Читати книгу - "Стань сильнішим"

Я поволі вчуся згладжувати напруженість, яка приходить з розумінням того, що я нещадна й ніжна, смілива і боязка, сильна і слабка — усе водночас. Я працюю над тим, аби не намагатися дотримуватися лише одного або іншого образу і сприйняти свою цілісність і щирість.

Усі ролі, які я граю в своєму житті: дружини, матері, вчителя, дослідника, керівника, підприємця — вимагають від мене демонстрації цілісності. Ми не можемо бути системою «усе включено», якщо відкриваємо себе частково. Якщо ми не живемо, не кохаємо, не виховуємо дітей або не віддаємося справі відкритим, цілим серцем, ми живемо упівсили.

У новій, щирій історії, яку я пишу про своє життя, я визнаю, що десятирічна дівчинка у мені — чемпіонка з гри в квадрат[7]* і переможниця зі стрільби з рогатки на нашій вулиці — рятувала мій зад принаймні стільки ж разів, скільки добре вихований учений-соціолог у мені. Я не зможу стати сильною, якщо не зажену до однієї кошари усіх свавільних дівчаток і занепалих духом жінок у собі. Мені потрібні вони, а їм потрібна я.

Про складність наших розмаїтих і деколи суперечливих частин Волт Вітмен писав: «Я великий… Я вміщую натовп»89. Про важливість розуміння себе писав і Карл Г. Юнґ: «Ваше бачення стане ясним лише тоді, коли ви зможете зазирнути в своє власне серце. Хто дивиться назовні — спить, хто дивиться всередину — прокидається»90. Про важливість розуміння свого минулого, кохання до себе і визнання своїх прикрих історій заради поступу у житті мій тато мудро говорить так: «Вам доведеться танцювати з тими, хто вас привів».

11. Переворот

Ми автори свого життя.Ми самі пишемо сміливі кінці власних історій

Я не вживаю термін «переворот» легковажно. Я багато дізналася про різницю між поступовими еволюційними змінами і блискавичним, революційним переворотом від лідерів суспільства та організацій, які добре розрізняють ці два різновиди змін. Під час дослідження для цієї книжки я з’ясувала, що процес підйому після падіння може призводити до глибинної, бурхливої, проривної, незворотної трансформації. Цей процес може мати вигляд низки поступових змін, але коли він перетворюється на практику — спосіб взаємодії зі світом, — то, безсумнівно, спричиняє революційні зміни. Він змінює нас і змінює людей довкола нас.

У «Дарах недосконалості»91 я описую цю трансформацію як революцію щирості:

«Невеликий, тихий, поступовий рух, який починається з того, що кожен із нас каже: “Моя історія має значення, тому що значення маю я”. Рух, який дозволяє нам вийти на вулицю свого безладного, недосконалого, завантаженого і веселого життя. Рух, підживлений свободою, яка приходить, коли ми припиняємо вдавати, що все гаразд, коли це не так. Виклик, на який ми відгукуємося, коли знаходимо сміливість насолоджуватися сповненими радості митями, хоча й переконані, що насолоджуватися щастям означає запросити катастрофу».

Згадуючи, який зміст я вкладала у термін «переворот», я й зараз не змінила думки. Ще у 2010 році я написала в «Дарах недосконалості»:

«Слово “переворот” звучить трохи драматично, але у цьому світі вибір автентичності і гідності — це беззаперечний акт опору. Вибір жити і кохати всім серцем — це акт непокори. Ви заплутаєте, роздратуєте і нажахаєте юрби людей, але й себе також. Одну хвилину ви прагнутимете, аби ці зміни припинилися, а наступної — молитиметеся, щоб вони ніколи не закінчувалися. Ви також здивуєтеся, як можна відчувати водночас таку хоробрість і страх. Принаймні саме це я переважно відчуваю... смілива, налякана і дуже, дуже жива».

