Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

гомологічної гілки розвитку життя на планеті. Поняття особистості почало складатися ще в стародавні часи. Так, у римлян термін “persona” означав маску, яку надівав актор; потім персоною почали називати саму роль, яку він грав: купця, воїна, селянина тощо. Пізніше цей термін генералізувався і став означати реальну роль у суспільному житті будь-якої людини. Таким чином, склалось наукове поняття особистості як свідомого індивіда, який займає певне становище в суспільстві і виконує конкретну функцію.

Способи розкрити сутність особистості за допомогою аналізу відповідей на окремі питання щодо міжособистісних відносин або соціально-культурної діяльності не вирішують проблеми в цілому. Розкриваючи діалектику розвитку особистості, важливо базуватися на методологічному принципі, згідно з яким будь-яке дослідження особистості повинно починатися з розгляду суспільних відносин і виявлення “механізму” їх пошуку в особистому бутті. Розвиток людини зрештою розглядається як результативна сукупність суспільних відносин, що історично склалися, і їх основних тенденцій. Різні суспільства, держави, нації, народи перебувають у певному взаємозв’язку, взаємодії через соціальні, економічні, культурні, правові та інші зв’язки.

Таким чином, сукупність усіх нині існуючих суспільних відносин правомірно розглядати як суперечливу, але все ж таки взаємопов’язану історичну систему, яка відтворює певний етап соціального розвитку всього людства.

Сутність особистості реалізується в її існуванні. Тільки єдність сутності і буття в їх становленні і розвитку дає можливість зрозуміти все існуюче. Зміст внутрішнього світу людини, який є соціально детермінованим, набуває згодом тієї самостійності, яка і дає змогу говорити про існування індивіда як особистості, виступаючи тепер певною мірою вже самостійним фактором стосовно суспільних відносин. У цьому і полягає одна із фундаментальних суперечностей особистості. З одного боку, сутність людини начебто “запрограмовано”, вона ніби-то зовні індивіда, зовні його неповторного існування. З іншого — будь-які суспільні відносини реалізуються тільки через діяльність людини, яка пов’язана з реальним процесом їх розвитку, зміни ними умов її існування. “Сутність особистості відображає всю сукупність життєдіяльності конкретного індивіда, його спосіб життя, який виявляється в рамках того чи іншого колективу, соціальної групи, суспільного класу, сім’ї, де він функціонує”[12].

Проблема особистості, її сутність і ставлення до зовнішньої природи та суспільства давно привертає увагу вчених різних наук, у тому числі і криміналістів. Інтерес до людини викликаний не тільки нагальними потребами життя, а й необхідністю з’ясувати перспективи розвитку людини і людського суспільства.

Особистість людини — фундаментальна проблема гуманітарного знання, яка є ареною гострої ідеологічної і методологічної боротьби, що знаходить відображення і в загальносоціальному, загальнопсихологічному і загальноправовому визначенні цього поняття. Те чи інше трактування особистості перебуває в прямій залежності від того, як вирішується питання про співвідношення особистості і навколишнього світу та суспільства. Як активний суб’єкт діяльності, кожен індивід не просто діє на певну сукупність суспільних відносин, а й змінює, вдосконалює їх відповідно до своєї сутності. За будь-якою дією і вчинком окремого індивіда, які лежать на поверхні, тобто очевидні, глибоко прихована їхня соціальна сутність. Особистість — складне багатогранне явище суспільного життя, ланка в системі суспільних відносин. Вона є продуктом суспільно-історичного розвитку, з одного боку, і діячем суспільного розвитку — з іншого[13]. Неможливо зрозуміти суспільну роль особистості, її добрі і злі дії, якщо не проаналізувати притаманні їй властивості.

Механізм злочину є основним джерелом інформації про особу, яка його скоїла. Складною і багатогранною є роль саме особи в структурі злочинної діяльності, оскільки вона є її ініціатором і виконавцем.

Перебуваючи на найвищому ступені розвитку й організації матерії, людина має найбільшу кількість ознак і властивостей, які дають змогу відрізняти її від об’єктів живої і неживої природи, виокремлювати і ототожнювати. Тому ознаки і властивості особи необхідно класифікувати і розглядати як систему, що характеризує її біологічну сутність, і як конкретне матеріальне утворення, що має фізичні основи.

Здавна філософи вважали людину дуалістичною, тобто такою, що поєднує в собі біосоціальне з тілесною організацією. Таким чином, для людини властиві фізичні основи як для будь-якого матеріального об’єкта і біологічні — як для об’єкта, що має мислення і суспільну свідомість. Людині притаманні три види ознак і властивостей: фізичні, біологічні і соціальні.

У криміналістиці при дослідженні слідів людини завжди звертають увагу на відображення ознак зовнішньої анатомічної будови тіла та його частин — рук, ніг, зубів, які утворюються внаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уявлення про людину як про слідоутворюючий об’єкт не враховує її біологічних і соціальних властивостей, які мають інформаційне значення для встановлення і ототожнення особи.

На місці події суб’єкти злочину, як правило, залишають різні сліди, які відображають їх властивості (фізичні, біологічні і соціальні) і несуть про них певну інформацію.

Фізичні властивості характеризують будову тіла як матеріального утворення. Будь-яке матеріальне тіло займає певний простір, тому воно вирізняється з навколишнього світу за ознаками зовнішньої будови. Ознаки зовнішньої будови людини — це також просторові межі: форма, розмір і відносне розташування.

Разом з тим, розглядаючи людину як фізичне тіло, враховують також те, що вона є конкретною особистістю, якій притаманні соціальні властивості, котрі виявляються в різних випадках діяльності (виробничої, духовної та ін.). Крім того, людина — це громадянин певної держави, а в нашому випадку — України, який наділений конституційними правами, свободами і обов’язками перед суспільством. Тому всі прийоми і методи отримання інформації про нього і від нього повинні відповідати як загальним принципам гуманності, так і принципам законності, а діяльність осіб, які збирають цю інформацію при провадженні в кримінальних справах, має здійснюватись у порядку і умовах, визначених кримінально-процесуальним законодавством.

Фізичні властивості людини поділяють на два види:

• зовнішні (анатомічні), які характеризують будову тіла і його частин (голови, обличчя, рук, ніг, зубів, долоні рук, підошви ніг та ін.). Саме ці властивості частин тіла людини при розслідуванні злочинів найчастіше використовуються для її пошуку і ототожнення. На основі їх вивчення побудовано методики дактилоскопічної і портретно-криміналістичної експертиз особи, криміналістичні обліки, інформаційно-пошукові та інформаційно-довідкові системи;

• внутрішні, які характеризують будову тканин органів, види і силу виділень людського організму в процесі його життєдіяльності. На основі вивчення цих властивостей розроблено методики встановлення групової належності крові, різних виділень (сперма, піт, сеча) та тканин окремих частин тіла (нігті, епідерміс).

Таким чином, зовнішня і внутрішня організація тіла людини як об’єкта, що відображається, є джерелом інформації про властивості зовнішньої і внутрішньої будови та їх ознаки. При взаємодії людини з матеріальним середовищем відбувається елементарне відображення, тобто копіювання зовнішніх контурів будови її контактуючих частин на іншому об’єкті, наприклад, утворення слідів рук, ніг, зубів та ін.

Біологічні властивості людини характеризують її як окрему біологічну систему — це різні навички й