Читати книгу - "Стань сильнішим"

• Recover — возз’єднатися з родиною, друзями, відпочивати і розважатися.

• Reach out — звертатися один до одного і до спільноти зі співпереживанням, співчуттям і любов’ю.

Наша готовність і здатність до осмислення значних конфліктів, як-от не зданого вчасно проекту або фінансової втрати, допомагають нашій організації впоратися з кризовими епізодами, які особливо небезпечні для усіх нових та в процесі розвитку організацій. Це ті епізоди, які спонукають вас засумніватися у доцільності продовження праці. Але так само важливо те, що наші навички осмислення дозволяють залишатися зосередженими і розуміти одне одного. Я наведу чудовий приклад осмислення в «The Daring Way», що стався під час написання цієї книжки, і ми використали процес підйому, аби подолати складнощі.

Ми вже другу годину сиділи на зборах, які мали тривати ще годину, і раптом я зрозуміла, що ми не встигнемо обговорити усі заплановані теми. Я швидко переглянула питання, що залишилися, і запитала у присутніх, чи можемо ми перенести одну дискусію, заплановану всередині зборів, на завершення. Декілька осіб кивнули, зашурхотіли аркуші паперу, і ми продовжили обговорення. За хвилину після того, як ми почали обговорювати наступне питання порядку денного, один із членів нашої команди сказав: «Я хотів би повернутися до одного питання». Усі негайно випросталися, схопили ручки і приготувалися уважно слухати. «Повернутися до питання» — це серйозний термін у нашій культурі.

Для нас «повернутися» означає: «Я надто квапливо перейшов до наступного питання і хотів би повернутися до розгляду попереднього», або: «Мені б хотілося більше поговорити про те, що трапилося», або: «Мені потрібно виправити те, що я зробив, або сказав, або не висвітлив».

Чоловік тужно зітхнув і промовив:

— Я знаю, що у нас мало часу, але, коли ви запитали, чи не можна перемістити цей пункт в кінець порядку денного, я вигадав собі, що ми пересуваємо це питання тому, що воно більше не є для нас пріоритетом. Це по-справжньому непокоїть мене, тому що я витрачаю 70 % свого часу на цей проект, і якщо він більше не важливий, то мені потрібно про це знати.

Як на мене, немає кращого подарунку, ніж робота з людьми, які володіють достатньою сміливістю і довірою до команди, щоб поділитися такими думками. Ця людина виклала на стіл свою БПЧ. Не залишилося жодних прихованих образ або страхів. Він не хотів повернутися до свого кабінету і відкласти проект, не погодивши це з командою. Він просто виклав карти на стіл. Це було сміливо і професійно.

Я відповіла:

— Дякую за відвертість. Я пересунула цю тему, тому що вона така важлива, що ми не можемо обговорити її похапцем. Я б воліла знову зустрітися завтра, аніж абияк розглянути це питання сьогодні.

— Дякую вам. Я зрозумів, — відповів чоловік.

Але це ще не кінець. Де дельта? Де ключові висновки? Ключовий висновок — це те, що наступного разу я скажу: «Для обговорення цієї глобальної теми нам потрібна година вашої повної уваги. Пересуньмо її на кінець і заплануймо цього тижня час для її обговорення». Повага до захоплення і пристрасті людей означає повагу до їхніх тем у порядку денному.

Вигадки та підозри, до яких ми схильні за умови обмеженої інформації, можуть знищити серце організацій. Якщо п’ятдесят працівників вигадають п’ятдесят різних тлумачень зашифрованого послання керівника, це означає марнування їхньої енергії, часу і талантів. Натомість нам потрібно впровадити таку систему, коли люди звертаються до керівників і кажуть: «Нам потрібно зрозуміти цей лист про нову систему оцінки праці». Цікавість, зрозуміла комунікація, повернення до питань і осмислення стали частиною нашої культури. Організації, які, так само як люди, визнають свої історії і беруть на себе відповідальність за свої дії, отримують можливість написати нові закінчення. Коли вони заперечують свої історії, то люди ззовні, наприклад засоби масової інформації, візьмуть на себе авторство історії і напишуть нові оповідки, які можуть визначати організацію.

