Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

щасливим, коли Тео туди вступив. Я за Тео хвилювалася. Як можна вписатись у подібне місце, якщо походиш звідси? Це майже так, як… як називається, коли пірнальники надто швидко спливають нагору? Декомпресія. Для мене це було дуже подібно. Однак я нічого не сказала. Я ж не дурна. Я бачила, яка це можливість для Тео. Розумієте, про що я?

— Так, звісно.

— Тож якось ранком Хав’єр пішов на роботу, — Раїса Мора стиснула руки, наче у відчайдушній молитві, і Майя зрозуміла, що вони вже близько. — У мене на роботі була вечірня зміна, тож я залишилась удома. Дзвінок у двері, — вона перевела туди очі. — Вони не телефонують. Вони дзвонять у двері, розумієте, ніби Тео в армії чи щось таке. Там директор Локвуд і ще якийсь шкільний посадовець, не пам’ятаю його прізвища. Вони там стоять, я бачу їхні обличчя, і можна подумати, що я тоді все зрозуміла, так? Можна подумати, що я побачила їх, з опушеними очима, сумних, і все зрозуміла, і тоді впала на підлогу з криками: «Ні, ні!» Але все було зовсім не так. Я їм посміхнулася. Мовила: «Яка несподіванка». Запросила всередину. Запропонувала їм кави, а тоді… — вона майже всміхнулася. — Хочете почути дещо жахливе?

Майя подумала, що вона вже почула — що ж може бути жахливішим? Але кивнула.

— Згодом я дізналася, що вони записували все, що мені говорили. За порадою адвоката. Диктофон працював постійно, поки вони розказували, як якийсь доглядач знайшов тіло мого хлопчика в підвалі. Я не зрозуміла. Перепитала: «Доглядач?» Вони назвали його прізвище, немов це мало значення. Тео забагато випив, сказали вони. Передозування алкоголю. Я відповіла, що Тео не п’є, і вони кивнули, ніби це все пояснювало, ніби хлопці, які не знають, що роблять, зрештою випивають забагато й помирають. Вони сказали, що зазвичай таких вдається врятувати, але Тео перечепився й упав у підвал, у куток. Ніхто не бачив його аж до наступного дня. А тоді вже було пізно.

Майже те ж саме, слово в слово, їй розповів Невілл Локвуд.

Це вже звучало якось відпрацьовано, відрепетирувано.

— Розтин робили? — спитала Майя.

— Так. Ми з Хав’єром зустрічалися з коронером. Приємна жінка. Ми сиділи в неї в кабінеті, і вона підтвердила, що це отруєння алкоголем. Гадаю, тієї ночі чимало хлопців напилися. Там була вечірка, вона вийшла з-під контролю. Але Хав’єр у це не повірив.

— А що сталося, на його думку?

— Він не знав. Подумав, може, хтось тиснув на Тео, розумієте. Новенький у школі, з бідноти, тож багаті діти напосіли на нього і він забагато випив. Хав’єр хотів зчинити галас.

— А ви?

— Я не бачила сенсу, — сказала Раїса, виснажено знизавши плечима. — Навіть якщо й так, Тео цим не повернути, правда? А таке буває всюди, чи не так? На дітлахів на районі теж тиснуть. Тож який у тому сенс? А ще… я знаю, що це неправильно, але треба було і про гроші подумати.

Майя її зрозуміла.

— Школа запропонувала вам гроші?

— Бачите ще двох хлопчиків на фото? — Раїса витерла сльози й випнула груди. — Це Мелвін. Він зараз викладає в Стенфорді. Професор, а йому ж заледве тридцять. А Джонні вчиться в медичній школі Університету Джона Гопкінса. Академія забезпечила нашим хлопцям безкоштовне навчання. Дала грошей і нам із Хав’єром. Але ми поклали їх у банк, для наших дітей.

— Місіс Мора, ви пам’ятаєте сусіда Тео в Академії?

— Ви про Ендрю Буркетта?

— Так.

— Він міг стати вашим діверем. Бідний хлопчик.

— То ви його пам’ятаєте?

— Звісно. Вони всі прийшли на похорон Тео. Усі ці красиві, доглянуті хлопці зі своїми синіми піджаками, шкільними краватками й хвилястим волоссям. Усі вбрані однаковісінько, усі стали в чергу й говорили «мої співчуття», наче роботи-багатії. Але Ендрю був іншим.

— Як це?

— Він був сумним. Дуже-дуже сумним. І зовсім не на публіку.

— Вони були близькі? Тео та Ендрю?

— Гадаю, так. Тео казав, що Ендрю — його найкращий друг. Коли Ендрю незадовго після того випав із човна, я читала, що це був нещасний випадок. Але для мене це якось не складається. Бідолашний хлопець утрачає найкращого друга й падає з човна? — жінка подивилася на Майю, вигнула брову. — Це ж був не нещасний випадок?

Майя сказала:

— Я теж так вважаю.

— Хав’єр це підозрював. Ми були на похороні Ендрю, ви знали?

— Ні, не знала.

— Пам’ятаю, як я сказала Хав’єру: «Ендрю здавався таким сумним через Тео». Я питала себе, може, його вбило горе, розумієте, про що я? Йому було так погано, що він міг і стрибнути з того човна.

Майя кивнула.

— Однак Хав’єр у це не вірив.

— А в що він вірив?

Раїса опустила погляд на свої стиснуті руки.

— Хав’єр сказав мені: «Горе не зробить такого з чоловіком. А от провина — запросто».

Запанувала тиша.

— Розумієте, Хав’єр не міг упоратися з тим, що сталося. Компенсацію називав кривавими грошима. Я так не вважала. Як уже говорила, може, ті багаті хлопці й тиснули на Тео, але, зрештою, я завжди думала, що Хав’єр так шаленів, бо звинувачував себе. Це він підштовхнув Тео до школи, де йому було не місце. І, Боже поможи, я теж його звинувачувала. Я намагалася це приховати, але, гадаю, Хав’єр бачив це на моєму обличчі. Навіть коли захворів. Навіть коли доглядала його. Навіть коли він лежав у ліжку, тримав мене за руку й помирав. Хав’єр бачив це на моєму обличчі. Можливо, це взагалі було останнім, що він бачив.

Раїса підвела голову, витерла сльозу вказівним пальцем.

— То, може, Хав’єр і мав рацію. Може, Ендрю Буркетта вбило не горе. Може, це була провина.

Вони трохи посиділи мовчки. Майя взяла Раїсу за руку. Це було на неї не схоже, жест був незвичним. Але вона відчувала, що це правильно.

Минуло трохи часу, Раїса сказала:

— Вашого чоловіка вбили кілька тижнів тому.

— Так.

— І тепер ви тут.

Майя кивнула.

— Це ж не збіг, так?

— Так, — промовила вона. — Не збіг.

— Хто вбив мого хлопчика, місіс Буркетт? Хто вбив мого Тео?

Майя сказала Раїсі Мора, що не знає відповіді.

Але вона подумала, що насправді знає її.

Розділ 26

Коли Майя повернулася до своєї машини, якийсь час вона просто дивилася вперед, крізь лобове скло. Їй так сильно хотілось схилити голову й розплакатися. Але часу на це не було. Вона глянула на телефон. Ще два дзвінки зі «Шкіри й мережива». Мабуть, вони там у відчаї. Майя вирішила порушити протокол, передзвонила