Там нікого не було з прислуги, і я осмілився постукати.

Фру Алвінг. Ну-ну, увійдіть же. Ви до мене?

Енгстран (входячи). Ні, ласкаво дякуємо. Мені б панові пастору сказати словечко.

Пастор Мандерс (проходжуючись вперед і назад). Гм, он як? Зі мною хочете поговорити? Так?

Енгстран. Так, дуже б хотілось.

Пастор Мандерс (зупиняється перед ним). Н-ну, дозвольте спитати, в чому справа?

Енгстран. Справа ось яка, пане пасторе. Тепер там у нас розрахунок іде… Сильно дуже вам вдячні, пані… Ми зовсім, значить, покінчили. Так мені здається, добре б нам… ми так дружно працювали увесь час… добре б нам було помолитися гуртом на прощання.

Пастор Мандерс. Помолитись?! У притулку?

Енгстран. Чи пан пастор думає — це не годиться?

Пастор Мандерс. Ні, звичайно, цілком годиться, але… гм…

Енгстран. Я сам було завів тут такі бесіди вечорами…

Фру Алвінг. Хіба?

Енгстран. Так-так, інколи. На зразок тих, що душу спасають, як це зветься. Тільки я проста людина, невчена, — просвіти мене Господи, — без справжніх понять… Так я й подумав: коли сам пастор тут…

Пастор Мандерс. Бачите, Енгстране, я повинен спочатку задати вам одне запитання. Чи готові ви до такої молитви? Чи чиста у вас совість?

Енгстран. О Господи, врятуй мене грішного! Куди вже нам говорити про совість, пане пасторе?

Пастор Мандерс. Ні, якраз саме про неї нам і треба поговорити. Що ж ви мені відповісте?

Енгстран. Та совість… вона, звісно, не без гріхів…

Пастор Мандерс. Все-таки признаєтесь. Та чи не схочете ви тепер прямо і щиро пояснити мені: як це розуміти — щодо Регіни?

Фру Алвінг (поспішно). Пасторе Мандерс!

Пастор Мандерс (заспокійливим тоном). Дозвольте мені!..

Енгстран. Регіни? Господи Йсусе! Як ви мене налякали! (Дивиться на фру Алвінг.) Не скоїлося ж з нею лихо?

Пастор Мандерс. Сподіваємось. Та я питаю: ким доводиться вам Регіна? Вас вважають її батьком… Ну?

Енгстран (невпевнено). Так… гм… гм… панові пастору відомо, як у нас вийшла справа з покійницею.

Пастор Мандерс. Жодних вивертів більше, все начистоту! Ваша покійна жінка призналась фру Алвінг у всьому раніш, ніж пішла звідси.

Енгстран. Ах, щоб!.. Все-таки, значить?…

Пастор Мандерс. Так, ви викриті, Енгстране.

Енгстран. А вона ж клялась і дуже проклинала себе.

Пастор Мандерс. Проклинала?

Енгстран. Ні, вона лише клялась, та всією душею.

Пастор Мандерс. І ви протягом стількох років приховували від мене правду? Приховували від мене, коли я так беззаперечно вірив вам у всьому!

Енгстран. Еге, так уже, видно, вийшло; нічого не вдієш.

Пастор Мандерс. Заслужив я це від вас, Енгстране? Чи не ладен я був завжди підтримати вас і словом і ділом, скільки міг? Відповідайте. Так?

Енгстран. Так, мабуть, погано довелося б мені і не раз і не два, якби не було пастора Мандерса.

Пастор Мандерс. І ви так мені відплатили? Заставити мене зробити негожий запис у церковній книзі! Приховувати від мене протягом стількох років істинну правду! Ваш вчинок не можна простити, Енгстране, і віднині між нами все покінчено.

Енгстран (зітхаючи). Еге, мабуть, так воно й виходить.

Пастор Мандерс. Аби хіба могли б що-небудь сказати у своє виправдання?

Енгстран. Та чого ж їй було ходити й дзвонити про це — соромити себе ще гірше? Уявіть-но собі, пане пасторе, — коли б скоїлося з вами таке, як з покійницею Йоганною…

Пастор Мандерс. Зі мною!

Енгстран. Господи Йсусе! Та, мо', не зовсім таке. Я так хотів сказати: коли б скоїлося з пастором що-небудь таке негарне, за що люди очі колють, як то кажуть… Не доводиться нашому братові мужчині сильно суворо судити бідну жінку.

Пастор Мандерс. Я і не суджу її. Я вам докоряю.

Енгстран. А чи дозволено буде задати панові пастору одне запитаннячко?

Пастор Мандерс. Питайте.

Енгстран. Чи личить людині підняти пропащого?

Пастор Мандерс. Звичайно.

Енгстран. І чи личить людині додержати свого чистосердного слова?

Пастор Мандерс. Звісно, але…

Енгстран. От як скоїлося з нею лихо через того англійця… а може, американця або росіянина — як їх там знати, — так вона й перебралася до міста. Бідолашна попервах було відверталась від мене і раз і два; їй все, бач, красу подавай, а в мене ґандж у нозі. Пан пастор знає, як я раз відважився зайти в таку діру, де пили-гуляли та, як то кажуть, вдовольняли плоть свою матроси, і хотів повернути їх на путь істинний…

Фру Алвінг (біля вікна). Гм…

Пастор Мандерс. Знаю, Енгстране. Ці грубіяни спустили вас зі сходів. Ви вже розповідали мені про це. Ваше каліцтво робить вам честь.

Енгстран. Я не вихваляюсь цим, пане пасторе. Я лише хотів сказати, що вона прийшла до мене і призналась у всьому з гіркими сльозами і