Осмислення історій вдома

Прочитавши цю книжку, ви, можливо, почнете уявляти, що ми зі Стівом повсякчас займаємося осмисленням. Дійсно, принаймні раз на тиждень один із нас має сказати: «Історія, яку я придумую, про те…» Я не перебільшу, коли скажу, що такий підхід революційно змінив спосіб вирішення наших конфліктів. Попри те, що я накопичила стільки знань про силу емоцій, і попри прожиті разом роки, я досі дивуюся, скільки наших суперечок відбувається через вигадки, які ми розповідаємо собі. Маленькі розбіжності з неважливих питань переростають у сварку через помилково розтлумачені наміри і зранені почуття.

Осмислення історій також властиве нашій родинній культурі. Ми усіма силами прагнемо моделювати власну поведінку і навчити дітей процесу підйому, аби допомогти їм інтегрувати його в практику свого життя. Усі діти стикаються з темою приналежності і хочуть бути частиною чогось, тому чимало їхніх БПЧ стосуються цих тем. (Для наших дітей БПЧ означає бурхливу першу чернетку, що також дозволяє нам звертатися до погодних метафор.)

Коли нашим дітям самотньо чи страшно або коли вони переконують себе, що вони «єдині», кому не дозволяють із ватагою друзів висадити в повітря будинок, подивитися певне кіно чи піти на концерт, або «єдині», у кого немає новітніх ґаджетів, ми намагаємося поцікавитись історіями, які вони придумали. Ми заохочуємо їх вести щоденник і навіть малювати свої історії.

Практика осмислення не лише навчає їх процесу, але майже завжди збагачує наш сімейний досвід взаємодії. Це набагато ефективніше, ніж просто сказати: «Мене не хвилює, що всім у світі дозволяють піти на цей музичний фестиваль, ти не підеш. Якщо всі стрибатимуть з моста, ти теж стрибнеш?» А найгірше, коли ми руйнуємо повагу дітей до нас словами: «Тому що я так сказав».

Запитуючи своїх дітей про їхні вигадки та підозри, ми розпочинаємо обговорення, якого в іншому випадку могло і не бути. Наприклад, Елен може сказати: «Я уявляю, що я старанно вчуся, допомагаю по хазяйству і намагаюся бути відповідальною людиною, але ти усе ще недостатньо мені довіряєш, аби відпустити на цей фестиваль, і, ймовірно, взагалі волієш нікуди не відпускати». Її БПЧ дає нам можливість перейнятися її почуттями, сказати, як сильно ми її поважаємо та цінуємо, і пояснити, що наше рішення засноване не на її поведінці, а на ймовірній поведінці людей, що її оточуватимуть. Незалежно від ступеню довіри до своїх дітей, коли наркотики, алкоголь і юрба вступають у гру, легко стати їхньою жертвою і опинитися в небезпечній ситуації.

Ми також отримуємо можливість розповісти Елен, як сильно ми любимо концерти і як радіємо, що вона також їх любить, й запевнити її, що у найближчому майбутньому вона зможе відвідувати музичні фестивалі. Важливо було допомогти Елен зрозуміти: ми вважаємо, що дітям потрібні місце і час, щоб вирости, і попереду в них багато нового досвіду й можливостей. Ми мали можливість сказати, що пишаємося нею і що вона робить усе, що слід у її віці, щоб заслужити цілковиту нашу довіру.

Це, звісно, не врятувало її від розчарування, але це і не було нашою метою. Однак завдяки цьому обговоренню ми упевнилися, що, навіть якщо Елен не згодна з нашим рішенням і сердиться на нас (це абсолютно нормально і доречно), вона не має відчуття, що ми недостатньо її поважаємо або не довіряємо їй.

Соціальні мережі дозволяють дітям (і дорослим) розглядати досконало відредаговані фотографії в Facebook