Читати книгу - "Стань сильнішим"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бридкі перші чернетки дієві навіть для нашого десятирічного сина Чарлі. Він розповідає нам, що йому непереливки в школі, тому що він єдиний, хто не розуміє, що відбувається з дробами. Ми з увагою і співчуттям ставимося до його емоцій. Потім переходимо до цікавості, розпитуючи його. Інколи я телефоную вчителю, який у 90 % випадків каже: «Це важка тема. Він розчарований, але нічого страшного в цьому немає. Тема нова для всіх». Озброївшись цією інформацією, ми можемо розпочати продуктивне осмислення проблеми і допомогти йому знайти дельту між вигаданою історією про свій рівень здібностей і нормальним розчаруванням під час вивчення нового матеріалу.
Із цього дослідження ми зробили ще один важливий висновок про виховання. Як було з’ясовано, ми починаємо вигадувати і підозрювати різні нісенітниці, якщо у нас обмаль інформації. Коли наші діти відчувають, що щось не так (можливо, дідусь захворів або в батьків фінансові клопоти), або коли вони знають, що щось не так (чують суперечку або наші розмови про проблеми на роботі), вони швидко переходять до заповнення прогалин в історії. І оскільки наш добробут безпосередньо пов’язаний з їхнім відчуттям безпеки, страх, який їх охоплює, починає надиктовувати їм історії. Важливо, аби ми давали їм якнайбільше інформації, яка відповідає їхньому розвитку й емоційному потенціалу, а також дали безпечне місце, де можна ставити питання. Емоції заразливі, і, коли ми відчуваємо стрес, тривогу або боїмося, наших дітей швидко охоплюють такі ж емоції. Більше інформації означає менше вигадок, заснованих на страхах.
Осмислення суспільних історій
Чимало найважчих розмов, які я провадила, відбувалися в аудиторіях коледжу соціальної роботи Університету Г’юстона і стосувалися питань раси, статі, класу і сексуальної орієнтації. Університет Г’юстона — це один із найрізноплановіших дослідницьких центрів у США, і я читала лекції з різних питань: від дослідницьких методологій і жіночих проблем до глобальної справедливості і моїх власних дослідницьких відкриттів. Протягом останніх десяти років серед моїх студентів було приблизно 25 % афроамериканців, 25 % — представники Європи, зокрема англосакси, 25 % — латиноамериканці, 15 % — американці азіатського походження і 10 % — вихідці з Близького Сходу. Приблизно 20 % моїх студентів — лесбіянки, геї, бісексуали, транссексуали або ще не визначилися з орієнтацією, і на багатьох моїх навчальних курсах присутні перекладачі на мову жестів. Університет Г’юстона, коледж соціальної роботи і сам Г’юстон — дивовижні. Ми — мікрокосмос.
Те, ким я є, і те, у що я вірю, значною мірою сформувалося досвідом викладання. І оскільки студентська аудиторія — хоч і особлива, але однаково частина суспільства, то наші розмови віддзеркалюють точнісінько ті самі конфлікти, які спалахують у всіх суспільних групах: людські відмінності, страхи, конкурентні пріоритети і конфлікти перспектив. Не має значення, про яку громаду йдеться — батьківсько-вчительську організацію, бойскаутів або спільноту мешканців кварталу, — наша здатність провадити незручні розмови, визнавати свої емоції і осмислювати свої історії є способом встановлення зв’язків.
У навчальній аудиторії ми не називали наші складні і майже завжди сумні розмови про проблеми расизму, гомофобію і класову нерівність осмисленням, але нині я розумію, що вони були саме цим. Коледж соціальної роботи — це унікальна лабораторія для осмислення, оскільки ми повинні провадити незручні розмови, якщо маємо намір ефективно працювати і змінювати систему. Кілька років тому ми працювали над творчим проектом про сором, і афроамериканка розпочала запеклу суперечку з білою жінкою про стереотип «сердитої чорної жінки». Ми говорили про біль, гнів і травму, які трапляються з нами, коли на наші почуття і проблеми навішують ярлики.