Здобуття духовної сили — це завершальна частина цієї трансформації.

Дозвольте перевороту розпочатися: коли процес стає практикою

Усі революції починаються з нового уявлення про те, що можливо. Наше бачення — це те, що ми виносимо з досвіду страждання і боротьби у спосіб, який дозволяє нам жити щирішим життям. Однак трансформація способу нашого життя, любові, виховання і праці вимагає від нас діяти так, як підказує наше бачення: процес підйому після падіння аж ніяк не такий важливий, як практика підйому після падіння. Переворот починається, коли ми визнаємо і приймаємо те, що криється в суті підйому після падіння (осмислення досвіду), у наше повсякденне життя.

Коли емоції накривають нас із головою і перше, що спадає нам на думку: «Чому я такий роздратований? Що відбувається зі мною?» або «Здається, щось сталося і мені потрібно це занотувати і розібратися», — саме тоді офіційно розпочинається підйом. У вступі ми казали, що інтеграція — це душа процесу підйому. Завершальний акт інтеграції відбувається тоді, коли процес підйому після падіння стає повсякденною практикою, способом осмислення своїх емоцій і життєвого досвіду. Замість того щоб утікати від своїх БПЧ, ми занурюємося в них, розуміючи, що вони здатні розблоковувати страхи й сумніви, які стоять на шляху нашої щирості. Ми знаємо, що осмислення буде складним, але далі занурюємось в нього, тому що знаємо: утікати важче. Відкривши своє серце й розум, ми убрід переходимо непросту дельту, тому що знаємо, що мудрість в історіях наших падінь робить нас сміливішими.

Погляньмо на те, що переворот — перехід від процесу до практики — здатен зробити з нашими організаціями, родинами та оточенням.

Осмислення робочих ситуацій

У останніх шести розділах ми розглядали процес підйому після особистого падіння. Але що відбувається, коли організація або група в межах організації переживає конфлікт, невдачу або падіння? Уявіть собі, якщо організації — корпорації, малі підприємства, школи, культові місця, творчі агентства, юридичні фірми — зроблять процес підйому частиною своєї корпоративної культури, навчаючи процесам окремих осіб і групи та створюючи команди з осмислення проблем. Команди осмислювачів будуть навчені використовувати процес підйому для сприяння дискусіям щодо нагальних питань у великих та малих групах. Ми вважаємо, що для організацій будуть корисними ось ці питання:

1. Як можна взяти участь у процесі підйому з відкритим серцем і розумом?

2. Які емоції відчувають люди?

3. Чи слухаємо ми їх зі співчуттям?

4. Що потрібно, аби проявити цікавість?

5. Які історії придумують люди?

6. Що наші БПЧ говорять про наші взаємовідносини? Про нашу комунікацію? Про керівництво? Про корпоративну культуру? Про те, що діє і що ні?

7. Що нам варто осмислити? Які питання ми маємо розглянути, аби краще зрозуміти, що відбувається насправді, і перевірити реальністю наші вигадки й теорії змов?

8. Що є дельтою між першими БПЧ і новою інформацією, яку ми отримуємо під час осмислення?

9. Які ключові знання ми отримали?

10. Як ми діємо, володіючи цими знаннями?

11. Як ми інтегруємо ці ключові знання в корпоративну культуру і використовуємо їх, працюючи над новими стратегіями?

У «The Daring Way» (це компанія, яку я очолюю ) осмислення історій посідає центральне місце в корпоративній культурі. Керівні принципи нашої організації, які ми називаємо «П’ять R», виглядають так.

«П’ять R»: ось так ми працюємо

• Respect — поважати себе, інших, історії, процес.

• Rumble — осмислювати ідеї, стратегії, рішення, творчість, невдачі, конфлікти, непорозуміння, розчарування, зранені почуття, поразки.

• Rally — гуртуватися для прийняття рішень, успіхів, невдач, інтегрувати свої ключові знання в нашу культуру