Торік американець азіатського походження попросив одногрупників чесно розповісти про свої перші думки, коли хтось підрізає їх на шосе в Г’юстоні. Чорношкірий студент сказав: «Азіат. Безперечно». Латиноамериканка сказала: «Літня людина». Білий студент, приголомшений відповідями, сказав: «Я гадав, усі ви підтримуватимете одне одного». Готовність усіх студентів зрозуміти свої упередження щодо інших, декотрі з яких вони не усвідомлювали до цієї розмови, призвела до переосмислення нас як суспільної групи.
Інший приклад сили сприйняття своїх історій стався під час обговорення привілеїв. Я попросила студентів записати свою першу коротку відповідь на тему привілеїв — першу реакцію, яку ми можемо усвідомити. Одна з білих жінок написала: «Ви мене не знаєте. Я прийшла з нізвідки. Я сама досягнула всього, що у мене є. У мене немає жодних привілеїв — я така ж, як і ви. Припиніть себе жаліти». Ці слова спричинили болючу дискусію про справжню природу незаслужених привілеїв і про те, що вони не мають нічого спільного з наполегливою працею.
Прочитавши потужну статтю про привілеї Пеґґі Макінтош, група почала розповідати, що саме для них означають привілеї. Латиноамериканець розповів про біль, якого зазнав, коли його дочка повернулася додому з дитячого садочка і розповіла, що на занятті була тільки крейда кольору шкіри білих дітей, отож її автопортрет вийшов поганим — не подібним на неї. Білий студент відреагував на цю історію власним підсумком про расові привілеї: «Я білий, і все зроблено для мене». Чорношкіра студентка сказала: «Я гетеросексуальна. Я можу триматися за руки з моїм бойфрендом, не боячись насильства». Інший студент сказав: «Я християнин. Я можу носити хрестик в школі, і ніхто не назве мене терористом». Білий чоловік відповів: «На відміну від своєї дружини я не боюся бігати зранку, коли ще темно і не жарко».
Вислухавши думки студентів про їхній біль і привілеї, біла жінка, яка написала: «Ви мене не знаєте…», зауважила: «Я зрозуміла, але не можу марнувати своє життя на негатив, особливо на той, про який розповідають чорні і латиноамериканські студенти. Це надто складно, надто боляче». І перш, ніж хто-небудь вимовив бодай слово, вона затулила обличчя руками і заплакала. За мить ми усі опинилися з нею в багнистій, темній дельті. Вона витерла сльози і сказала: «О боже, я зрозуміла: я можу сама вибирати, коли мені зручно турбуватися. Я не повинна жити із цим щодня».
Я вирішила використовувати свій досвід роботи з майбутніми соціальними працівниками як живий приклад осмислення історій суспільства, тому що ці теми, як в нашій країні, так і в світі, дуже болісні і травматичні. Расизм, сексизм, гомофобія, суспільна нерівність — це все справжні і непрості теми. І якщо ви замислитеся над ними, то зрозумієте, що стереотипи, які розпалюють страх і дискримінацію, часто є не чим іншим, як бридкими першими чернетками — історіями, які ми вигадуємо через брак знань і досвіду, або історіями, переказаними нам людьми, які також не все розуміють. Розкриття стереотипів вимагає розпізнавання і осмислення — ми маємо визнати, що до гри долучаються емоції, виявити цікавість до них і осмислити їх.
Який переворот здатен змінити цю реальність? Переворот, до якого спричинилися тисячі розмов на кшталт тих, які щосеместра провадять мої дивовижні, сміливі студенти. Кожна з історій, які ми розповідаємо і чуємо, — це наче маленький спалах світла; коли їх багато, вони освітлять увесь світ. Але не думаю, що ми можемо зробити це без осмислення.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стань сильнішим», після закриття браузера.